15:18-16:4 – Переслідування, жереб справжніх учнів
Головне запитання, що постає в цій частині: яка доля чекає на учнів після того, як Ісус їх покине? Щире занепокоєння Ісуса долею Своїх учнів виходить на перший план у цьому фрагменті, так само як це відбувалося в гл. 13-14. У Мт. 10:16-25 теж висловлене занепокоєння, але контекст дещо відрізняється. Тут досить дивно те, що Ісус демонструє Своє занепокоєння; як той, що має померти за Своїх учнів, саме Він заслуговує на втішання. Навпаки, Він розуміє, що учні так і не збагнули суті Його вчення, і тому їм бракує твердої віри (16:31-32), а це лише посилює Його тривогу за них.
Ів. 15:18-16:4 попереджає учнів про те, що світ буде ненавидіти й переслідувати їх. Саме через їхні близькі стосунки з Ісусом вони мають бути готові прийняти такий самий вирок від світу грішників, із яким зіштовхнувся й Він сам (15:25). У 15:18-20 автор проводить паралель із цією тезою. Як світ ненавидів Ісуса і відвернувся від Нього, так само Він ненавидітиме Його учнів, тому що люди не знали Ісуса.
У 16:33 Ісус наче промовляє до нас: «Я дуже добре розумію, що ви перебуваєте не там, де Я хочу, а там, де вам дозволяє ваша віра в Мене, але Моя любов до вас є сильнішою за вашу слабку віру; ця любов буде підтримувати вас до кінця. Коли всі ви відступите через свою слабкість, то пригадаєте, що Я говорив вам про це весь час, що Я глибоко й безумовно любив вас, незважаючи ні на що, і дав вам міцний мир. Пам’ятаючи про це, ви зберете всю свою мужність і повернетесь до Мене». Цей прояв слабкости показаний у гл. 18-19, особливо коли йдеться про відречення Петра (18:17-27). Після Свого воскресення Ісус буде шукати їх, щоб запевнити Своїм словом та ділом, дати їм мир і пролити Свого Духа на них, даючи їм владу стояти міцно в Ньому до кінця. Вони готові бути посланими у світ так само, як Бог послав Ісуса (20:19-21). Тим часом Ісус охоплений тривогою через очікувані страждання, бо світ грішників відречеться від Нього і ненавидітиме Його. Учні, сповнені Святим Духом, будуть нести свідчення світові, так само як Ісус, сповнений Святим Духом, свідчить про Бога аж до Своєї смертної години (14:31). Учні засмутились, почувши ці попередження (16:1,6). Якщо в гл. 14 показано, як учні намагаються втручатися і заперечувати Ісусові щодо Його попереджень, то тепер їхнє тривале мовчання свідчить про те, наскільки вони засмучені. Однак відхід Ісуса є необхідною умовою для їхнього зростання у вірі (пор. 16:12), для того, щоб Святий Дух був посланий, і для того, щоб в них і через них відбувалося служіння в Дусі та свідчення про Ісуса.
Біблісти припускають, що відділення Христових учнів від синагог, що ґрунтується на 16:2 (пор. Мт. 19:16-27), є проекцією з часу життя учнів на час життя Ісуса, але відділення християн від синагог не повинно бути обмежене періодом після 90 від. Р. Хр. Навіть у час земного життя Ісуса учні потерпали від переслідувань, так само як і Він. Невдовзі після зішестя Святого Духа (П’ятдесятниці) настали часи страшних переслідувань (пор. долі Петра та Івана в Дії 3-4; Дії 7-8; Гал. 1:13-14). Після того як Павло навернувся до Христа, його виганяли не лише з синагоги, але часом і за межі міста (пор. Дії 13:50; 18:5-7; 19:9). У звичайних обставинах людей, що відходять від правд віри, притаманних будь-якій релігійній групі, негайно відлучають від цієї групи, перш ніж вони почнуть чинити серйозний вплив на спільноту. Діяльність Павла проти християн була націлена не лише на їхнє переслідування та відлучення від синагог, він хотів цілковито зруйнувати їхню нову громаду. У наш час багатьох людей переслідують та вбивають в ім’я Бога, і це не лише ісламські фундаменталісти, але й самі християни.
15:26-27; 16:5-16 – Роль Святого Духа (Утішителя)
Особливою рисою Ісусової прощальної мови до учнів є поступове розкриття теми Святого Духа, про яку вже йшлося в Євангелії (пор. 1:32-33; 3:5-8; 6:63; 7:37-49). У 14:16-17 це Дух істини, Який має втішати учнів, коли Ісус їх покине; у 14:26 Дух – це вчитель (Дух пророцтва), що приведе їх до розуміння абсолютної істини, буде нагадувати їм про вчення Ісуса і пояснить значення подій Його життя (пор. 2:22; 12:16; 13:7; 20:9-10). Ів. 15:26-27 підкреслює роль Святого Духа, Який разом з учнями був свідком Ісуса. Дух буде свідчити про Ісуса, спершу даючи учням можливість самим зрозуміти та особисто прийняти значення Його місії, а надалі зміцнивши їх, так щоб вони несли свідчення всьому світові про те, що самі зрозуміли.
