ЩО ДАЛІ

Скажи нам, коли станеться це? І яка буде ознака приходу Твого й кінця віку?” (Мт. 24:3)

Сенс нашого життя на землі усвідомлюємо лише через бачення майбутнього, через пізнання правдивої дороги до вічного буття, через розуміння Слова Божого.

Кожна людина завжди бажає мати бодай мізерну інформацію про майбутнє і надіється, що це знання зуміє використати в критичну хвилину. Така ж спокуслива думка провокує людину заспокоїти себе, що нібито їй вистачить в останню хвилину життя пам’ятати про Бога і до Нього звернутися, як зразу опиниться в Його обіймах. Попри це постійну науку, яку пропагує в імені Бога церква, вважає нав’язливою. Розуміючи, що проповідувані закони і норми є необхідними і життєво важливими задля майбутнього, людина не поспішає їх застосувати у своєму житті. У своєму лінивстві і згоді з гріхом, відмовляючись від боротьби за правдиве життя, вона скоріше спроможеться на закид самому Богові – чому дозволив, щоб сатана жадав просіяти людство мов ту пшеницю (Лк. 22:31). Готова відмовитися від найвищої ознаки богосинівства – свобідної волі, щоб тільки просто, без старання і боротьби з гріхом пізнати радість спілкування з Богом у вічному житті. Та Господь потребує видимих знаків від людини, якими вона потвердить своє бажання бути з Ним.

Господь ніколи не використовує застрашливих форм, щоб упімнути людину і навернути з дороги гріха. Як Правдомовець, звіщає людині правду, якою б вона не була важкою для людського розуміння, попереджає, до якої глобальної катастрофи спокусник провадить людство через беззаконня.

Ви ж про війни почуєте, і про воєнні чутки… Бо повстане народ на народ, і царство на царство, і голод, мор і землетруси настануть місцямиІ багато-хто в цей час спокусяться, і видавати один одного будуть, і один одного будуть ненавидіти. Повстане багато фальшивих пророків, – і зведуть багатьох. І через розріст беззаконства любов багатьох охолоне” (Мт. 24:6-12), – читаємо на сторінках Святого Письма. Скептик, спокушений атеїстичною літературою, скаже, що такі знаки майже постійно повторюються в часі людського життя на планеті, якщо Господь з любов’ю постійно турбується про Своє творіння, то чому це має статися. Висновок однозначний: вседозволеність провокує сваволю людської поведінки і її злочинну діяльність.

Що далі? “Як блискавка та вибігає зо сходу, і з’являється аж до заходу, так буде і прихід Сина Людського…” (Мт. 24:27) – остаточна надія християн, що виражається знаками – прожити земне життя так, як цього бажає Господь, залишаючи по собі те, що прославляє Бога. Це доступне лише переможцеві гріха, людині, що усвідомлює свою трагедію внаслідок співпраці зі злим духом. Шукає власної переміни, уповаючи на Божу поміч. Та людина не завжди має силу визнати свій гріховний стан. Часто можна почути від людини, що вона гріха не має. Слова: “Коли ж кажемо, що не маєм гріха, то себе обманюємо, і немає в нас правди” (1Ів. 1:8) – застерігають християнина від самообману, помагають йому радісно очікувати приходу Спасителя і щастя зустрічі з Ним.

