Достатньо іскри (Лк. 12:49-53)

Я прийшов огонь кинути на землю, і як Я прагну, щоб він уже запалав!

Святий Дух дарує водночас і спокій, і неспокій. Охоплена Ним людина примирюється зі собою, здобуває внутрішній спокій. Одночасно цей Дух спонукає чинити великі справи. Святого Франциска спонукав покинути світ і заснувати орден, Яна Бейзима штовхнув вирушити на Мадагаскар, а Матір Терезу – вийти на вулиці Калькутти.

Він сьогодні теж штовхає людей вступати до монастирів, семінарій, чинити діла милосердя або жити звичайним, але присвяченим Богові життям – подружнім і сімейним.

Бог вкладає в нас Свій вогонь, щоб запалити світ, щоб запалити віру, надію та любов. Неважливо, чи в душах язичників на якомусь далекому континенті, чи в серцях власних дітей.

«Достатньо іскри, щоб запалити яскраве полум’я». Чи маєш її в собі?

Попередній запис

Зерно й полова (Лк. 12:39-48)

Хто ж тоді вірний і мудрий домоправитель, що пан настановить його над своїми челядниками, щоб давати харч визначену своєчасно? Коли ... Читати далі

Наступний запис

У дорозі на той світ (Лк. 12:54-59)

Попильнуй з ним залагодити по дорозі. Людина є боржником перед Богом. Біблія засвідчує, що «всі [люди] згрішили, і позбавлені Божої ... Читати далі