Зазвичай, більшість людей перебільшує власні прикрості та негаразди, та применшує негаразди оточуючих, якщо взагалі звертає на них увагу (і негаразди, і загалом оточуючих). І здавалося, що в такому ставленні поганого? Адже, якщо людина не зважає на оточення, вона ж насправді нічого цьому оточенню поганого не робить, – так, чи приблизно так міркує більшість людей. І в цьому криється помилка суспільства, яка може мати цілком трагічні, не побоїмося сказати, фатальні наслідки.
Зараз дехто б додав – сучасного суспільства, проте «немає нічого нового під сонцем» (Еккл. 1:9), так що ігнорування оточуючих притаманне не тільки сучасному суспільству, а людству загалом, варто пригадати Христову притчу про милосердного самарянина, щоб пересвідчитись, що байдужість – зовсім не винахід нашого часу.
Але облишмо суспільство і повернемось до помилки, яка цілком може мати фатальні наслідки. У чому саме полягає фатальність поговоримо дещо згодом, а зараз поділимось думками стосовно того, чому ігнорування оточення є помилкою. А помилка полягає в тому, що байдужість до людей відокремлює від них, робить байдужих людей у підсумку самотніми. Вони як би зачиняються у своїй «мушлі» цілком поглинуті собою, своїми справами і для них немає жодного діла до проблем оточуючих.
З часом, така поведінка переростає в стійку звичку і людина вже не помічає оточуючих, не здатна зважати на них, навіть припустити не може, що деколи людям треба допомагати. В її житті є лише вона та її проблеми. І от тут ми повертаємося до тези, згаданої на початку допису: більшість людей перебільшує власні прикрості, негаразди і применшує (зазвичай, взагалі не зважає) на проблеми (потреби) інших. І питається, кому від такого ставлення гірше?
Оточуючим від такого ставлення особливої шкоди немає, як і користі, а от байдужа людина в суцільному мінусі: замикається на власних проблемах, які з часом можуть набувати циклопічних розмірів, і найголовніше, мало хто зважиться такій людині допомогти. Втім, вона сама, зазвичай, не виявляє бажання, щоб їй хтось допоміг. От такий тягар самотності. При чому людина може бути і не сама, а жити у великій родині чи працювати в багатолюдному колективі, проте вона залишатиметься самотньою, і це буде результатом її власного вибору.
Фатальність такого вибору полягає в тому, що часто-густо його наслідки доводиться «пожинати» у вічності: «Не зробивши цього одному з менших цих, Мені не зробили. І підуть ці на вічні муки, а праведники в життя вічне» (Мф. 25:45,46). Якщо хто призабув (або не знав), то праведниками для Спасителя є ті люди, які допомагають ближнім, зважають на їх проблеми і потреби, не дозволяють собі замикатися виключно на собі. До речі, коли людина допомагає ближнім, вона цілком несподівано виявляє для себе, що її проблеми і негаразди не є вже такими жахливими і масштабними, вона переконується, що на світі є безліч людей, чиє горе і нещастя в рази більше за їхні. А з таким поглядом на життя і жити стає набагато легше. От таке благословення співчуття і діяльної любові – антиподів самотності.
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Антиподи самотності
Ваш коментар:
