Розділи 27:1-28:31 – Подорож до Риму, Павло в Римі

27:1-12 – Павло відпливає до Риму

Павло відбуває до Риму разом з іншими в’язнями та деякими друзями під вартою римського сотника на ім’я Юлій, який виявляється ще одним «добрим сотником», яких ми зустрічаємо в НЗ (вв. 1-3; пор. Лк. 7:1-10; 23:47; Дії 10). Читач Дій апостолів може легко визначити по карті маршрут, яким рухався корабель уздовж західного та північного берегів Кіпру, на захід уздовж південного узбережжя Малої Азії, а далі на південний захід до південного узбережжя Кріту (вв. 4-8). Ми дізнаємося, що це велике коло, яким пролягав маршрут, корабель змушений був зробити через зустрічний вітер (очевидно, північно-західні вітри переважали в східному Середземномор’ї протягом літнього періоду).

Прибувши на Кріт, у місце, що зветься Добра Пристань, мандрівники повинні прийняти рішення, чи пливти їм далі. Юдейський празник День покути, що припадає на кінець вересня чи початок жовтня, вже минув, і закінчився період сприятливої погоди для безпечного мореплавства в Середземному морі. Кожен у такій ситуації мав право висловити свою думку. Павло передбачив, що життю подорожніх загрожує небезпека; так само й судно та вантаж опинялися під загрозою потоплення, тому він застерігав не розпускати вітрила, однак керманич і власник корабля прагнули дістатися до безпечнішого зимового порту, маючи на увазі порт Фенікс, розташований далі вздовж узбережжя Кріту. Сотник, безперечно, мав намір продовжувати подорож при першій же нагоді, і його думка була вирішальною (вв. 9-12).

27:13-44 – Буря на морі та кораблетроща

Із настанням зими в східній частині Середземномор’я спостерігаються сильні бурі; різкі вітри з півночі можуть кидати судно, що просувається вздовж південно-східного узбережжя Кріту, на прибережні скелі. Це був настільки сильний вітер, що здував судно з визначеного курсу – від Доброї Пристані до Феніксу (вв. 13-15). Фрагмент, який містить опис бурі на морі, – це, мабуть, один із найяскравіших епізодів у Діях апостолів, переданий із точністю до найменших деталей з використанням морської термінології, водночас ця оповідь сповнена драматизму, пов’язаного з критичністю ситуації (вв. 16-38).

У двох ситуаціях Павло відіграє вирішальну роль у розвитку подій. Під час першого його втручання (в. 21-26) він нагадує свою пораду «не відпливати від Кріту», якої ніхто не дослухався. Проте він підбадьорює команду і пасажирів, щоб вони перебували в спокої. Він тепер знає напевне, що лише корабель буде втрачено, але ніхто з них не втратить життя, бо він бачив у видінні ангела, який запевнив, що вони постануть перед кесарем. Подорожні мають, отже, натрапити на якийсь острів.

Справді, земля здається досить близько, і Павло переконує моряків не покидати корабель (вв. 27-32). Далі Павло дав пораду екіпажу корабля взяти з собою щось з їжі, а відтак узяв хліб, подякував перед усіма Богові і почав їсти. Усі присутні (кількість варіюється від сімдесяти шести до двохсот сімдесяти шести) наслідують його приклад (вв. 33-38). У тому, як відбувається ламання хліба, ми, звісно, впізнаємо євхаристійний мотив; корабель певним чином символізує Церкву, яку кидає бурхливе море, але ті, що на борту, перебувають у цілковитій безпеці.

Невдовзі корабель потрапив на мілину між двома течіями, і корму розтрощила навала хвиль. Вояки хотіли вбити в’язнів, аби ніхто з них не втік уплав, однак сотник забороняє це робити. Щоб урятувати Павла, він організовує евакуацію таким чином, що всі безпечно дістаються берега (вв. 39-44).

