У сьогоднішньому суспільстві шлюб – нормальний стан. Так воно і заповідано Богом: «І створив Бог Людину за образом Своїм, за образом Божим створив її; чоловіка і жінку створив їх. І благословив їх Бог, і сказав їм Бог: плодіться і розмножуйтеся, і наповнюйте землю, і володійте нею» (Буття. 1:27-28). Бог Сам підвів дружину до Адама. Адам не шукав собі пару. Бог потурбувався про першу сім’ю.
У житті пошуки пари бувають безрезультатними. Самотні нерідко страждають від відчуття своєї неповноцінності. У суспільстві, та і в церкві нерідко, можна зустріти глузливо-зневажливе ставлення до холостяків і незаміжніх.
Це лише посилює їх почуття приниження, покинення і забутості.
Погодимося, що програми церковної роботи в основному спрямовані на тих, хто вже має пару і дітей. Сімейні немов сидять за одним великим столом, за яким самотнім не знаходиться місця. Одинаки залишаються без «духовного хліба» – голодними і обділеними. Вони часто чують: «Якщо ти самотній, значить, маєш створити сім’ю!» Церковні проповідники активно закликають: «Недобре людині бути одній!» Одинаки б’ється об стіну загального нерозуміння.
Давайте задамося питанням, а що коли людина чесно намагалася створити сім’ю, довго молилася, але так і не отримала того, що просила, від Бога? Якщо її молитва складає не роки, а десятиліття? Що робити? Погодитися з суспільством і церковними лідерами? Визнати себе неповноцінною?
Якщо відкриємо Біблію, то доведеться відмовитися від думки, що самотність відсовує людину на другорядні позиції. Апостол Павло навіть вітав безшлюбність: «Бо бажаю, щоб усі люди були як і я; але кожен має від Бога своє дарування, один таке, інший – інше» (1Кор. 7:7). Апостол не наполягав, він давав поради, підкреслюючи, що це його думка, а не веління від Господа. Він каже про «дарування від Бога», роз’яснюючи, що в кожного воно своє: у когось шлюб, а в когось безшлюбність. І це, поза сумнівом, стан від Бога, а не від сатани. Чому ж Павло говорить про практичність безшлюбності? Він бачить багато труднощів шлюбу.
Це був час найсильніших гонінь на Церкву. Одружений міг мати велику скорботу унаслідок утисків його сім’ї. Павло називає такі обставини «скорботи за плоттю», а про тих, хто потрапив у них, каже «мені вас шкода». Сказане Павлом відноситься не лише до дівчат, що вийшли заміж, а взагалі до одружених. Отже, скорбота шлюбу – перша трудність.
Апостол Павло, як і багато інших християн вважав, що живе в останні часи. Останні старозавітні пророцтва збуваються! Христос от-от прийде! Тому одруженим потрібно залишатися так, і не розлучатися. Самотнім же краще бути без пари. Адже «минає образ світу цього» (1Кор. 7:31).
Іншими словами, «часу залишається обмаль» і «світ у його нинішньому вигляді минає безповоротно».
І ще: одружений і заміжня прагнуть, у першу чергу, догодити своєму чоловікові або дружині, а не Господові. З цим можна погоджуватися і не погоджуватися, але так каже Біблія: «А я хочу, щоб ви були без турбот. Неодружений турбується про Господнє, як догодити Господеві; а одружений турбується про мирське, як догодити жінці. Різниця є між заміжньою і дівицею: незаміжня турбується про Господнє, як догодити Господеві, щоб бути святою і тілом і духом; а заміжня піклується про мирське, як догодити чоловікові» (1Кор. 7:32-34).
У розумінні апостола Павла, заміжня і одружений піклуються про «світське», тобто тимчасове і суєтне. Але «минає образ світу цього»! Павло хотів, щоб християни більше догоджали Богові і не відволікалися від служіння. Абстрагованість від служіння – друга трудність шлюбу.
Паралельна думка міститься в Другому посланні до Тимофія 2:4,5: «Ніякий воїн не зв’язує себе з ділами житейськими, щоб догодити воєводі. А якщо хто і змагається, не одержить вінка, коли незаконно буде змагатися». Дійсно, воїн у поході майже не думає про сім’ю і життєві справи, а про те, як догодити своєму командирові. Кожен християнин покликаний догоджати Богові і тому має піклуватися не про «світське», а про Господнє служіння. Така аргументація Павла. Її можна назвати, швидше, практичною, ніж богословською.
