Чи може бути самотньою віруюча людина? Звісно може, адже віра в Бога не гарантує відсутності болю в житті вірного, якихось значних неприємностей, втрат, невдач чи ще якогось лиха. Це саме стосується і самотності. Навіть більше, часто віра стає причиною самотності певної людини: добровільної або вимушеної. Напевно, не треба наводити приклади такої самотності, за бажання кожен зможе пригадати або ж віднайти подібні приклади. А чи може самотній вірний відчувати себе не самотнім? Звісно може, якщо постійно носитимете у своєму серці і розумі наступні біблійні слова: «Чи забуде жінка грудне дитя своє, щоб не пожаліти сина утроби своєї? але якби і вона забула, то Я не забуду тебе» (Іс. 49:15). І головне тут – вірити цим словам, втім, як і всякому Слову Божому.
А чи обов’язково вірному залишатися самотньому чи їй/йому необхідно створювати сім’ю? Загалом, створювати чи не створювати сім’ю – це індивідуальна справа кожного вірного, і тут не можна в жодному разі давати однозначних відповідей. Пригадується Христова відповідь на заяву апостолів, «якщо така повинність чоловіка перед жінкою, то краще не женитись»: «Не всі сприймають це слово, а кому дано. Бо є скопці, що з утроби матері народилися такими; і є скопці, які оскоплені людьми; і є скопці, котрі самі себе зробили скопцями заради Царства Небесного. Хто може вмістити, нехай вмістить» (Мф. 19:10-12). Ключовими, як на нашу думку, є слова: «Хто може вмістити, нехай вмістить». При чому ці слова стосуються не тільки питання створення сім’ї чи безшлюбності.
Ну, а іншим людям стосовно ближніх у подібному випадку краще тримати свою думку при собі, як це радить апостол Павло в Посланні до Римлян: «Немічного у вірі приймайте без суперечок про погляди. Бо один вірить, що можна їсти все, а немічний їсть овочі. Хто їсть, не зневажай того, хто не їсть; і хто не їсть, не осуджуй того, хто їсть, тому що Бог прийняв його. Хто ти, що осуджуєш чужого раба? Перед своїм Господом стоїть він або падає. І буде поставлений, бо Господь має силу поставити його… Хто їсть, для Господа їсть, бо дякує Богові; і хто не їсть, для Господа не їсть і дякує Богові. Бо ніхто з нас не живе для себе і ніхто не вмирає для себе; а чи живемо – для Господа живемо; чи вмираємо – для Господа вмираємо; і тому чи живемо, чи вмираємо, – завжди ми Господні…» (Рим. 14:1-4,6-8).
Можливо, наведена цитата дещо завелика як для об’єму цього допису, проте значно більшими, і, що найголовніше, вкрай недоречними, є зауваги деяких вірних стосовно самотнього життя їх одновірців. Між іншим, про це прямо далі попереджає апостол Павло: «А ти чого осуджуєш брата твого? Або й ти, чого зневажаєш брата твого? Усі ми станемо перед судом Христовим» (Рим. 14:10). З усього написаного можна дійти до цілком логічного висновку, що подібна проблема неприйняття одних вірних іншими вірними стояла в Церкві на самих її початках. І як свідчить оточуюча дійсність, з подібними проблемами Церква стикається і до сьогодні, і навряд чи вони будуть колись нею вирішені.
Проте, ясна річ, у жодному разі не варто зневірятися, і тим більше, впадати у відчай через неприйняття деякими вірними з оточення, адже у всіх нас є Господь, що одного дня сказав: «Прийдіть до Мене, всі струджені і обтяжені, і Я заспокою вас; візьміть ярмо Моє на себе і навчіться від Мене, бо Я лагідний і смиренний серцем, і знайдете спокій душам вашим; бо ярмо Моє – благо, і тягар Мій легкий» (Мф. 11:28-30). Головне тут, як вже казалося, вірити цим словам (як і всякому Слову Божому)… і менше зважати на думку оточення.
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Божа думка і думка оточення
Ваш коментар:
