Перше вруна, потім колос.
Образи зі світу природи допомагають пізнати духовну дійсність. Притчі про збіжжя чи птахів насправді розповідають про нас.
Візьмімо з нинішнього тексту одну крихту цієї правди. Ісус сказав: «Бо родить земля сама з себе: перше вруна, потім колос, а тоді повне збіжжя на колосі» (Мр. 4:28). Усе відбувається почергово: від чогось треба почати, потім настає розвиток і нарешті бачимо плід. Такими є закони природи. Знаємо їх і шануємо. Ніхто не дивується, що не зібрав урожаю з поля, на якому нічого не посіяв. Знаємо також, що для того, щоб зібрати врожай, потрібен час – потрібно чекати й плекати.
Шануємо закони природи, але не вміємо переносити їх у духовну сферу. Адже людина теж має власну природу, яку треба цінувати. У людській душі також щось зароджується, розвивається та дає плоди. Тут теж потрібен час і терплячість.
А цієї терплячости нам так не вистачає. Ми хотіли б мати плоди вже – тепер, одразу, негайно. Ми звикли купувати без грошей: маємо дебет, беремо кредит, купуємо на виплат.
Можна таким чином придбати автомобіль, пральну машину чи комп’ютер, але чи можна так само купити «любов, радість, мир» (Гал. 5:22)? Певна річ, що ні – це плоди нашого життя з Богом.
Святий Павло в одному місці пише так: «Хто скупо сіє, той скупо й жатиме, а хто сіє щедро, той щедро й жатиме» (2Кор. 9:6). Придивімося до свого життя – що сіємо, як сіємо та скільки сіємо? Як плекаємо свій дух і чи присвячуємо йому більше уваги, ніж огіркам на городі та пеларгонії у вазоні?
