З ТЕРПЕЛИВІСТЮ ДО ВОСКРЕСІННЯ

Як знеможений і розморений далекою мандрівкою подорожній, коли тільки побачить дерево, ще як там є джерело із студеною водою – о, яка це для нього радість. Є де відпочити, набратися сил і долати далі дорогу. Таким подорожнім є кожен із нас. Невдоволення через різного роду випробовування, терпіння як наслідок мужнього несення тих чи інших тягарів, біль як свідоцтво далеко не чистого і святого життя – це є дорога сьогодення для людського роду. Ще примарні бажання, потреба самоствердження як для самого себе, так і перед іншими. Та вкінці – потреба в запевненні щодо вічного буття. Є що долати. Але де та оаза в пустельному сьогоденні, де можна скріпити свої сили, почерпнути необхідні відповіді на запитання?! Є вона, і дуже близько, біля нас. Це про неї повчає нас Василій Великий, запрошуючи до такої молитви: “Ти, …ради милосердя милості Твоєї; – пророків послав Ти, творив чудеса через святих Твоїх; …закон дав Ти на поміч; ангелів поставив Ти хоронителями. Коли ж прийшла повнота часу, Ти говорив до нас через самого Сина Твого, що Ним і віки створив Ти…”

Хто глибоко застановиться над почутими словами, легко зітхне від осягнення істини: я невіддільна частка Божого творіння, величний архитвір, що не втратив своєї вартості навіть тоді, коли не послухав животворних велінь свого Творця.

“Він (Христос) дав спасительні закони, відвернувши нас від ідольської омани, привів до пізнання Тебе, істинного Бога й Отця, придбав Собі нас у народ вибраний, царське священство, рід святий”, – продовжуємо молитися разом з Василієм Великим.

Чи можуть якісь інші джерела напоїти спраглого, що шукає Бога поза Церквою? – Чи можна знайти слова запевнення і потіхи страждаючим у цьому світі поза Христом? Страждаючих так багато! Яка ж суть терпінь? Такі питання можна ставити і ставити, відповідь – у словах зацитованої вище молитви: “…придбав нас Собі у народ вибраний…” Якою ціною? “…віддав Себе як заміну смерті… І зійшовши через хрест до аду, щоб наповнити Собою все”, – повчає нас Василій Великий. Найбільшою ціною, що виявилась невимовним стражданням Богочоловіка. Як Богу, чи потрібно було Йому так страждати? – Слушне питання. Чи змогли б ми, люди, збагнути біль і смуток Творця за істинною красою первозданного архитвору?

Митець, що приклав зусиль і увінчав своє вміння гарною річчю, дорожить нею, тішиться і опікується, щоб не знищилася. У тій хвилині він – мікромодель Творця людського роду. Але необережний для пробної монети – і серце митця страждає від втраченого. Час загоїть рану в серці митця, він працюватиме над чимось іншим. Не так є в Бога. Власне Христос, як Син Божий, став видимим свідоцтвом любові Творця до грішної людини, від якої, за словами Василія Великого, не відвернувся до краю від створіння Свого, і не забув діла рук Своїх!

Христові страждання – викуп за багатьох. Вони нейтралізують силу людських надужиттів перед лицем Господа, відтак відкривають вартість людських випробувань і належно оцінюють людську терпеливість. Навіть більше, дають можливість дії очищення для духа, що не нарікає, не звинувачує, не перекладає на когось терпіння, внутрішньою покорою і згодою їх нести дає добрий приклад для інших.

Добре тому, хто не шукає рівних і не прагне прирівнятися до сильних світу цього, за приклад має лише Ісуса Христа. Його сила і зразок для наслідування в таких знаних нам словах Ісуса: “Бадьоріться, я переміг світ”. Чим? – Своєю любов’ю, що виявилась у щоденному побуті.

Не в царських палатах прийшов Христос у світ, щоб Йому слугували, але щоб послужити багатьом. Чи міг нам сказати – не єдиним хлібом буде жити людина, якби зростав у багатому домі; чи зумів бути нам за приклад, не будучи спокушуваним… усі ситуації і труднощі, які переживає людина, окрім гріха і його наслідків, переніс Спаситель на землі, і в тому сила Його перемоги. Остаточно і тріумфально ця сила проявила себе в смиренні і покорі Христа Божій волі – “нехай станеться воля Твоя!” (Мт. 26:42), у милосерді до каянника – “Симоне, сину Йонин, чи кохаєш Мене?” (Ів. 21:17), у вирозумілості до людських немочей – “Отче, відпусти їм, бо не знають, що чинять вони!” (Лк. 23:34). Та кульмінаційною точкою перемоги Христової є те, що, вид раба прийнявши, став Він співобразним до тіла смирення нашого, щоб ми стали співобразними до образу Його слави.

Вас назвав друзями Яви друзі Мої” (Ів. 15:14-15), – каже Спаситель. Лише пам’ятаймо, чого можуть досягнути ті, хто, “…як слово почує, береже його в щирому й доброму серці, і плід приносять вони в терпеливості” (Лк. 8:15). Завершується наше життя ціною відкуплення. Хто ж міг досягнути такої величі і бути Відкупителем нашим, як не сам Син Божий! “Направду ж Він немочі наші узяв і наші болі поніс, а ми уважали Його за пораненого, ніби Бог Його вдарив поразами й мучив… А Він був ранений за наші гріхи, за наші провини Він мучений був, кара на Ньому була за наш мир, Його ж ранами нас уздоровлено!” (Іс. 53:4-5) – говорить пророк. На таку жертву згодився Ісус, щоб відновити зруйновану природу взаємин між Творцем і людиною. Про це каже Іван-євангелист: “Не в тому любов, що ми полюбили Бога, а що Він полюбив нас, і послав Свого Сина вблаганням за наші гріхи” (1Ів.4:10).

Попередній запис

БІЛЬ ЗЦІЛЯЄ

“Авва-Отче, Тобі все можливе: пронеси мимо Мене цю чашу!” (Мр. 14:36), – промовляють уста Спасителя, якби шукаючи належної підтримки не ... Читати далі

Наступний запис

НЕ БІЙСЯ

“Чи я не молюся, чи не ходжу до церкви, нещасть не меншає, лише збільшується”, – такі слова можна часто почути ... Читати далі