НЕ СВІДКУЙ НЕПРАВДИВО НА СВОГО БЛИЖНЬОГО

На початку XXI століття, в епоху духовного, фізичного й інформаційного насилля, коли втрачені основні якості людської особистості, неправда у взаєминах людей зайняла провідне, навіть центральне місце в спілкуванні. Хоч людині притаманно за її природою завжди шукати правди і вимагати її від інших, хоч людське суспільство стверджує, що основою суспільного життя є правда, проте неправдою на сьогодні руйнується особистість, сім’я і навіть народ.

Не бреши, не обманюй, не вірте йому, побійся Бога, та ти не знаєш істини, не обіцяй, коли не можеш, – це слова, які дуже часто вживає людина, переживаючи різні клопоти й біди, розчарування й падіння, смуток і розпач. Відчуваючи себе зневаженою, обкраденою цинічними обіцянками і улесливими словами, характеризує дії кривдника таким прислів’ям: “Що дихне, то брехне”.

Для віруючих людей брехня – один з найбільших гріхів, про який багато мови і в Старому і в Новому Заповіті. Це найбільший злочин, яким скористався диявол, провокуючи людину на переступ дозволеного, і який яскраво виразився в діях Каїна. Підступно запросивши брата в пустинне місце, він із заздрості вбиває його, на питання – де Авель, брат твій – відповідає, що не знає. У цьому вчинку яскраво відобразилася гріховна потуга – брехня, якою була зваблена людина, пізніше нею скористалася сама. І щоб визначити міру упадку людини через неправду, Святе Письмо каже: “Людина нікчемна, чоловік злочинний, він ходить з лукавими устами” (Пр. 6:12). Так достукується Господь до людського серця і будить свідомість грішника, щоб остаточно не звикав до цього зла. У слові Божому читаємо, що шість (речей) ненавидить Господь: “…Очі пишні, брехливий язик, і руки, що кров неповинну ллють, серце, що плекає злочинні думки, ноги, що сквапно біжать на лихе, свідок брехливий, що брехні роздмухує, і хто розсіває сварки між братів” (Пр. 6:16-19). Застерігає його про наслідок цього беззаконня такими словами: “Кращим є злодій, ніж той, хто постійно обманює. Обидвоє ж успадкують згубу…” (Сир. 20:25). Але це для віруючих людей слово Господнє.

Найбільшою брехнею, якою нищить “батько неправди” людину, є сумнів щодо існування Творця і переконання, що диявола немає. “Визволена” від Божої присутності людина дуже часто перестає зважувати на свої вчинки, погляди і слова. Не маючи запевнення про вічне життя, про відповідальність, до якої її буде притягнено, остаточно проявляє життєвий споживацький характер. У такій людині визріває своє розуміння правди. Божа правда її обтяжує, бо зобов’язує оглянутись час від часу на оточуючих її, таких, як і вона, людей, відчути їхні проблеми і потреби. Та Бог, виявляючи Своє милосердя до заблуканих, дає їм шанс на спасіння: “Неправду відкинувши, говоріть кожен правду до свого ближнього, бо ми члени один для одного” (Еф. 4:25).

На якому ґрунті зростає брехня? Аналізуючи прочитане на сторінках Біблії, переживаючи сьогодення, можемо з певністю сказати, що безбожність і духовне рабство, заздрість і страх, пожадливість і безвідповідальність є підґрунтям цієї страшної недуги, що встигає пристосуватися до суспільного поступу, за різних обставин проявляється і набуті блага зводить нанівець.

Ми звикли оцінювати брехню лише як слово, що вийшло з людських уст і сказане, не має реальної підстави, що між словами і вчинками немає зв’язку. Та це лише зовнішні ознаки неправди. Рідко задумуємося, що брехня багатогранна. Коли говоримо про несправедливість і грабежі, насильство і шахрування, про співучасть у злочині та інтригах, про безсоромність і злослів’я – у цьому, власне, і відкривається обличчя гріха неправди, з яким суспільство зжилося, і співпрацює з демонічними силами в такому напрямку.

