Самотність – бич людства упродовж багатьох тисяч років. Безліч філософів, письменників, поетів, композиторів усіх часів і народів присвячували цій темі свої твори. Спробую пояснити причину, наслідки і шлях позбавлення від самотності. Погляд на цю проблему, який описаний тут, відрізняється від того, що пропонують психоаналітики, які стали модними останнім часом.
Причина
Чому ми самотні? Так, буває так, що людина з різних причин залишається наодинці з собою. Адже навіть Робінзон Крузо не був самотній; поряд з ним був П’ятниця. Часто переживають почуття повної самотності люди, які оточені друзями, родичами, мають благополучні сім’ї. Навколо десятки людей, готових прийти на допомогу будь-якої хвилини, вислухати, дати мудру пораду. Але гнітить страшна, ниюча тишею порожнеча. Герой розповіді Чехова «Туга» розповідає людям, що зустрічаються йому, про горе, що спіткало його, але ніхто не хоче (чи не може?) вислухати і поспівчувати, – зрозуміти його. Від цього він відчуває самотність і тугу. Значить, причина самотності в чомусь іншому, а не у відсутності близьких людей. У чому ж? Чому ми не можемо розповісти найближчій людині про усе, що хвилює нас? – Напевно, тому що боїмося бути незрозумілими. Чому виникає цей страх? – Певно через те, що кожен знає про себе те, що нездатний зрозуміти проблеми інших до кінця. У кожного бували такі випадки: людина, як на сповіді, розповідає про своє горе, а ти в цей час думаєш про щось своє або намагаєшся утямити: у чому ж тут полягає суть горя, але не можеш. І ми, підсвідомо розуміючи, що якщо не можемо зрозуміти і повністю співчувати проблемам інших, то і вони не можуть осягнути наших, замикаємося в непереборну оболонку. Буває і навпаки: розповідаєш про свої проблеми найближчій людині – тому, хто, як тобі здається, повинен зрозуміти і поспівчувати; і бачиш, що не знаходиш розуміння. Оболонка стає ще товстішою. Невже світ такий несправедливий? Що ж породило цей стан? Питання, питання, питання. Повернімося на тисячі років назад, у часи, коли перша людина з’явилася на землі. Заздалегідь хочу попередити, що я не прибічник теорії Дарвіна і теорії великого вибуху, за якою виходить, що колись не було нічого. Раптом це «нічого» вибухнуло, і з ним почали відбуватися дивні метаморфози. Вибух, може, був, але не безпричинний. Отже, декілька тисяч років тому Бог створив людину. Біблія, єдина у світі Книга, дана людям Богом, тому звана Словом Божим, Священним Писанням, в одному з перших розділів оповідає: «І створив Бог Людину за образом Своїм». «І насадив Господь Бог рай у Едемі на сході, і примістив там людину, яку створив». До речі, ім’я першого представника роду людського – Адам, перекладається із староєврейської мови як людина. Це був благословенний час, коли людина мала спілкування з Творцем. Тоді людина не знала, що таке самотність, бо мала спілкування з Богом, Який створив її «за образом Своїм». Бог знав (і тепер знає!) усі потреби, переживання створеної Ним людини, а людина в кожну мить мала спілкування з Богом, це означає, що не переживала почуття самотності. Адже повне розуміння – це єднання; коли є єднання, не може бути самотності. Що ж порушило таке прекрасне спілкування людини з Творцем? – непослух волі Божій. В Едемському саду була безліч дерев, що приносять прекрасні плоди, які людина могла їсти, тільки про одне дерево Бог сказав: «Не їж від нього, бо в той день, коли ти з’їси від нього, смертю помреш». Але змій спокусив людину, (староєврейське слово «штн» – сатана, як і грецьке – «dіabolos» – диявол, перекладається спокусник) і вона їла заборонений плід. З цієї миті людина стала ховатися від Бога, бо порушила волю Божу, скоїла гріх.
