Неймовірно важка рука (Лк. 12:8-12)

Кожного, хто перед людьми Мене визнає, того визнає й Син Людський.

Бувають моменти, коли наша правиця стає неймовірно важкою – важить цілі тонни. Бувають хвилини, коли язик дерев’яніє, не маємо сили розтулити вуст, промовити слова.

Це зовсім повсякденні моменти – проходимо повз придорожній хрест і мали б зняти шапку, починаємо їсти в публічному місці або рушає потяг чи автобус і треба було б перехреститися. Або тоді, коли хтось плює на Церкву й треба було б сказати, що маємо іншу думку.

Треба було б… але ми цього не робимо.

Чи можна любити Бога та соромитися цього?

Попередній запис

Каміння кричатиме (Лк. 11:47-54)

Надгробки пророкам ви ставите, ваші ж батьки були їх повбивали Гріх не любить правди. Соромиться самого себе й завжди виряджається ... Читати далі

Наступний запис

Їсти, щоб жити (Лк. 12:13-21)

Нерозумний, ночі цієї ось душу твою зажадають від тебе. Небо – це «вічний відпочинок», мир і спокій. Там немає турбот, ... Читати далі