Усвідомлюючи сказане вище і шукаючи засобів розв’язання нажитих проблем, починаємо розуміти, що людина повинна говорити правду! За будь-яких обставин і які б наслідки з цього не випливали. Істиною є, що сказати правду – це геройство, відстояти правду – це, іноді, втратити своє становище, то й життя. Чи конче наражати себе на таку небезпеку? Це право вибору випадає людині. В якому б віці вона не була, їй часто приходиться скористатися можливістю вирішити: сказати правду чи ні. Але це право тієї людини, що лише шукає Господа. Християнин над такими речами не повинен задумуватися. Маючи перед собою Учителя, Господа Ісуса Христа, що каже: “Я – дорога, і правда, і життя” (Ів. 14:6), він зобов’язаний говорити і діяти так, як думає, повинен служити правді і відстоювати її, у такий спосіб боротися за людську гідність у світлі Божого закону. Беручи на себе таку відповідальність, віруюча людина приймає незвичайну винагороду, про яку Богочоловік каже так: “ Як у слові Моїм позостанетеся, тоді справді Моїми учнями будете, і пізнаєте правду, а правда вас вільними зробить!” (Ів. 8:31-32).

Коли ж уперше ми зустрічаємось з неправдою? Однозначної відповіді на це питання немає, але що це зло передається з уст в уста – це так. І власне це зобов’язує кожну людину з особливою увагою ставитися до кожного слова, що виходить з наших уст.

Просто дитині сказати: “Я завтра куплю чи принесу те, про що ти просиш сьогодні.” На завтра почути образливе, на вашу думку, слово від дитини: – “Ти мені збрехав. Обіцяв вчора, не дотримав своєї обіцянки”. “Завтра поїдемо, чи підемо там, де так бажаєш бути.” Так легко видати таку інформацію, вселити надію, наступного дня словами – “сьогодні не можу” – все це знищити. “Я сказав, що більше не буду…” і ближні чекають виконання обіцянки аж до зневіри. Хтось скаже, що це побутові речі, на які не варто звертати особливої уваги, молодь мусить отримати належний урок, що не все так є, як хочеться. Та в такому виправданні – вся трагедія людських взаємин, бо в той спосіб вкорінюється безвідповідальність, з часом і вседозволеність. Кожна обіцянка мусить бути узгоджена з власними можливостями, і обдумана наперед з урахуванням обставин, що можуть скорегувати ваш намір. Найгірше, коли такі ситуації набирають постійного характеру.

“Він накрав! Де сьогодні можна заробити і так жити, і таке купити, та ще й дитині”. Це реакція батьків на питання, чому синові не купили “мобілки”, як сусідові. До цієї хвилини дитина не мала звичайної речі, після такої бесіди втратила внутрішній спокій, що гірше, знає, як собі залагодити – просто вкрасти в того, хто має. “Сьогодні правдою не виживеш”, – це слова батька, який оправдує свій немудрий вчинок у присутності дітей, даючи їм у такий спосіб можливість маніпулювати своєю відповіддю. “Був хворий; мама зайняла до роботи і не міг приготувати урок; знайшов на дорозі; гроші загубив; мене старші заставили курити; це мене старші намовили залізти через кватирку в дім, бо я малий”, – це штрихи чудового засвоєння батькового уроку…

“Ви не чули про неї?..”, “та він зв’язаний з мафією”, “він був кагебістом”, “то казав сам…” – скільки енергії тратить людина на обмову і плітки! Втамовуючи свою пожадливість поговорити про когось, така людина дуже часто вигадує несусвітні речі, відбираючи добре ім’я іншій людині, ще більше, спробу каяннику остаточно поправитись. “То не я говорив, то вона”, – пробуємо відгородитись від наклепів і забуваємо, що, будучи пасивними слухачами всіх цих нісенітниць, стаємо співучасниками гріха неправди.

