Зерно й полова (Лк. 12:39-48)

Хто ж тоді вірний і мудрий домоправитель, що пан настановить його над своїми челядниками, щоб давати харч визначену своєчасно?

Коли я навчався в семінарії, один із покійних уже сьогодні професорів напоумляв нас, щоб ми давали людям зерно Слова Божого, а не, як любив казати, полову.

Тими, хто роздає поживу, ту «мірку пшениці», є нині священики, але можемо потрактувати ці слова й ширше. Адже кожне слово є якоюсь поживою для людини. Зміцнює дух, додає сили, підбадьорює. А може бути й звичайним наповнювачем шлунка – давати фальшиве відчуття ситости. Може, врешті, виявитися отрутою. Будь-які аналогії між поживою та словом можливі.

За часів, коли так багато говорять про здорове харчування, піклуймося про здорове слово. Не так про пухке й хрумке (бо це часто робота хімії), як, власне, про здорове та поживне. Тим живімося, а водночас ділімося таким словом з іншими.

Попередній запис

Христос – Слуга (Лк. 12:35-40)

Підпережеться він і їх посадовить, і, підійшовши, буде їм послуговувати. Маємо чувати – це перше послання сьогоднішнього Євангелія. Маємо тримати ... Читати далі

Наступний запис

Достатньо іскри (Лк. 12:49-53)

Я прийшов огонь кинути на землю, і як Я прагну, щоб він уже запалав! Святий Дух дарує водночас і спокій, ... Читати далі