І перед Ним усі народи зберуться, і Він відділить одного від одного їх, як відділяє вівчар овець від козлів” (Мт. 25:32), – звучить Господнє пророче слово. Який буде мій статус при зустрічі з Господом і якої оцінки удостоюся за своє прожите життя? Даючи на це питання відповідь, людина сама собі визначає місце – чи то праворуч, чи ліворуч стояти їй на суді Божому. Хто з нас не застановляється над Христовими словами, коли Він описує картину Страшного суду і каже: “Поправді кажу вам: чого тільки одному з найменших цих ви не вчинили, Мені не вчинили! І ці підуть на вічную муку, а праведники на вічне життя” (Мт. 25:45-46). Ця застанова повинна зобов’язати нас до особливої уваги до ближнього. Вона повинна виразитися не лише куском хліба чи склянкою води, одежею чи жертвою часу потребуючому, але й піклуванням про його душу. Коли душа людини спрагла Богопізнання і ми напоїли її знанням про Вседержителя; коли покинуту і сплюгавлену інтригами і розпустою душу нагодували добрим прикладом для наслідування; коли оголену і зганьблену брехнею і беззаконням душу одягнули в ризу правди і моральних приписів; коли радо допомогли покинутій на призволяще душі, що прагне оновлення, – це знак, що життя своє ми прожили в ім’я Божої слави.

І бачив я небо нове й нову землю, перше бо небо та перша земля проминули, і моря вже не було” (Об. 21:1), – так словами Івана Євангелиста виражається нагорода праведникам. Хто мудро витерпів і переніс до кінця земне життя, де не завжди було легко і вигідно, де було скрутно і боляче, де було принизливо і зневажливо, де випадало багато терпіти і співстраждати, – той переміг і перед таким переможцем відкрита нова духовна столиця і нове духовне життя, нічим не зв’язане з минулим. Таким людям адресовані Божі слова: “Переможець унаслідує усе, і Я буду Богом для нього, а він буде Мені за сина!” (Об. 21:7).

У своїй безпечності дуже часто людина заспокоює себе думкою: “коли це ще буде! Та, чи й буде?” Інші свого добиваються, нам проповідується лише терпеливість і любов, і то задля майбутнього. – В одному тут правда – інші добиваються свого, частина християн, якщо можна так їх називати, перед якими конкретна мета, часто готова служити двом панам. Як багато сьогодні тих, що іменують себе християнами, самі користуються суспільним безладдям, пасивністю і заляканістю загалу. Обкрадаючи ближніх фізично, ще й прирікають їх на повне духовне спустошення заздрістю, гнівом і ненавистю.

Щоб ніколи не розслаблявся наш дух і ми ніколи не попадали в оману, слово до християнина: “А лякливим, і невірним, і мерзким, і душогубам, і розпусникам, і чарівникам, і ідолянам, і всім неправдомовцям, їхня частина в озері, що горить огнем та сіркою” (Об. 21:8).

Так коли це буде? – невгаває людська душа. “День же Господній прибуде, як злодій вночі, коли з гуркотом небо мине, а стихії, розпечені, рунуть, а земля та діла, що на ній, погорять…” (2Пет. 3:10), – так втамовує людську цікавість Господь. Та не в цьому суть, коли це має статися. Суть в іншому. Людина, що хоч на хвильку віднайшла для себе Господа і втекла від світу ганьби і нечистоти, мусить себе пильнувати, щоб стати святою і праведним життям свідчити про Бога. Нагорода ж для неї не забариться.

Навчившись від Закхея поспішати Христу назустріч, від митника – правдивого покаяння, від блудного сина – певності, що ніде не є так добре, як у батька, з картини Страшного суду збагнувши, чого від нас чекає Бог, стараймося себе зрозуміти і пізнати власні можливості в досягненні святості, щоб очікування Страшного суду не тяжіло над нами, сповнювало бажаного передчуття зустрічі з Небесним Отцем.

Попередній запис

БОЖЕ, ЗМИЛУЙСЯ НАДІ МНОЮ ГРІШНИМ

Фарисей і митар, Джеймс Тіссо „Отож, зодягніться, як Божі вибранці, святі та улюблені, у щире милосердя, ... Читати далі

Наступний запис

ПОКАЯННЯ ДВЕРІ ВІДКРИЙ НАМ, ВЛАДИКО

Утікай від гріха, немов від гадюки, бо як підійдеш – то він тебе вкусить... (Сирах 21:2) У щоденному житті кожна ... Читати далі