Господи, мене це турбує. Все більше і більше. Сьогодні вранці, коли я відкрив очі, то, замість того, аби радіти неділею, я почав понуро роздумувати про те, що змушений іти до церкви. Мій Боже, розумієш? Перспектива проведення однієї години у Твоїй святині переповнює мене знеохоченням! А оскільки останнім часом такі думки з’являються в мене все частіше, то я почав непокоїтися.
Хіба ж я не люблю Тебе так само, як колись? Мені зовсім не хочеться відходити від Тебе. Я не маю наміру перейти до «ворожого табору». Зовсім ні! Однак, у мені зростає тягар негативних відчуттів, коли я думаю про обов’язок «святий день святкувати».
Боже, я спробую назвати причини мого знеохочення. Спробую їх раціоналізувати. Адже звідкись, на біду, береться моє небажання іти на богослуження!
Мене дратують особи, які фальшують найгарніші церковні пісні. От, наприклад, та товста пані, якій вже, певно, сповнилося п’ятдесят, під час богослуження співала гучним голосом, який більше пасував би боцманові на пароплаві, чудові великопосні пісні. Або ще ота проповідь, яку я чув місяць тому – нудна, позбавлена емоцій, набір фраз-штампів. Чи той священик не мав часу підготуватися (це було б, як то кажуть, пів біди), чи він взагалі не вірить у те, що проповідує?! Або цей показ моди, починаючи від молоденьких панянок і закінчуючи поважними жінками. Адже це виглядає так, ніби вони прийшли до храму лише задля того, щоби показати свою нову шубу, зачіску або ювелірні прикраси! І ще ота повторюваність: такий же перебіг церемонії, такі ж слова, жести. Та ж дорога до церкви. Ті ж люди, та сама митникова молитва, промовлена в поспіху, той самий хор, ті самі прогулянки в найближчому парку після Божественної літургії, навіть те саме пиво, яке в барі за рогом замовляють ті ж чоловіки, які ще кілька хвилин так ревно молилися…
Людино! Адже це дрібниці! Ти кожної неділі йдеш на зустріч з Богом! І наскільки би ти не вирізнявся з-поміж тих людей, яких недолюблюєш, разом з ними ти належиш до церковної спільноти! Оце справжнє чудо: одна спільнота, яка складається з багатьох різних людей з різними характерами! Одна Церква, яка складається зі звичайних людей та професорів. Одне Тіло Христове, збудоване з немовлят і літніх людей. Кожної неділі ти переживаєш чудо! А тобі не хочеться перебороти отих кілька дрібних труднощів… Ці дрібниці переповнюють тебе знеохоченням та понурими думками. Хіба це не малодушність?
Мій Боже, не знаю, чи мій підхід до недільної Божественної літургії зміниться ось так відразу, та я докладатиму до цього зусиль. Ага, і ще я хочу Тобі сказати, що постараюся помолитися за тих, хто – найчастіше зовсім несвідомо – заважає мені належно брати участь у богослуженні. Це досить непогана думка, аби почуватися їхнім братом у Христі…
