Даємо драла (Мр. 6:45-52)

А вони, як побачили, що йде Він по морю, подумали, що то мара, та й стали кричати.

Те, за чим людина тужить і чого прагне, перевищує її фізичні можливості. Часто мріємо про те, щоб літати, але, навіть надягнувши лижі, лише знамениті стрибуни з трампліна можуть пролетіти трохи більше ста метрів, та й то радше падаючи, ніж здіймаючись у небо. Приблизно така сама ситуація й з іншими нашими мріями – бідному завжди вітер в очі. Важко тоді думати про літання. Можна, проте, упіймати вітер у вітрила, і тоді наші здібності, наші зусилля, наша праця будуть помножені. Для людини, яка вірує, цим вітром є Бог. Коли людина зустрічає Бога й бере Його в човен свого життя, вона переживає чудо преображення. Під час бурі приходить порятунок, сіті наповнюються рибою, людина здійснює те, що було неможливим.

Так діється, коли запрошуємо у свій човен Бога. Частіше, однак, буває, що людина утверджується в думці, що бачить перед собою примару та якнайшвидше відпливає в протилежному напрямі.

Попередній запис

Піде за мною у вогонь (Мр. 6:34-44)

Він побачив багато народу, і змилувався над ними. Сьогодні кожен указує нам шлях, який вважає слушним і єдино правильним, – ... Читати далі

Наступний запис

Хто з нас здоровий? (Мр. 6:53-56)

Був уздоровлений. Люди бігали по всіх усюдах і приводили, приносили всіх своїх хворих. Були свідками їхнього оздоровлення. Напевне, разом зі ... Читати далі