Мудрець і немовлятко (Лк. 10:17-24)

Втаїв Ти оце від премудрих і розумних.

Існує така мудрість, яка наближує до Бога. Існує також така, яка віддаляє. Мудрість, якій бракує покори, заводить на манівці. Віра в те, що мудрість є панацеєю від усього, веде до того, що раніше чи пізніше гірко розчаруємося. Можна сказати, що це буде мудрість, використана по-дурному.

Сократ, один із найславетніших грецьких філософів, сказав: «Знаю, що нічого не знаю». Це справді велике знання. Якщо в мудрості буде покора, якщо пізнаємо межі мудрости, то мудро використаємо мудрість. І тоді мудрість буде благодаттю, на яку можна опертися, а не каменем, об який можна спіткнутися.

«Прославляю Тебе, Отче, Господи неба й землі, що втаїв Ти оце від премудрих і розумних, та його немовлятам відкрив» (Лк. 10:21).

Попередній запис

Бали за походження (Лк. 10:13-16)

Горе тобі, Хоразіне, горе тобі, Віфсаїдо! У християнстві немає балів за походження. Представникам молодшого покоління треба пояснити, що колись існувала ... Читати далі

Наступний запис

Хімія (Лк. 10:21-24)

Прославляю Тебе, Отче, Господи неба й землі, що втаїв Ти оце від премудрих і розумних, та його немовлятам відкрив. Там, ... Читати далі