Гріх Хама і гріх Ілія

У Старому Завіті є дві історії про двох грішників: одну постійно згадують, а от друга мало кому пригадується. На перший погляд, між ними немає нічого спільного, крім того, що там і там гріх призводить до тяжких наслідків – але чи не про те говорить Біблія? А якщо вдивитися – у них настільки багато перетинів, що одну навряд чи можна правильно зрозуміти у відриві від другої.

Перша, усім відома – про Хама, сина Ноя, з 9-го розділу Буття. Ной був першим виноградарем і винарем, і от одного дня, не розрахувавши сил під час дегустації (адже ніхто ще не знав про підступні властивості алкоголю!), він виявився у своєму шатрі непробудно сплячим у голому вигляді. Підкреслю особливо: у своєму власному шатрі, сплячим. Ной нікому не заважав, ні до кого не приставав, і все, що йому було треба – проспатися.

Його синові Хаму все це здалося дуже забавним: він не лише сам посміявся над ганьбою свого батька, але запросив і братів Сима та Яфета помилуватися видовищем. Вони не захотіли, а, навпаки, накрили батька одягом, причому так, щоб самим ненароком не побачити його голизни. За це Ной обіцяв сувору долю… частини нащадків Хама, тим, які підуть від його сина Ханаана. Зауважимо, що сам Хам залишився безкарним.

Ной проклинає Ханаана, Юліус фон Каролсфельд

Одні тлумачі пояснюють таку непослідовність Ноя складним ставленням древніх людей до родової структури суспільства, де дітям доводиться розбиратися з гріховною спадщиною батьків, а інші – прагненням біблійного автора із самого початку вказати на майбутню долю хананеян, яких на Святій Землі змінили ізраїльтяни. Усе це вірно, а крім того, якої логічності і послідовності можна чекати від Ноя, коли він був у стані важкого похмілля?

Проте ім’я Хама стало прозивним. Сьогодні це слово використовують як лайку в найрізноманітніших ситуаціях, але що спочатку зробив Хам? Він виніс на публічний простір приватний гріх свого батька і запропонував братам над ним посміятися.

Інша історія розказана на початку 1-ої Книги Царств (або 1-ої Самуїла), її головний герой – первосвященик Ілій. Він був предстоятелем ізраїльського народу, а по суті, його єдиним керівником у ту пору, коли ще не було царів, а харизматичні вожді-судді з’являлися лише іноді, з особливого приводу (власне, Ілій і був на той момент таким суддею). Сам він був людиною цілком благочестивою, як ми бачимо по його розмові з Анною, матір’ю майбутнього пророка Самуїла.

А от його сини і, відповідно, спадкоємці пішли зовсім іншим шляхом: “Вони не знали Господа і обов’язків священиків стосовно до народу” (1Цар. 2:12,13). Так, вони постійно знаходилися у святилищі, перед Скинію, але в основному для того, щоб відібрати собі кращі шматки м’яса ще раніше жертвопринесення, та розпусничати з жінками поряд зі святинею.

І от це вже були зовсім не приватні гріхи, вони творилися на очах народу, вони оскверняли святе місце – і народ розказував про них Ілію. Ілій навіть насварив синів, але… не більше того. Він не усунув їх від служіння, не покарав, навіть не спробував перевірити, як вони стануть поводитися після цього. А вони, зрозуміло, взялися за старе.

І тоді в справу втрутився Господь. Вустами пророка Він сповістив Ілію, що увесь його дім чекає суворе покарання: його сини помруть в один день ще за його життя, і молодими помиратимуть їх нащадки – а головним священиком стане хтось інший, кого обере Господь.

Смерть обох синів була б страшним ударом для будь-якого батька (особливо там, де ніхто не чекає для себе після смерті чогось доброго, як у древньому Ізраїлі), але до цього удару додається ще інший. Посада первосвященика передавалася в спадок, і тепер на все потомство Ілія разом із посадою переходить і прокляття. Так, вони залишаться на колишньому місці – але самі будуть цьому не раді.

