Чи правда що в старозавітні часи було лояльніше ставлення до алкоголю, ніж зараз?
Вживання вина було необхідною частиною будь-якого свята (Іс. 5:12), оскільки воно «підкріпляє серце людини» (Пс. 103:15; Суд. 9:13; Еккл. 10:19; Сир. 31:32). Проте надмірне вживання алкоголю в Древньому Ізраїлі однозначно сприймалося як гріх. Пророки і мудреці наставляли проти пияцтва і підкреслювали його тяжкі наслідки. Пророк Ісая звинувачує тих, хто зловживає як вином, так і міцними напоями (Іс. 5:11,12), Товит дає своєму синові пораду: «Вина до сп’яніння не пий, і пияцтво нехай не ходить з тобою на путі твоїй» (Тов. 4:15). Священикам, що служили, у старозавітні часи було заборонено пити вино під страхом смерті (Лев. 10:8-11; Єз. 44:21). У Священному Писанні даються приклади ганебної поведінки п’яних: сп’янілий хитається (Пс. 106:27; Пр. 23:34), його нудить (Іс. 28:8; Єр. 25:27), він має «багряні очі» (Пр. 23:29), над ним сміються (Ос. 7:5), він втрачає пристойність (Плач. 4:21), розум (Ос. 4:11), розоряється (Пр. 23:21), а начальники-п’яниці не здатні виконувати свої обов’язки (Пр. 31:4-5). Наводяться приклади вчинків, пов’язаних із сп’янінням Ноя (Бут. 9:21), Лота (Бут. 19:31-38), Навала (1Цар. 25:36-39), Давида (2Цар. 11:13), Авесалома (2Цар. 13:28), Или (3Цар. 16:9-10), Валтасара (Дан. 5:2), Олоферна (Юдиф. 13:2).
У Священному Писанні серед алкогольних напоїв разом з вином часто згадується сикер (сикера). Що це?
Дійсно, у Священному Писанні ми зустрічаємо слово сикер (сикера). Сикер – це загальне позначення для будь-якого алкогольного напою, окрім виноградного вина, – пива, сидру, пальмового вина і т. п. З перекладів Біблії сикера увійшла до старослов’янської і староруської мов. В українській мові слово сикера в значенні «Хмільний напій взагалі» вийшло із вживання до XV століття, і в сучасній мові використовується лише в церковному лексиконі. Найбільш відоме і яскраве з біблійних застережень проти пияцтва (із згадкою сикера) з книги Притч Соломонових звучить як: «Вино – глузливе, сикера – буйна; і всякий, хто захоплюється ними, нерозумний» (Пр. 20:1).
Яке було ставлення до алкоголю в перші віки християнства?
Апостол Павло пише: «І не впивайтеся вином, від якого буває розпуста; а наповнюйтеся Духом» (Еф. 5:18), «Не обманюйте себе: ні блудники, ні ідолослужителі, ні перелюбники, ні малакії, ні мужоложці, ні злодії, ні лихварі, ні п’яниці, ні лихословці, ні хижаки – Царства Божого не успадкують» (1Кор. 6:9,10). При цьому він рекомендував апостолові Тимофію: «Надалі пий не одну воду, а вживай небагато вина, заради шлунка твого і частих твоїх недуг» (1Тим. 5:23). Тут слід зазначити, що в Римській Імперії, а апостол Павло був римським громадянином, вино майже завжди змішувалося з водою. Вважалося, що нерозбавлений алкогольний напій вживають тільки «варвари» (у 1⁄3 вина зазвичай додавали до 2⁄3 води).
Алкоголізм як духовна хвороба
“Диявол нічого так не любить, як розкіш і пияцтво, оскільки ніхто так не виконує його волі, як п’яниця” св. Іоанн Златоуст
Важливо зрозуміти, що алкоголізм це без сумніву хвороба, але в той же час, з погляду релігійної антропології, алкоголізм – це пристрасть, від якої жодна людина не здатна позбутися безболісно, не змінивши нічого у своїй душі і свідомості. Що таке пристрасть? Пристрасть – це злоякісна недуга душі, згубна навичка, що утворюється при багатократному виконанні якихось порочних потягів, які стають потребою людини, входять в її звичку, впливають на її спосіб життя, володарюють над нею, – усе подальше життя людини відбувається залежно від цієї пристрасті. «Пияцтво походить не від вина – і вино створене Богом… але порочна воля робить пияцтво» (Іоанн Златоуст) і, отже, необхідно спочатку змінити свою волю – відмовитися від самовиправдання, визнати свою пристрасть і своє безсилля перед нею і попросити допомоги. У цьому випадку допомога медицини виявиться набагато ефективнішою, оскільки хворий сам шукатиме зцілення. Але саме це найскладніше.
Церкві давно відомо, що причиною алкоголізму є духовне захворювання – гордість. Одним з її проявів у людській природі вважається така риса як свавілля. Люди з алкогольною залежністю – свавільні люди. Ця думка заснована не на здогадці, а на твердому доказі і дослідженні. Хімічно залежні люди останніми бачать свої проблеми. Вони не можуть бачити себе з боку. Внутрішньо, у душі алкоголік не виносить (не терпить) контролю людей і Бога. Він, алкоголік, «є і буде господарем своєї долі». Розум його закритий для сприйняття інших ідей, тверджень, знань.
Підводячи підсумок вищесказаному можна говорити про два моменти, необхідних для подолання алкогольної залежності. У першу чергу це бажання самого хворого кинути пити і готовність вести тверезе життя, причому не якийсь обмежений термін (рік, два, п’ять років – це усе порожні відмовки, що не дають необхідного ефекту), а постійно. По-друге, для цього необхідно відмовитися від свавілля і попросити допомоги нічого не приховуючи від лікарів і близьких.
Що ж до християн, що страждають на цю недугу, то для них вирішальними можуть стати ці слова апостола Павла: «Ні п’яниці, ні лихословці, ні хижаки – Царства Божого не успадкують» (1Кор. 6:10).
За матеріалами сайту “Азбука віри”