З вищесказаного виходить, що Павло не мислив про самотність як про нижчий, у порівнянні зі шлюбом, стан. Сам Господь не був одружений. Павло був без дружини. Апостол знав переваги такого стану. У його захисті безшлюбності грали роль визначені, перевірені досвідом, практичні міркування.
Необхідно трохи згадати про покликання до самотності. Звідки знати, чи є воно в мене або його немає? Слід зізнатися, що тут ми знаємо занадто мало. Це – сфера особистих, дуже тонких взаємин людини з Богом. Служитель може лише спонукати опікуваного до пошуку і пізнання свого дару через молитву. Ймовірно, має бути схвалення і підбадьорення практики дару самотності з боку церковної общини.
Ясно, що самотність не повинна ставати дією з примусу. Павло не бажав покладати узи самотності на когось насильно. Обов’язково має бути особлива відповідь від Господа, що підтверджує покликання до самотності. Посвячена на самотність людина тверда в серці своєму. Вона повністю володіє своїми почуттями і може тривало утримуватися від статевого життя. «Але якщо не можуть стримуватися, нехай одружуються, бо краще одружитися, ніж розпалюватися» (1Кор. 7:9). З контексту виходить, що цей апостольський припис стосується передусім тих, хто вже був у шлюбі, тобто до вдівців і вдів. Вони не є незайманими. Поза сумнівом, що для них проблема статевої стриманості може бути суттєвою у вирішенні шлюбного питання. Ним набагато важче уникати статевої близькості.
Я не став би наполягати на тому, що людину, покликану до самотності, Бог повністю вмить звільняє від статевого потягу. Ми не можемо «зобов’язати» Бога до цього. Якщо Бог закликає людину до самотності, то поступово звільняє її і від тілесних бажань. Святий Дух дає такому покликаному разом з даром самотності і певну силу стриманості.
Стає ясно, що самотній – не другосортна людина в церковній общині. Вона на жодну мить не повинна почувати себе такою. У неї є можливість служити Богові набагато ефективніше, ніж одруженому і заміжній. За моїми спостереженнями, найбільші неприємності в самотніх виникають через такі причини:
Їм вселяється думка, що їх статус неповноцінний і ненормальний. Людині прищеплюються сьогодні язичницькі стереотипи поведінки. Існують такі штампи: «Якщо ти самотній, то це ненормальний стан. Шукай собі пару за будь-яку ціну!» У сучасному світі немає жодної жалості до самотнього. Не враховується покликання людини! У такому кругообігу думок він швидко втрачає усіляку орієнтацію. Що з цього виходить? Покликаний до самотності потрапляє в пучину аморальності – легких зв’язків без любові і без справжнього єднання. Шлюб сприймається як позбавлення від ненормальності. Але… шлюб не можна розглядати, як втечу від самотності!
Страшніше за самотність – повна самотність у шлюбі! Скорбота шлюбу може перевершити скорботу самотності. Отже, головна причина скорботи самотніх вірних – привнесене ззовні небіблійне розуміння цього питання.
Друга причина – відсутність практичного служіння. Я часто бачу, як у будинку престарілих літні самотні жінки сидять і тужливо дивляться у вікна. Вони помирають від нудьги, тому що більше нікому не потрібні. Кажуть, що стояча вода перетворюється в болото. Цікаво, що апостол Павло пише про користь самотності тільки в союзі із служінням. Без служіння самотність обтяжлива. Вона виглядає як кара небесна. Пасторові слід пропонувати самотньому не пару, а служіння! Адже саме віддача Господові, а не пошук коханого робить людину благословенною.
Отже, є самотність від Бога, вона не неповноцінний, а благословенний стан. Можна повніше віддатися Христу і отримати кращий вінець з Його рук. Є самотність від обставин. І навіть у даному випадку не варто горювати і опускати руки. «Хіба Бог не захистить обранців Своїх, що волають до Нього день і ніч, чи баритиметься до них?»
До яких висновків можна дійти?
- Церква відкрита як для сімейних, так і для самотніх.
- Небо відкрите як для сімейних, так і для самотніх.
Друзі мої! В якому б стані хто не перебував, дякуйте Богові за нього! Благословенний Той, Хто посилає і самотність, і сімейне життя!
За матеріалами сайту http://bogoblog.ru
