Однак під час цього періоду терпінь і вигнання Бог дає євреям певну надію. Він посилає Своїх пророків, які звіщають про те, що має з’явитися Давидів цар – Месія («Помазаний»), який відновить царство та встановить Новозавітний період. Після цього настане прощення гріхів і благословення для цілого світу[1]. Багато євреїв першого століття, коли читали Матвіїв родовід, щиро прагнули здійснення цих обітниць.
Матвій грає на цих сподіваннях у 13-му вірші, де родовід повільно починає знову змінювати напрями. Якщо 12-й вірш згадує Зоровавеля, котрий був останнім Давидовим нащадком у Матвієвому родоводі відповідно до Старого Заповіту, то 13-й вірш дає знак нової надії, показуючи, як Давидова царська династія продовжується навіть після Зоровавеля. Без сумніву, це породжувало захоплення й очікування людей: Давидова династія триває! Можливо, наприкінці буде Месія!
Родовід продовжується до сповненого надії моменту, коли показує кожного нащадка після Зоровавеля – чоловіків, імена яких до цього часу не були подані в Писанні: Авіюд, Еліяким, Азор, Садок, Ахім. …Врешті зростаюча інтенсивність родоводу сягає своєї вершини, коли Матвій представляє «Йосипа, мужа Марії, що з неї родився Ісус, званий Христос» (1:16).
Це найвища точка всього родоводу: Ісус є «Христом» – Месією, про Якого Бог звістив, що Він відновить царство та завершить план щодо благословення цілого світу.
Еммануїл: з нами Бог
Хор продовжує співати віршами 18-23, у котрих Матвій наголошує на двох титулах цього великого царського Сина. Перше: Матвій показує, наскільки важливим є навіть саме ім’я цього Дитяти. Воно буде зватися «Ісус», що буквально означає: «Бог спасає». Чому Йому дано таке ім’я? Матвій повідомляє нам про це через пояснення, яке ангел дає Йосипові: «Ти ж даси Йому ймення Ісус, бо спасе Він людей Своїх від їхніх гріхів» (1:21).
Тут ми бачимо, що Ісусове ім’я у вірші 21 є відповіддю на проблему вавилонського поневолення у вірші 11. Пригадайте, що євреї сприймали причину свого вигнання не лише як політичну чи військову проблему, а як проблему гріха. Згідно з їхніми пророками і законом, причиною вигнання та пригноблення була їхня невірність завіту. Таким чином, Ісус («Бог спасає») приходить, щоби «спасти Свій народ від їхніх гріхів», спасаючи в такий спосіб євреїв від їхньої справжньої неволі, яка полягала не у вавилонських чи римських кайданах, але в рабстві правдивого поневолювача та гнобителя, диявола, який тримав у рабстві все людство через кайдани гріха та смерті.
З усіх титулів Ісуса, які вирізняє Матвій, напевно, найважливіший подає саме наприкінці першої глави. Ісуса названо «Еммануїлом», що означає: «З нами Бог» (Мт. 1:23). Ми не можемо переоцінити, що це означало для давніх євреїв. Ще від часу першого гріха, коли Адам і Єва сховались у присутності Господа (пор. Бут. 3:8), Бог трудився, щоби відновити причастя з грішним людством. Бог планував використати Ізраїль як Свій вибраний народ і Давидового царя як їхнього провідника та представника для того, щоби інші народи привести до сопричастя з єдиним правдивим Богом. Але без царства, без Давидового царя, страждаючи під утиском чужоземного панування, деякі євреї першого століття могли цікавитися, що сталося з великими Божими обітницями для їхньої нації, та почуватися покинутими напризволяще. Чи Бог і надалі перебуває зі Своїм народом?
Тут Матвій тріумфально проголошує, що царське Дитя наприкінці родоводу є відповіддю на їхні найглибші бажання серця. Він не лише є Христом – помазаним Давидовим царем, який відновить царство. І Він не лише є Ісусом, Тим, Хто спасе Свій народ від гріхів. Він є Еммануїлом – Богом із нами. Бог є знову зі Своїм народом!
Справді, як ми побачимо в подальших роздумах над Матвієвим Євангелієм, Новий Заповіт, що його робить чинним Ісус, відновлює причастя з Нашим Небесним Батьком і дає нам Божу присутність у спосіб, якого не було досі: Бог є з нами в Церкві, Своєму Слові, у Святих Тайнах, а найповніше – у Пресвятій Євхаристії. Якщо хочете побачити, наскільки важливою є тема Еммануїла для святого Матвія, зверніться до закінчення його Євангелія. «Бог з нами» – це найвеличніше ім’я Ісуса наприкінці Матвія 1, так само воно з’являється в кульмінації всього Матвієвого Євангелія в Ісусових останніх словах до апостолів, коли Він обіцяє їм, що перебуватиме з ними завжди, аж до кінця віку: «Тож ідіть, і навчіть всі народи, христячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів. І ото, Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку!» (Мт. 28:19-20).
[1] Див., напр., Єр. 33:15 і далі Єр. 23:1-6; Єз. 34; Амос 9:11-12; Дан. 9:25-26; Пор. Іс. 45:1-5, 21-25.
