БОЖЕ, ЗМИЛУЙСЯ НАДІ МНОЮ ГРІШНИМ

Фарисей і митар, Джеймс Тіссо

Отож, зодягніться, як Божі вибранці, святі та улюблені, у щире милосердя, добротливість, покору, лагідність, довготерпіння” (Кол. 3:12)

“Господи, я шукаю до Тебе дорогу. Я бажаю завжди бути з Тобою; постійно стараюсь говорити з Тобою в молитвах. Надіюся, що в Тебе знайдеться багато любові і Ти завжди поспішиш мені на поміч”, – приблизно так старається віруюча людина про себе заявити Богові, ще й запевнити собі Божу поміч. “Ось я молюся, прошу в Господа допомоги, дякуючи за отримане, і тим самим заявляю, що вірю в Бога і люблю Його, шукаю Його і постійно бажаю з Ним зустрічі.” – Так можна резюмувати людське відношення до Бога. Але чому Бог устами Свого Сина Господа Ісуса Христа попереджає нас: “Не кожен, хто каже до Мене: Господи, Господи! – увійде в Царство Небесне…” (Мт. 7:21)? Це питання дуже цікаве і відповідь на нього нам конче потрібна.

Чи не милують людське вухо слова молитви фарисея, що зайшов до храму помолитися? Справний і відповідальний чоловік, який пунктуальний виконавець розпоряджень і приписів! Складається враження – ось той чоловік знайшов Господа. Дав йому Бог достатку, що й може спокійно дати десятину, вміє критично бачити речі і тримати в серці гнів на беззаконня, оцінювати поведінку оточуючих людей і… осуджувати їх за гріхи. На перший погляд – йому адресовані слова: “…увійде в Царство Небесне, …той, хто виконує волю Мого Отця, що на небі” (Мт. 7:21). Та чомусь його молитву зовсім по іншому потрактував Господь наш Ісус Христос.

Фарисей не удостоївся похвали за свою бесіду-звіт. Але чому? Може, Богові байдуже до зазначених ним виконаних речей? Ні, інакше б цих приписів ніколи не існувало від Господа. Та вони дані людині, щоб пізнала дорогу до святості, щоб, перемагаючи спокуси цього світу, долаючи свої духовні недуги, прийшла до праведного життя. Фарисей виконував їх, як раб, і очікував винагороди, про що свідчить його хвалькувата молитва. Господь каже: “Так говорить Господь: Хай не хвалиться мудрий своєю премудрістю, і хай не хвалиться лицар своєю хоробрістю, багатий багатством своїм хай не хвалиться! Бо хто буде хвалитись, хай хвалиться тільки оцим: що він розуміє та знає Мене, що Я то Господь, Який на землі чинить милість, правосуддя та правду” (Єр. 9:22,23). Правда, цьому чоловікові забракло розважливості, щоб сказати до Господа: “Немає слів, якими б міг Тобі подякувати за ласку до мене, Боже, що зберіг мене від упадку, від забуття, від беззаконного життя! Допоможи цьому чоловікові, що шукає до тебе дороги; розв’яжи його з цих митникових пут і іскорку каяття, що розгорілася в його серці, розпали невгасаючим полум’ям покаяння, щоб і він знайшовся для Тебе”. Бракнуло фарисеєві співчуття і милосердя, бо серце його було сповнене лише одним – піднестись понад інших.

Нам важко, на перший погляд, пізнати вагу переміни в серці митника. Зустрівши його в притворі храму вже заплаканого і зболеного судом власного сумління, можемо зрозуміти, що він готовий знехтувати усталеними в суспільстві нормами і зробити крок до поправи власного життя. Сказати: Боже, будь милостивий до мене грішного! – може лише той, кому вдалося глибоко проаналізувати своє життя. Коли людина збагнула свою гріховність і готова зробити крок назустріч Богові, варто їй скріпитися Господнім словом: “Ніхто бо не може до Мене прийти, як Отець, що послав Мене, не притягне його” (Ів. 6:44).

Когось, як Закхея, повертає Господь на дорогу праведності, комусь, як митникові, дає відчути повноту духовного болю, комусь, як блудному синові, простягає руку помочі. Нікого не силує і нікому не накидається, лише кличе і очікує на людське свідоме повернення до отчого дому.

Як справедливий і мудрий Керманич людського життя, Бог нікого не обділяє Своєю спадщиною, кожному дає можливість самовизначитись і скористатися нею. Притчею про блудного сина Господь це стверджує. Як добрий батько бажає, щоб його діти були щасливими і гідними послідовниками його настанов, так і Бог старається про такі взаємини з людиною. Міг же євангельський батько сказати до молодшого сина: Про яку спадщину ведеш мову? Чи не вистачає, що я тебе годував, вчив якогось ремесла? Та й за віком своїм не можеш розумно скористатися нею. Попри все те, дає можливість молодшому синові використати свій шанс, знаючи, що молодечий запал, часто поєднаний з підступними порадами оточення, викликає невдачі і провадить до погибелі. Міг же образитися на невдячного сина, то й відректися від нього, як дуже часто стається в людському житті. Та в Бога інакше. Прикладом євангельського батька, що постійно чекав на повернення свого сина, Христос запевнює людину про Боже бажання – щоб усі спаслися.

Правдиве покаяння, що наспіло до юнака через оцінку своїх вчинків, остаточно його змінило. Вчорашній бундючний, зарозумілий юнак міняється, обережним кроком наближається до батькового дому. Свідомий, що втратив свій статус сина, готовий надалі слугувати, маючи надію на майбутнє. Він міг озлобитись на весь світ і піти грабувати того пана, в якого служив, вбивати інших і осквернювати їх словом. Ні, він зрозумів, що правдивим життям живе лише та людина, яка завжди в згоді з власним сумлінням, яка вміє бути щасливою тим, що має, для якої відкриті горизонти вічного буття в Бозі.

Щасливий чоловік, що не покидав отчого дому і не блукав манівцями, не плюндрував себе беззаконням. Але чому від старшого сина з притчі віє холодом, і чого йому забракло, щоб не ранити серця батька? Вирозумілості і любові до ближнього, відтак великої радості за грішника, що кається (Лк. 15:10). І що з того, що він був завжди в домі батька, не пізнав його, не відчував болючої рани в його серці за молодшого сина. Він готовий судити батька і вичитувати йому за виявлену батьківську любов – за увагу до блудника, що кається, що був мертвий і ожив. Йому легше осудити брата, ніж прийняти слово отця: “Веселитись та тішитись треба було, бо цей брат твій був мертвий і ожив, був пропав і знайшовся!” (Лк. 15:32).

Чому ж нам бракує щирості до ближнього, чому перед очі наші попадають лише погані вчинки інших, чому ревнива заздрість не дає нам спокою, коли хтось з дороги гріха вбирається в одежу праведності? Чому конче треба позбутися цієї нашої недуги – наш святий обов’язок це зрозуміти…

Попередній запис

ОСЬ, Я СТОЮ ПІД ДВЕРИМА ТА СТУКАЮ

„Закхею, зійди зараз додолу, бо сьогодні потрібно Мені бути в домі твоїм!” (Лк. 19:5) Християнин постійно зобов’язує себе до глибокого ... Читати далі

Наступний запис

ЩО ДАЛІ

“Скажи нам, коли станеться це? І яка буде ознака приходу Твого й кінця віку?” (Мт. 24:3) Сенс нашого життя на ... Читати далі