Потім Господь повторив своє викриття через маленького хлопчика Самуїла, який виховувався при святилищі. Відповідь Ілія як не дивно пасивна: “Він – Господь; що Йому завгодно, те нехай сотворить” (1Цар. 3:18). Ще був час для покаяння і зміни, Господь не квапився виконати загрозу, але… він немов задерев’янів, цей старець, він живе вже як припаде, а не як слід і, знаючи про страшне майбутнє – не намагається його відвернути. Слова про всесилля Творця – усього лише виправдання власної інертності.

А потім почалася чергова війна з филистимлянами. Сини Ілія звикли користуватися своїм служінням при святилищі як інструментом у пошуках багатства і задоволень – і так само вони перетворюють на інструмент, у диво-зброю, головну святиню ізраїльтян, Ковчег Заповіту. Він приносив їм м’ясо і любовні втіхи, тепер повинен принести перемогу над ворогами. Ковчег доставляють на поле бою.

Усе закінчується військовою катастрофою: Ковчег захоплений, обидва сини Ілія пали в бою. Сам первосвященик у цей час сидить біля воріт святилища в очікуванні звісток. “Він був старий і важкий “, і “очі його померкли” (1Цар. 4:18,15), повідомляє нам оповідання, і це не лише про його здоров’я – він обважнів і осліпнув передусім душевно, коли відмовився бачити неприємне, відмовився що б то не було робити заради його виправлення. Йому сповістили про пророцтво, що збулося, про те, що Ізраїль спіткала небувала ганьба – втрата головної святині, – а обидва його сини, причетні до цієї ганьби, мертві. Тоді Ілій у потрясінні пав як мертвий.

Смерть Ілія, Юліус фон Каролсфельд

Далі все відбулося найнесподіванішим чином: филистимляни незабаром були вимушені повернути Ковчег, а на чолі ізраїльського народу став пророк Самуїл, той самий, хто ще хлопчиком передбачив падіння дому Ілія. Строго кажучи, він так і не став первосвящеником, та і права на це не мав. Але формальна посада навіть у Старому Завіті не завжди співпадала із суттю служіння, і історія дому Ілія – кращий тому приклад.

Чим відрізняється гріх його синів від тієї прикрості, в якій виявився Ной, цілком очевидно. Вони грішили не у своєму житлі, за зачиненими дверима – вони робили це відкрито, причому у святому місці. Жодного слова докору не сказано на адресу тих, хто доніс про таку їх поведінку батькові – власне, вони мали так поступити, щоб зупинити неподобство. На жаль, не вийшло.

І от ще цікава річ. Винні були як самі сини, так і Ілій. Але Господь звернувся лише до нього. Який сенс говорити з нахабами, які про Бога і думати забули? Тому обидва викриття були звернені до людини дійсно віруючої, до їх батька. Але однієї віри, виявляється, недостатньо, потрібно ще знайти в собі рішучість і мужність протистояти гріху навіть тоді, коли він укоренився в твоєму власному домі.

На сторінках Біблії можна знайти багато повчальних і актуальних прикладів – важливо тільки не виривати їх з контексту, не обмежуватися лише тими, які цитувати в даному випадку зручно. Це багатогранне, але єдине оповідання, і розглядати його так і потрібно – разом, у взаємозв’язку різних історій, образів і персонажів. І багато що тоді можна побачити ясніше.

Попередній запис

Старий Завіт: Пророцтва про день Господній

Царство Небесне. Що це і де? У філософських і релігійних книгах, уяві чи взагалі на тому світі? Відповісти на такі ... Читати далі

Наступний запис

Людина, яка приходить у світ (Ставлення до дітей у Біблії)

Святой Йосиф та немовля Ісус (фрагмент), Гвідо Рені У християн завжди були два головні свята - ... Читати далі