Ів. 16:5-16 підкреслює беззаперечну роль Святого Духа в духовному зростанні учнів (особл. вв. 5-8). Святий Дух також дає світу чіткі докази про Ісуса та Його вчення. Тут Святий Дух також виступає для учнів заступником на суді та їхнім учителем, який ніколи їх не залишить (вв. 12-13). Ще важливіше розуміти, що Святий Дух буде виступати як суддя в суді, що вершить правосуддя між Ісусом, Його вченням та грішним світом, який відрікається від Ісуса (вв. 6-11). Основна теза Його вчення: Ісус – це «Син Божий». Ісус повертається до Отця, Який Його послав, а відтак посланий Отцем Святий Дух дасть остаточні свідчення про те, що вчення Ісуса істинне; далі світ буде засуджений через те, що відмовився повірити в Ісуса (в. 9).
Повернення Ісуса до Отця та зішестя Святого Духа – це поверження влади зла в житті людей. Смерть Ісуса – остаточний вирок і засудження сатани, «князя цього світу» (в. 11). Духа названо «Святим Духом», що перебуває у вірних. Це означає, що існують і несвяті духи, які не перебувають у людях, але ними володіють. Зцілення настає лише тоді, коли людина підкориться Святому Духові і впустить Його в себе.
Ів. 16:14-16 розвиває подальше розуміння відносин Святого Духа з Ісусом та Отцем Небесним. Цей фрагмент Євангелія найзрозуміліше пояснює, що Бог – це нерозривна Тройця. Так само як Ісус прославляє Отця у Своєму житті і Собою (пор. 1:14), так і Святий Дух, що перебуває в учнях, веде і наставляє їх, дасть їм можливість прославити собою Ісуса (Пор. 17:10,22-24). Усі три особи Пресвятої Тройці співіснують у радості й свободі як одне ціле. Так само має відбуватися з тими, хто перебуває в Ісусові (17:22-23).
Чим більше Ісус розкриває цю таємницю Своїм учням, тим здивованішими і мовчазнішими вони стають. Ісус, розуміючи їхній стан, намагається залучити їх до розмови, навіть засуджує їх через те, що вони не запитують, куди Він іде (16:5), не зважаючи на те, що написано в 13:36. У 13:36 Петро думав так само, як і юдеї в 7:35-36, що Ісус переходить в інше місце, але в процесі розмови учні починають розуміти, що Він говорить про те, що повинен залишити їх, оскільки має померти й бути прославленим (16:28). Тепер учні бояться запитувати Його, тому що своїми попередніми запитаннями вони лише довели свій поганий рівень розуміння. Ісус став ще загадковіший для них (вв. 16-19). Вони потребують Святого Духа, щоб той дав їм розуміння. Як терплячий і люблячий учитель, Ісус приходить їм на допомогу і дає відповіді на всі ті запитання, які вони не наважилися поставити (вв. 20-22).
«Короткий період» Його відсутности в стані смерти змінюється «коротким періодом» Його перебування з ними після воскресення (пор. 20:20). Після цього періоду Він урешті-решт повернеться до Отця, Який послав Його. Біль відділення смертю схожий на біль, який жінка відчуває під час пологів. Перейми відбуваються через те, що немовля не хоче залишати тепле материнське лоно, але це відокремлення необхідне, тому що дитина має розпочати незалежне життя. І мати, й дитина відчувають біль під час народження. Тут Ісус висловлює Своє занепокоєння тим, що дитя (Його учні) будуть відчувати не Його біль, а свій власний (пор. 12:24). Але вони забудуть цей біль у радості Його воскресення.
Грішний світ буде радіти смерті Ісуса, а для Його учнів це стане великою трагедією, особливо тому, що вони виявилися неспроможними підтримувати Його до кінця (пор. 16:31-33). Один із учнів приголомшений тим, як спокійно Ісус повідомляє їм, що в кінці вони Його зрадять. Провідна думка цього фрагменту така, що Ісус завоював цей грішний світ, тому перемога учня запевнена Його власною перемогою. Цю провідну думку разом із іншими ідеями учні з вірою приймають у подальшій молитві (гл. 17).
Фрагмент про стосунки між Ісусом, учнями та невіруючим світом має надзвичайне значення сьогодні. Читач може застосувати це послання у своєму соціяльному, політичному та релігійному контекстах. Чи є ми свідками Ісуса, чи частиною цього невіруючого світу, навіть якщо проголошуємо, що віримо в Христа? Як і учні, ми боїмося запитати Ісуса, щоб, жахаючись, не почути, що маємо постраждати за нього? Яких форм набувають переслідування та відречення через нашу віру в Христа в різних життєвих обставинах? Наскільки ми цінуємо дар Святого Духа і відкриваємося, щоб Святий Дух вів і давав натхнення? Будь-які негативні відповіді на ці запитання, які ми можемо почути, не повинні нас знеохочувати. Ісусова любов до нас перемагає не лише цей світ, але й наші слабкості, так само як вона перемогла немочі перших учнів. Важливо, щоб ми перебували в Ньому, тоді Господь продовжить «обрізати» нас, щоб упевнитися, що ми принесемо добрий плід, так як він «обрізав» євангелиста, щоб той плодоносив своїм свідченням, а саме – Євангелієм.