28:1-10 – Павло на Мальті

Корабель дістався острова Меліт, який зазвичай ототожнюють із Мальтою. Мешканці острова поводилися з прибульцями дуже щиро, що не було типово для тих, хто пережив кораблетрощу (вв. 1-2). Вони вражені тим, що Павло не постраждав від змії, яка вчепилась у нього (вв. 3-6). Павло зцілює батька Публія, начальника острова, а також інших людей, що занедужали (вв. 7-9; пор. Мр. 16:18). Коли настає час вирушати далі, острів’яни дають їм усе необхідне для продовження подорожі (нам нічого не відомо про подальшу долю Юлія, вояків та інших в’язнів) (в. 10).

28:11-31 – Павло прибуває до Риму

Коли закінчилася зима, Павло та його товариші можуть вирушити морем до Сицилії, а далі в Путеолі, на південь від Неаполя (вв. 11-13). Тут вони зустрічаються з братами-християнами, з якими перебувають якийсь час, перш ніж вирушити до Риму. Остання сцена нагадує царську процесію, коли християни, що мешкають у Римі, влаштовують їм урочисту зустріч і супроводжують їх до міста (вв. 14-15). Коли Павло перебуває в Римі, автор знову нагадує нам, що він – насамперед в’язень, який має дозвіл проживати окремо, але під вартою вояка (в. 16).

Найперше завдання Павла полягає в тому, щоб зустрітися з очільниками юдейської спільноти, що мешкала в Римі, яких він запрошує на зустріч. Він пояснює, що не вчинив «нічого проти люду чи звичаїв отцівських». Його передано до рук римлян (тут він не вказує, ким саме), але саме римляни хотіли відпустити його на свободу, бо не знайшли жодних доказів його провини, яка передбачає смертну кару. Саме «юдеї» виступали проти його звільнення, тому він змушений звернутися до кесаря. І все ж він пояснює, що не має жодних скарг стосовно свого власного народу. Він прагне зустрітися з юдейськими лідерами в Римі, бо, як він свідчить, «за надію Ізраїлеву я обкутий цими кайданами» (вв. 17-22). Очільники відповідають, що не отримали жодних письмових документів стосовно нього, але вважають за потрібне дізнатися більше про ту «секту», якій усюди спротивляються (вв. 21-22).

У визначений день очільники юдейської спільноти в Римі знову навідались до Павлового помешкання, і Павло «від ранку до вечора розповідав, та про Божеє Царство свідоцтва давав, і переконував їх про Ісуса Законом Мойсея й Пророками» (в. 23). Як і раніше, декого з присутніх вдалося переконати, проте інші відмовилися повірити (в. 24). Вони залишили Павла, який процитував Іс. 6:9-10, щоб пояснити брак розуміння в них (пор. Мт. 13:14; Мр. 4:12; Ів. 12:39-40), і проголосив, що спасення Боже було послане поганам і вони почують послання (вв. 23-28). Це передбачення, яке сповняється саме в таких обставинах, змальовує Церкву, до якої долучається дедалі більше язичників, що для Луки стає все більше очевидним.

Книга Дій апостолів завершується сценою, де Павло все ще залишається під домашнім арештом у Римі. Протягом двох наступних років він приймає всіх, хто приходить до нього, і проголошує царство Боже та навчає про Господа Ісуса Христа (вв. 30-31). Останні слова Книги Дій апостолів – «з відвагою повною беззаборонно» – повинні стати програмною тезою для всіх проповідників Євангелія.

Оповідь Луки перервана й незакінчена – ми навіть не дізналися нічого про подальшу долю Павла. Автор, здається, має на увазі те, що його оповідь про поширення Доброї Новини про Ісуса Христа не завершена життєписом Павла. І справді, ця оповідь продовжується аж до наших днів та простягається в майбутнє, оскільки Церква продовжує виконувати доручення, яке Ісус дав учням перед Своїм вознесенням: «Моїми ви свідками будете в Єрусалимі, і в усій Юдеї та в Самарії, та аж до останнього краю землі» (1:8).

Попередній запис

Розділи 24:1-26:32 – Судилище над Павлом

24:1-27 – Павло та Фелікс Через п’ять днів обвинувачувані Павла, первосвященик Ананія та деякі старійшини приходять до Кесарії. Вони залучають ... Читати далі

Наступний запис

Античний лист

Листи належать до найдавніших форм письмового спілкування. Надзвичайно важливими для вивчення НЗ є особисті епістоли еліністичної ери – періоду після ... Читати далі