Самотність – дуже популярна тема сьогодні. Про це співають пісні, складають вірші, читають лекції, знімають фільми, проводять психологічні консультації. Самотність часто стає причиною алкоголізму, наркоманії, асоціальної поведінки. Фактично, навколо самотності як соціального і психологічного явища створена велика інформаційна інфраструктура, що обслуговує одну єдину ідею: самотність – це зло, яке необхідно за всяку ціну уникнути. Нам кажуть, що самотня людина – це завжди нещасна людина, нікому непотрібна і нецікава. Для того, щоб позбутися самотності, пропонується цілий набір засобів, які так чи інакше зводяться до актуалізації шаблонів поведінки і ставлення.
У результаті такого спрощення ми, як правило, спостерігаємо явище, яке можна назвати «самотністю в натовпі». У людини з’являються ніби як соціальні зв’язки, спільні інтереси, але з часом вона усвідомлює, що проблема самотності для неї так і залишається невирішеною. Останнім часом проблема «самотності в натовпі» посилюється звичкою створювати віртуальні взаємини через соціальні мережі.
Постараємося поглянути на самотність з погляду духовного світогляду, визначити причину, за якою люди часто відчувають самотність, і чому вони намагаються усіма силами уникнути таких почуттів. Також хотілося б розглянути можливості для духовного і особистого зростання, яке, як не дивно, таїть у собі феномен самотності, показати взаємозв’язок між самотністю і можливістю розвитку навичок здорових міжособових стосунків.
Біблія описує два види переживань, які можна назвати самотністю. Що цікаво, жодне з них не пов’язане з проблемами соціальної взаємодії. Іншими словами, у Священному Писанні самотність, чим би вона не була по суті, – має відношення до глибинних пластів людської особистості. Самотність завжди апелює до її духовних основ. Одне з біблійних визначень самотності має негативний відтінок – людина перебуває в стані самотності, коли вона усвідомлює власну відокремленість від Бога. Псаломщик вигукує: «Боже, Боже мій! Нащо Ти покинув мене? Далекі від спасіння мого слова плачу мого». Під час Своїх Голгофських страждань Ісус повною мірою відчув увесь жах самотності – відділення від Бога. Під час Свого служіння Син Божий підкреслював основу Свого служіння: «Той, Хто послав Мене, є зі Мною; Отець не залишив Мене одного, бо Я завжди роблю угодне Йому» (Ін. 8:29). Самотня людина не знаходить собі місця в житті, ні в чому не бачить відраду для себе, її стосунки з людьми не ладнаються, оскільки вона весь час намагається вирішити свої духовні проблеми за рахунок навколишніх людей. Що стосується самотності в цьому сенсі, то Біблія каже, що абсолютно усі люди схильні до страждань від неповноцінного зв’язку з Отцем. Відчуття такої самотності – це як тривожний сигнал, що свідчить про відсутність духовної і ментальної цілісності.
Згідно з іншим визначенням самотності, Священне Писання підносить самотність як ефективний інструмент для виявлення і розвитку внутрішнього потенціалу в людині стосовно практично усіх аспектів особистості. «Ти ж, коли молишся, увійди до кімнати твоєї і, зачинивши двері твої, помолись Отцю твоєму, Який у таїні, і Отець твій, Який бачить таємне, воздасть тобі явно» (Мф. 6:6). Можна навести немало прикладів біблійних героїв, які успішно користувалися самотністю як духовним каталізатором, після чого Бог давав їм благодать для натхненного служіння (Ісус, Павло, Іоанн Хреститель та інші). У даному випадку людина усамітнюється для того, щоб виключити будь-яке втручання або вплив ззовні. «У тиші і сподіванні», «вникаючи в себе і у вчення», аналізуючи свої вчинки, думки, мотиви, емоції, наміри, шукач докопується до глибин власної душі і виявляє те, що в Біблії називається «скарбом».
Людина стає нецікавою і незрозумілою тільки тоді, коли вона не цікава сама собі, коли не докладає достатньо зусиль для того, щоб пізнати саму себе, так би мовити «без соціальних купюр», усвідомити себе джерелом, а не споживачем. Одна з центральних істин Нового Завіту свідчить, що «Царство Небесне всередині вас є». Християни сьогодні дуже багато говорять про Небесне Царство, але мають, як правило, дуже дивні (і шкідливі) уявлення про його природу, що стає причиною крайньої убогості їх духовного досвіду.
Головна помилка усіх «хронічно» самотніх людей у тому, що вони помилково бачать вихід у пошуку зовнішніх чинників: обставинах, суспільстві, церкві, роботі, сім’ї та ін.. Проте те, що насправді потрібне таким людям, вони шукають не там, де воно насправді знаходиться. Жодні форми соціальної організації не здатні позбавити людину від самотності, оскільки, орієнтуючись на зовнішнє, вона ставить себе в залежність, фактично добровільно перетворюючись на сучасного соціального раба. Вона продає себе лише за тимчасове та ілюзорне відчуття власної «важливості».
Найкращий спосіб позбутися самотності – це не шукати когось або щось як засіб, а самому стати джерелом (творчість, служіння, добродійність, любов). Звичайно ж, це вимагає ретельного внутрішнього пошуку, витрати душевних і фізичних сил, – знайти в собі джерело певного блага для себе і для інших. Тому часто душевна лінь штовхає людей до визнання власної слабкості, некомпетентності, щоб увергнути самих себе в чергове соціальне рабство. І неважливо наскільки «благородним» або «корисним» воно здається зі сторони. Рабство в усіх своїх видах, від найпримітивнішого до найвитонченішого і «непомітного» має одну і ту ж духовну і соціальну природу. Часто люди всіляко уникають самотності, бо панічно бояться зіткнутися з тією чи іншою неприємною правдою, прихованою усередині них самих. Вони вважають за краще не виходити із зони комфорту і не вирішувати критичні внутрішні проблеми, що оволоділи їх особою.
Сміливість перед лицем власних прихованих духовних, морально-психологічних вад – необхідність у процесі позбавлення від патологічної самотності. Знайдіть час для «конструктивної самотності».
Хтось написав, що «зрештою, ми знаходимо Бога в спокої і тиші, а не в зовнішньому поклонінні Йому. Чому? Бо коли ми на людях, наше людське «я» знаходиться на загальному огляді. Усе, що дає нашому «я» показати себе, руйнує нашу духовну цілісність. Коли ми перебуваємо наодинці, може статися те, що ніколи не станеться на людях. Чим таємнішими і священними ми зберігаємо свої стосунки з Богом, тим більша сила існує в них.
Біблія каже, що кожна без виключення людина створена Богом як невичерпне джерело духовної сили. Треба просто прийняти рішення, і замість того, щоб страждати від самотності, використовувати це джерело як інструмент для втілення Божественного Творчого Задуму.
Автор: Руслан Бєдов
