Їсти, щоб жити (Лк. 12:13-21)

Нерозумний, ночі цієї ось душу твою зажадають від тебе.

Небо – це «вічний відпочинок», мир і спокій. Там немає турбот, поспіху, ніхто не захекується від щоденної біганини. Ідеальний стан.

Можливо, тому Ісус застерігає від жадібности, яка породжує постійний неспокій, постійні турботи, пошуки чогось. Жадібність ненаситна – їй усе мало й мало. Постійно треба накопичувати, збирати, помножувати, здобувати. І все одно – мало, мало й мало. Людині не вистачає часу, щоб жити.

Звісно, якоюсь мірою потрібно дбати про земний добробут, але завжди слід пам’ятати, що маємо їсти, щоб жити, а не жити, щоб їсти.

Попередній запис

Неймовірно важка рука (Лк. 12:8-12)

Кожного, хто перед людьми Мене визнає, того визнає й Син Людський. Бувають моменти, коли наша правиця стає неймовірно важкою – ... Читати далі

Наступний запис

Торкаймося серцем (Лк. 12:35-38)

Підпережеться він і їх посадовить, і, підійшовши, буде їм послуговувати. Нам важко повірити в Божу любов до нас. Важко прийняти, ... Читати далі