Родинне дерево Ісуса. Матвій 1-2

Для більшості читачів Святого Письма читання родоводу є таким самим захопливим заняттям, яким може бути читання телефонного довідника. Однак саме родоводом розпочинається весь Новий Заповіт у першій главі Євангелія від святого Матвія. «Книга родоводу Ісуса Христа, Сина Давидового, Сина Авраамового: Авраам породив Ісака, а Ісак породив Якова, а Яків породив Юду й братів його. Юда ж породив Фареса та Зару від Тамари…» (Мт. 1:1 -3).

Я переконаний, що багато читачів сьогодні роблять те саме, що робив і я, коли вперше взявся читати це Євангеліє: пропускають читання родоводу та переходять до другої глави. Навіть перед тими рідкісними і відважними читачами, яким вдалося терпеливо прочитати список імен сорока двох поколінь, напевно, поставало запитання: «Невже Матвій не міг обрати кращого способу, щоби розпочати своє Євангеліє?». Адже враження, яке справляє родинне дерево людей, що жили тисячі років тому, не є найкращим способом привернути увагу до історії Ісуса Христа. Один із дослідників Нового Заповіту каже: «Гляньмо на це прямо: родинне дерево чиєїсь родини є настільки цікавим для інших, наскільки цікавим є відео про чиєсь родинне свято для сторонніх»[1].

Однак для євреїв часів Ісуса Христа цей родовід мав набагато більшу притягальну силу, ніж обкладинка журналу «Тайм» чи титульна сторінка газети «U.S.A. Today». Він містив у собі всі їхні надії та сподівання стосовно того, що Бог обіцяв зробити в їхньому житті ще з часів Авраама. І родовід тріумфально звіщав те, що Божий план здійснився в часи їхнього покоління! Справді, якщо би в Палестині першого століття існувала агенція новин «CNN», то цей маленький родовід згадували б серед головних подій.

Погляньмо на родовід від Матвія новими очима – очима євреїв першого століття, які бачили власну історію та майбутнє і навіть сенс свого існування в тому, що підсумовано в цих кількох віршах. У процесі дослідження ми почнемо усвідомлювати, як історія Ісуса, що завершує історію Ізраїлю, стала нашою історією – історією Церкви.

Обіцяний «Син Давида»

У родоводі згадано імена багатьох людей, однак особа Давида займає особливе місце. Визначальним є те, що першим титулом, яким Матвій удостоїв Ісуса, є «син Давидів» (1:1). Ще Давида й Ісуса пов’язує те, що лише їм надані титули. Давида названо «царем» (1:6), а Ісуса іменовано «Христом», що означає «помазаний» (1:16), – титул, який давали цареві Давидового роду, коли його помазували (намащували олією) під час коронації. Біблісти також відстежують прообрази Давидового роду у вірші 17, де Матвій звертає нашу увагу на число поколінь у родоводі від Авраама до Ісуса:

«А всіх поколінь від Авраама аж до Давида чотирнадцять поколінь, і від Давида аж до вавилонського переселення чотирнадцять поколінь, і від вавилонського переселення до Христа поколінь чотирнадцять» (Мт. 1:17).

Матвій ділить покоління на три періоди по чотирнадцять. Він привертає нашу увагу до числа чотирнадцять. Це не випадково, оскільки ім’я Давида єврейською мовою позначає число 14. Дозвольте це трохи пояснити. У єврейській мові букви на позначення приголосних мають також і числові значення. Три єврейські приголосні в Давидовому імені – ДВД (Д = 4, В = 6). Додавши 4 + 6 + 4, одержимо суму 14. Таким чином, сама структура Матвієвого родоводу, зосереджена на трьох по чотирнадцять періодах поколінь, приховано проголошує Ісуса «тричі Давидом, Сином Давида»[2]. Цікавим є те, що Давид з’являється чотирнадцятим нащадком у родинному дереві Євангелія від святого Матвія.