Наслідок
Ось коли на землі з’явилася самотність; було порушене спілкування між людиною і Богом. Зробив же неможливим це спілкування – гріх. Бог є Світло, а гріх породжений пітьмою. Пітьма боїться світла, тому що гине від світла. Від цього темрява уникає зустрічі зі світлом. А люди усі згрішили. Але, – як вже говорилося вище, – ми створені за образом Божим. Значить, нам потрібно спілкування з Тим, Чий образ ми носимо. Без цього ми почуваємо себе самотніми. Гріх робить нас егоїстами, у найгіршому значенні цього слова; бо людина під владою гріха, любить не себе, а гріх, що живе в ній. Кажуть: «Він себе любить, догоджає усім своїм бажанням». Але чи любить себе той, хто провадить розпусний спосіб життя? За прикладами ходити далеко не потрібно: пияцтво, наркотики, статева розбещеність. Наслідки: алкоголізм, наркоманія, СНІД, рання, безглузда смерть. Але це стосується не лише фізичного стану людей. Можна провадити, так званий, здоровий спосіб життя, і при цьому руйнувати свою душу. Ненависть, користолюбство, заздрість, любов до багатства діють не краще, ніж наркотики, алкоголь, сексуальна розбещеність. Можливо, вони не завжди руйнують тіло, але на душу діють згубно. Така «любов» – найстрашніша ненависть до себе. А той, хто не здатен любити себе, не може любити ближнього. Усе перераховане є гріх. Але у світі нічого не проходить безслідно; покарання за гріх – смерть. Це ще більше посилює самотність. Адже всі ми мріємо про те, щоб нас любили. Виходить: спілкування з Богом порушене гріхом; відверте спілкування з іншими людьми неможливе, бо той, хто любить гріх, не здатен до кінця любити себе, а значить, і ближніх. Коло самотності замкнулося! Далі порожнеча. Ви скажете: «Тут через край згущенні фарби». На жаль, ніскільки.
Позбавлення
Хто не переживав почуття глибокої самотності, будучи оточений людьми? Багато хто думає, що самотні тільки вони; винні в цьому або хвороба, або їх незлагідний характер, або щось ще. Але це не так. Будь-яка людина скаже, що, хоч раз у житті, вона відчувала самотність. Що ж робити? Як позбутися самотності? Вихід є. Потрібно знову увійти до спілкування з Богом, подружитися з Ним. Але як це зробити? Усі уражені гріхом, а це означає, що пітьма уразила нас, ми повинні боятися світла, бо пітьма гине від нього. Світлом істинним є Бог. Але Господь Бог любить усіх людей; Він бачить переживання, самотність кожного. Він послав у світ Свого єдиного Сина Ісуса Христа, щоб Він Своєю хресною жертвою омив гріхи людей. В одній з книг (частин) Біблії, Євангелії від Іоанна є прекрасні слова: «Бо так полюбив Бог світ, що віддав і Сина Свого Єдинородного, щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне». Христос на голгофському хресті прийняв смерть за гріхи всього світу. Він узяв на Себе тягар гріхів усіх людей, хоча Сам був єдиним жителем землі за усю її історію, який не мав гріха! Перед Своєю смертю Син Божий випробував на Собі тягар гріхів всього світу: навіть Отець відвернувся від Нього, такими були гидкі Богові наші гріхи, Ісусом узяті на Себе. Уявити тягар гріхів мільярдів людей, що жили до нас і живуть зараз, узятий Христом на Себе, важко. Також немислимо осягнути величину самотності випробуваної Ним у той момент. Він, Який не видав навіть стогону, коли переносив побиття, коли руки і ноги Його прибивали цвяхами до хреста, вигукнув: «Боже Мій! Боже Мій! Навіщо Ти Мене покинув?» Ось вона – велика самотність, помножена в мільярди разів. Після цього Господь зазнав смерть, був покладений у гріб, а на третій день воскрес! Христос переміг смерть Своїм воскресінням, – переміг гріх, а значить і самотність! Священне Писання повідомляє: «Хто вірує в Сина Божого, має свідчення в собі самому; хто не вірує Богові, той робить Його неправдомовцем, бо не вірує в свідчення, яким Бог свідчив про Сина Свого» (1Ін. 5:10). Христос говорить про вірних: «Хто любить Мене, той слово Моє збереже; і Отець Мій полюбить його, і Ми прийдемо до Нього і оселю сотворимо у Нього». Тільки в такому спілкуванні можна здолати самотність; лише Бог може зрозуміти нас, подати допомогу в найбезвихіднішій ситуації.
Автор: Сергій Сапоненко
