„Закхею, зійди зараз додолу, бо сьогодні потрібно Мені бути в домі твоїм!” (Лк. 19:5)
Християнин постійно зобов’язує себе до глибокого розуміння Христової жертви, до пізнання її спасительної дії, до усвідомлення своєї відповідальності, що виникає з бажанням прийти до Бога через Ісуса Христа. Тому в літургічній практиці церкви є час, що готує людину до зустрічі з Богом через глибоке усвідомлення власного я, через осмислення і переосмислення цінностей, що становлять зміст життя. Це час підготовки до Великого посту, що починається неділею про Закхея.
Читаючи Євангеліє від Матвія, зустрічаємо такі слова: “Син бо Людський прийшов, щоб спасти загинуле” (18:11). Цікаві слова, що, на перший погляд, сповнені суперечностей, бо якщо щось загинуло, то як його можна врятувати? З цього і може початися наш остаточний упадок: втрачається надія, з безнадією виростає хворобливий смуток і розпач. Відтак душа сповнюється гнівом і заздрістю, починає реагувати на світ і ближніх осудженням, лукавством і лицемірством. Всі ці духовні недуги умертвляють душу. Та навіть, якщо людина своєю пасивністю погоджується із своїм станом, то Господь постійно простягає руку помочі такому смертнику, бо – “для Бога можливе все” (Мр. 10:27). Господня рука простягнута кожній людині, яка готова себе змінити, примиритись з власним сумлінням, з природними і суспільними законами, хоче слухати голос Божий, розуміти зміст Його Слова і користати з нього на дорозі сходження до висот.
Якщо Христос постійно запрошує нас, щоб ми навчилися від Нього, то спробуймо збагнути в Його дії найголовніший крок, який мусимо наслідувати. Заради нашого спасіння Ісус приходить до нас і поспішає кожному назустріч. Ні, не силує і не примушує нас, лише чекає, щоб ми виявили свою цікавість до Нього, забажали зрозуміти – хто Він для нас і що з нами станеться, коли удостоїмося Його уваги.
“Я, Світло, на світ прийшов, щоб кожен, хто вірує в Мене, у темряві не зоставався” (Ів. 12:46), – каже Христос про Себе, і тими словами визначає для нас найцінніший скарб, про який треба найбільше подбати. Щасливим є той чоловік, що удостоївся просвітитися цим світлом і втішитися ним, як тішиться подорожній, побачивши просвіт у кінці тунелю. Подорожнім на життєвій дорозі, що забажав побачити істину, є євангельський Закхей. Ні авторитетне становище, – був головою над митниками, – ні багатства цього світу, якими втішався, не затьмарили його розум і не зруйнували гординею і захланністю його серце. Він бажав собі чогось вищого, ніж мав, готовий був на надзвичайні вчинки – тільки б побачити Христа. Хай підсвідомо, але він скористався Христовим навчанням – поспішив назустріч Господеві, як Бог поспішає назустріч людині. Нехтуючи людською реакцією, Закхей вилазить на дерево і за свою наполегливість удостоюється надзвичайної нагороди: “Закхею, зійди зараз додолу, бо сьогодні потрібно Мені бути в домі твоїм!” (Лк. 19:5). Бажання Закхея зустрітися з Христом, на яке наголошує Христова Церква, є насамперед прикладом для наслідування всім людям, яким проповідується Слово Боже. Нагорода, що не забарилася і виявилася живою присутністю Христа в домі Закхея, є підставою впевненості в Божому бажанні, щоб усі спаслися, та християнської надії на Боже милосердя.
Що стається з людиною, яка зустрічається з Богом, якими перемінами у своєму житті вторує собі вона дорогу до вищого поєднання? Це яскраво бачимо з настрою, бажання і поведінки Закхея. Сповнений радості, він щиросердно приймає Христа у своєму домі і, що більше, – у своєму серці. І стверджує це подальшим наміренням: “Господи, половину маєтку свого я віддам ось убогим, а коли кого скривдив був чим, верну вчетверо” (Лк. 19:8).
Зустріч з Господом спонукала цього чоловіка послухати голосу власного сумління. Воно не раз не давало йому спокою, нагадувало, що він поводиться з людьми неналежним чином, надуживає своїм становищем. Окрилений силою Божою, через покаяння став готовим оживити себе для життя з Богом; став відкритим для одержання від Господа винагороди: “Сьогодні на дім цей спасіння прийшло…” (Лк. 19:9).
Правда, збагнути шлях, яким Бог веде людину до пізнання божественного Світла, дуже важко, бо скільки нас жило, живе і буде жити на землі, кожному Господь іде назустріч і відкриває дорогу до Себе. “Не ремствуйте ви між собою! Ніхто бо не може до Мене прийти, як Отець, що послав Мене, не притягне його” (Ів. 6:43-44), – каже Господь і заохочує кожного з нас зважити власне становище і пізнати, наскільки ми бажаємо зустрічі з Христом. І ніколи не сумніваймося, що слово Христа адресоване нам: “Ось Я стою під дверима та стукаю: коли хто почує Мій голос і двері відчинить, Я до нього ввійду, і буду вечеряти з ним, а він зо Мною” (Об. 3:20).
Даймо собі відповідь: чого я хочу від життя? І якого я хочу життя? Чи готовий я на подвиг переображення, який пережив Закхей? Яке місце Бога в моєму серці? Наша відповідь із серця конче потрібна, щоб іти вперед назустріч Христу.
