«Шшш. …Нікому поки що не розповідайте!»
Це було головно тими словами, які Ісус сказав дванадцятьом, коли вони одного разу зрозуміли, що Він Месія. У попередній главі ми бачили, що Симон-Петро був першою особою, яка чітко заявила, що Ісус є довгоочікуваним Давидовим царем. Ісус хвалить Симона за його просвітління та доручає йому особливу місію Своїй Церкві, вручаючи символічні ключі від Царства. Однак водночас Ісус зробив щось таке, що, на перший погляд, не є таким важливим, до чого Він їх міг суворо зобов’язувати: «Тоді наказав Своїм учням, щоб нікому не казали, що Він – Христос» (Мт. 16:20).
Чому Ісус хотів приховати це? Чи Він не бажав, аби народ знав про те, що Він Месія? Наполягання Ісуса не розголошувати таємниці можна зрозуміти, коли роздумати про це в контексті політичної ситуації у євреїв першого століття. Пригадайте, що слово «месія» означає «помазаник», і воно має стосунок до помазання на царя. Таким чином, якщо би всі довідалися про те, що Він відкрито заявив про Себе як Месію-Царя, Ісус привернув би до Себе небезпечну увагу. Зважаючи на політичний та військовий акцент, до якого були прив’язані надії євреїв у часи Ісуса, таке публічне проголошення Свого месіанства могло поставити Ісуса в ризиковану ситуацію. Будь-кого, хто організовував велику групу послідовників і згодом проголошував себе їхнім помазаним царем, з певністю можна було вважати загрозою для іноземних правителів, які керували країною. Справді, останнього разу, коли такі собі очікувані месії з’являлися в Палестині, а це було лише одне покоління до Ісуса, їхніх прихильників швидко знищив Ірод та римські армії, а провідників було страчено. Ісусові потрібен був ще час. Хоча Він знав, що Його година скоро настане, Він мав ще дещо зробити для побудови плану Свого Царства.
Жодних кандидатів на політичні пости
Одне з таких завдань передбачало нове визначення поняття месіанства, щоби позбутися прив’язання до політичного та воєнного підтексту, яке воно містило в багатьох секторах юдаїзму першого століття. Багато євреїв цього часу з нетерпінням очікували на політичного месію, бо вони думали, що їхня головна проблема полягає в римській окупації. Ісус, однак, знав, що проблема Ізраїлю була набагато глибшою. Ісус знав, що Ізраїль страждав від більш гнітючої та спустошливої сили, ніж римські вояки та податки кесареві. Справжньою проблемою, перед якою стояв Ізраїль – і решта всього світу, – був гріх. Режими тиранів, насильницькі уряди та несправедливі економічні структури були лише симптомами набагато складнішої хвороби – людської гріховності. Ісус знав, що єдиний шлях зміни зовнішніх соціальних структур Ізраїлю можливий лише через внутрішню переміну, яка бере свій початок у самих їхніх серцях. Політичне, соціальне та економічне звільнення може бути осягнено лише через остаточне звільнення від гріха. Саме це було тим типом свободи, яку Ісус як Месія-Цар пропонував Ізраїлю.
Однак Йому залишалося ще багато роботи, і Він розпочав її поясненням Своєї місії як Месії Своїм учням. Навіть вони не були захищені від поширеного способу розглядати Месію насамперед через призму політичного та військового бачення. Уявіть собі, зважаючи на це, що вони могли думати, коли усвідомили, що їхній провідник є ніхто інший як Месія-Цар. Які піднесення та сподівання наповнили їхні серця, коли вони довідалися, що їхній Ісус був тим, кого перезвіщали пророки – тим, хто переможно повстане проти ворогів Ізраїлю та відновить царство. Оскільки Ісус запросив їх бути соратниками Свого руху, апостоли, можливо, сподівалися отримати високі пости, коли царство буде відновлено.
На їхнє велике здивування, Ісус мав на увазі інший тип царства, що й хотів їм пояснити, аби ті зрозуміли. Зверніть увагу, як одразу ж після того, як Петро назвав Ісуса Месією, Наш Господь роз’яснює, що означає Його месіанство. У перших же віршах після того, як Петро визнав віру, Матвій передає слова Ісуса до учнів про Свою смерть в Єрусалимі: «Із того часу Ісус став виказувати Своїм учням, що Він мусить іти до Єрусалиму, і постраждати багато від старших, і первосвящеників, і книжників, і вбитому бути, і воскреснути третього дня» (Мт. 16:21).
Уявіть собі, яким шоком це мало бути для апостолів. Що це за Месія? Як Месію можна вбити? Навіть Петро, якого щойно похвалили за те, що розпізнав Ісуса як обіцяного Месію, не міг збагнути ідеї про смерть Месії-Царя від рук Своїх ворогів: «Змилуйся, Господи, такого Тобі хай не буде!» (Мт. 16:22).
Це було вперше, коли Ісус чітко сказав Своїм апостолам про Свою майбутню смерть, і ця важка розмова відбулася в найбільш слушний час. Саме тепер, коли для Його учнів стало зрозуміло, що Він справді Месія, Ісусові треба було чітко наголосити, що Його царське панування буде встановлено не на полі бою чи на політичній арені, а через Його смерть на Хресті. І Він одразу попередив апостолів, щоби ті двічі подумали, перш ніж претендувати на посади в Його Царстві. Ісус не планував розпочинати месіянську діяльність роздачею високих посад у Царстві. Він поставив перед апостолами радикальний виклик, чи вони справді хочуть брати участь у Його царюванні: «Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста, та й іде вслід за Мною. Бо хто хоче спасти свою душу, той погубить її, хто ж за Мене свою душу погубить, той знайде її» (Мт. 16:24-25).
Тут ми бачимо, що стежиною до Ісусового Царства є не добрий військовий вишкіл чи монархічна потуга, а жертовна любов та служіння.