Чому все зосереджено на Давиді? Натяки на Давида нагадують славні дні історії Ізраїлю, коли царство сягнуло своєї вершини в значенні його політичної та релігійної сили і впливу у світі. Бог обіцяв Давидові та його нащадкам вічну династію: «І буде певним твій дім та царство твоє аж навіки перед тобою. Престол твій буде міцно стояти аж навіки!» (2Сам. 7:16). Ця династія матиме вплив на цілий світ. Цар із роду Давида керуватиме всією землею, нації поклоняться перед ним і в ньому всі люди знайдуть благословення (пор. Пс. 2:8; 72:8-11,17; 110:6).

Можна собі уявити, яке піднесення відчували євреї, коли читали про великого царя Давида в його родоводі. У вступі до родоводу Ісус ідентифікується як син Давида. Далі родовід показує нащадків від Авраама до «царя Давида» (Мт. 1:6) та перелічує імена царів Юдеї, що належать до Давидової лінії (Мт. 1:7-10).

Занепале Царство

Але після цього у вірші 11 настає головна зворотна точка в родоводі, що навіває сум на єврейського читача – несподіване гостре мінорне звучання струни в родовідному тріумфальному марші Давидових царських нащадків: «Йосія ж породив Йоякима, Йояким породив Єхонію й братів його за вавилонського переселення». Тут Матвій не стільки виділяє вавилонське поневолення як знакову подію в хронологічному порядку, скільки головно вказує на трагічну зміну в історії Ізраїлю: кінець Давидової монархії. Ці слова мали б пригадати, як усі сподівання Ізраїлю щодо династії були перекреслені 587 року до Христа, коли вавилонці захопили Єрусалим, зруйнували Святиню та повели народ і навіть царя в найбільш упокоряючу та болючу неволю-вигнання.

Більше того, вигнання було не тільки болючим нагадуванням далекого минулого, але й дійсністю для євреїв часів Ісуса, які продовжували відчувати наслідки цієї спустошливої втрати. Бо фактично упродовж шести наступних століть після вавилонського поневолення єврейський народ страждав від утисків різних чужоземних націй аж до часу Ісуса, коли римляни панували над Обіцяною Землею. Століттями євреї були нацією без права керувати власною землею і народом, без правдивого Давидового царя.

Кінець царства був не лише політичною недолею чи військовою поразкою. Протягом тривалого часу Божі пророки нагадували народові, що потуга Ізраїлю залежить не від військової міці, економічного багатства чи політичної вмілості, а від дотримання завіту з єдиним правдивим Богом. Ізраїльський закон навчав їх, що порушення завіту з Ягве призведе до прокляття вигнання, у котрому навіть їхнього царя поведуть у неволю чужоземці, а Бог сховає від євреїв Своє лице (пор. Втор. 28:32-36; 31:16-18). Саме це сталося в час вигнання до Вавилона (пор. 2 Царів 24).

Матвієве нагадування вавилонського поневолення лише підсилювало у вухах євреїв першого століття той відгомін смутку, розчарувань і безнадії, який супроводжував їхні терпіння й утиски. Родовід продовжує звучання сірих мінорних нот, коли перелічує два наступні покоління пригноблених Давидових нащадків аж до Зоровавеля у вірші 12.


[1] Микола Тома Райт, Іти за Ісусом: Біблійні роздуми про учнівствоWright N.T. Following Jesus: Biblical Reflections on Discipleship (Grand Rapids: Eerdmans, 1995), 23.

[2] Маршал Д. Джонсон – Мета Біблійних родоводів – Marshall D. Johnson. The Purpose of the Biblical Genealogies, with SpecialReferences to the Setting of the Genealogies of Jesus (Society for New Testament Studies, Monograph Series, 8; London: Cambridge University, 1969), 192.

Наступний запис

Христос і віднова Царства. Матвій 1-2

Однак під час цього періоду терпінь і вигнання Бог дає євреям певну надію. Він посилає Своїх пророків, які звіщають про ... Читати далі