“Та ж ви недоважили”, “ви неправильно дали мені решту”, “побійтеся Бога і перед святом не грішіть цінами” – так виражається наш біль, коли ми обдурені на базарах, у магазинах та інших громадських закладах обслуговування. І вже нічого дискутувати над цим, коли у відповідь звучать слова: “Ми з того живемо; то наші жнива”. По таких “жнивах” ще й не забувають переступити поріг Божого дому і за успіх кинути гріш у скаробону! І не бояться спокушати Господа, Котрий каже: “Горе тим, що обважують”.

“Чи направду він такий мудрий? І де він учився?” – так легко простим запитанням спокусити сумнівом людей, “переживаючи” славу іншої людини. Навіть з часом бажаючи виправити якусь помилку, ми вже не в силі цього зробити, рівно ж як позбирати розвіяне на вітрі пір’я.

“Я своєю брехнею нікому не шкоджу”, “що, мені не можна пофантазувати”, “то вигадка, щось на зразок анекдоту”, – такими репліками часто рятує себе балакун. Він не усвідомлює, що в такий спосіб займається пустослів’ям, спокушаючи до вигадок інших. Він обов’язково в критичну хвилину скористається грубою брехнею і його ніколи не турбуватиме сумління, що свого часу треба дати звіт перед Богом за кожне випущене з уст слово. Йому не збагнути, що посіяти бур’ян легко, ось спробуй його виполи.

“Ось уже в цьому часі розрахуюся з тобою”, “не маю звідки віддати борг”, “вже цього місяця погашу заборгованість за комунальні послуги”, “мене знищує невиплачений кредит”, – так оправдується людина, що обманула сама себе, не розрахувавши своїх можливостей. Хоча в більшості випадків може полагодити свої справи з кредиторами, може розрахуватися за використане, але жадібність перемагає. Скільки аферистів жирують з людської довіри і наївності. Обіцяючи “золоті гори” людям, забирають від них останнє. Яким страхіттям є, коли обдурені батько-мати, що продали своє господарство за намовою дітей, не мають місця дожити свого віку.

То ж нічого дивуватися, що брехня, як їдкий дим, так легко розповзається по всіх закутках, де тільки зустрінеш людину, багату і владну та вбогу і підвладну. Хтось із захланності обіцяє, провокуючи людину на хабара, хтось, обдурюючи, купує невинність і розбещує своєю похіттю і непогамованістю; хтось, хворіючи лицемірством, в очі хвалитиме вас, і обов’язково не посоромиться на вас донести, “куди слід”; хтось, хворіючи на підлабузництво, не поскупиться на донос, тільки б бути заприміченим, хтось, бажаючи слави і влади, не жаліє ні брехні, ні грошей, щоб скористатися людською неміччю. Хтось готовий про себе заявити як про правдомовця і говорити правду, але не всю, така “правда” – вже неправда…

А коли прийде Він, Той Дух правди, Він вас попровадить до цілої правди…” (Ів. 16:13) – варто нам це запам’ятати, якщо хочемо ввійти в радість Отця Небесного. Варто кликати Святого Духа в цей нелегкий час, щоб навчив нас розпізнати правду в ім’я завтрашнього дня, ще й пам’ятати, що Він діє лише там, де правду люблять і правдою живуть.

То ж поспішімо розв’язатися від кайданів неправди через покаяння, щоб утішно могли визначитися з майбутнім.

Попередній запис

МАТЕРИНСТВО – НАЙВИЩА ГІДНІСТЬ ЖІНКИ

У травневий час, коли природа своїм поверненням до життя окрилює душу, коли хочеться дарувати свої почуття найближчим людям, наш погляд ... Читати далі

Наступний запис

ОСЬ, Я СТОЮ ПІД ДВЕРИМА ТА СТУКАЮ

„Закхею, зійди зараз додолу, бо сьогодні потрібно Мені бути в домі твоїм!” (Лк. 19:5) Християнин постійно зобов’язує себе до глибокого ... Читати далі