Перехід від гл. 5 до гл. 6 створює географічну проблему. Події, описані в гл. 5, відбуваються в Юдеї та Єрусалимі. Отже, Ісус просто не міг перейти «на той бік Галілейського чи Тіверіядського моря», що розташоване в північній частині Палестини. Ів. 7:19-24 було би логічним продовженням після гл. 5; деякі коментарі навіть розташовують цей фрагмент перед гл. 6. Але ми маємо згадати, що Іван не описує події в строгому хронологічному порядку. Перше судове слухання завершилося в гл. 5. Після завершення слухання люди, як правило, розходяться по домівках. Тут описано, що Ісус повертається до Галілеї, де Він живе, так як Він робив, проходячи через Самарію в 4:1-4,43. Події в гл. 6 відбуваються в Галілеї; у гл. 7 Ісус повертається до Єрусалима на свято Кучок.
Глава 6 – одна із найважливіших у Євангелії від Івана. Складається враження, що ця глава містить багато повторів. Вираз «Божий хліб», що «з неба сходить», наприклад, вжито понад 7 разів (вв. 31-51,58), щоб особливо підкреслити його повноту. Імовірно, автор написав цю главу не за один раз. Повтори, мабуть, з’явилися внаслідок того, що інформація передавалася через усні перекази; оскільки люди не мали доступу до написаного слова, текст читали вголос, і тому виникала необхідність повторити важливі слова та ідеї, щоб полегшити їх запам’ятовування.
Ця глава містить Іванову версію Євхаристії, тут автор уперше вживає вираз «Я є», що повторюється 4 рази (вв. 35, 41, 48, 51). Цей текст не містить докладного опису встановлення Пресвятої Євхаристії, але він передає детально розвинену богословську концепцію, що розкриває значення Євхаристії. Можливо, Ісус презентував цей дискурс не в теперішньому часі і, ймовірно, повторював його неодноразово. Зміст цієї глави, мабуть, є результатом роздумів Церкви над справжнім значенням Євхаристії як невід’ємної частини повноти християнського життя. У цій главі поєднані сапієнціяльні (важливість Ісусового вчення, вв. 35-50) та сакраментальні (значення тіла й крови Христа як поживи, вв. 51-58) теми. Це два нероздільні носії вічного життя для вірних: Слово Боже й хліб життя забезпечують збалансовану поживу.
Учення про Євхаристію дуже тісно пов’язане з народними традиціями Книги Виходу і Пасхи (в. 4). Сучасний читач повинен переосмислити зміст цієї глави, ґрунтуючись на традиціях СЗ і на своїх власних традиціях, щоб зрозуміти її важливе значення та актуальність у сучасному житті. Різноманітні літургійні контексти, в яких відбувається читання цієї глави, також пропонує широкі можливості для творчого опрацювання й нового вникання в глибини цього послання.
Три основні частини такі: знаки про примноження хлібів і насичення (вв. 1-15), ходіння по воді та несподівана поява перед учнями, що були в човні (вв. 16-21); постійне переслідування й запитання юдеїв, які ставили під сумнів вчення Ісуса, та Його відповіді на ці запитання (вв. 22-59), а також реакція народу і Його учнів на них (вв. 60-71).
Ось центральна теза цього дискурсу: Ісус – це «хліб життя» («хліб, який з неба зійшов», «живий хліб»), а отже, дуже важливо їсти цей «хліб» для того, щоб мати життя вічне. Їжа та життя – два нероздільні і важливі для нашого існування поняття. На відміну від Бога Отця та Ісуса (5:26), ми не маємо джерела життя, закладеного в нас, а тому потребуємо їжі для того, щоб підтримувати життя. Якщо говорити про матеріяльну їжу, її символом є хліб, що підтримує наше життя на фізичному рівні, проте воно все-таки закінчується смертю (вв. 27, 49, 58б), а живий хліб дає нам і підтримує в нас вічне життя, що перемагає смерть (вв. 27б, 48, 50-51, 54-58а,в). Отже, якщо ви хочете мати життя вічне, то повинні споживати хліб життя.
Виклад побудовано у формі діялогу, в якому цільова авдиторія в манері, притаманній стилю Івана, пропонує ключовий термін для нього – «хліб життя» (в. 31). Знак примноження хлібів і насичення їжею та подвійний знак на морі стають конкретними доказами того, що Ісус спроможний виконати те, що обіцяє у Своєму вченні. Перший знак призначений переважно для народу, другий – для учнів. Наприкінці кожної частини вчення обидві групи слухачів мають прийняти власне рішення: вони за чи проти Ісуса.
6:1-15,16-21 – Знаки
Ми бачимо, як завзято і невтомно юдеї слідують за Ісусом, прагнучи отримати від Нього матеріяльні блага впродовж усього шляху до Єрусалима (5:1; 6:2), Тиверіяди (6:1) та Капернаума (6:22-24). Це прагнення контрастує з їхньою зневірою, «наріканням» та небажанням вчитися, що виливається в повне заперечення Ісуса, коли Він пропонує їм життя вічне (вв. 36, 41-46, 52, 60, 66). Ми читаємо про чудесне насичення в синоптичних Євангеліях (Мт. 14:13-21 // Мр. 6:32-44 // Лк. 9:10-17). Євангеліє від Івана особливо підкреслює, що саме Ісус ініціює насичення (вв. 5-6) як «знакову» подію (вв. 14, 26). Насправді в цих двох віршах відсутня контроверсійність: народ «бачить лише надприродні характеристики «знаку», але нездатний збагнути його внутрішнє значення як таке, що доводить автентичність Ісусових заяв в аргументованому діялозі. Вони готові виконувати «завдання, що ставить перед ними Бог», як це вимагалося за Законом, але вважають, що їм важко виконати основне «завдання Боже» – повірити в Ісуса як Божого Месію й того, хто дає життя (вв. 28-29).
Те, що повинні виконати люди, має своє довершення в ділі Бога Отця та Ісуса. Бог Отець дав Ісуса, хліб, що з неба зійшов (в. 32), послав Його з місією дарувати вічне життя тим, хто повірив у Нього (в. 37); Він повчає людей і наближає їх до Ісуса, щоб вони перебували під Його опікою, споживали живий хліб, аби жоден із них не був загублений (вв. 39, 44, 65). Діло Ісуса полягало в тому, щоб чинити волю Отця, Який Його послав (в. 38). Однак лише виконавши частину своєї роботи, щоб повірити в Ісуса як Божого посланця, люди зможуть скористатися плодами діла Отця та Ісуса.
Пилип та Андрій у Євангелії – дві визначні постаті місіонерів. Хлопчина (в. 9) постачає матеріал для «знаку» насичення їжею, адже кожен має важливе значення і відповідні здібності, щоб зробити свій внесок у проголошення Доброї Новини. Примноження та надлишок їжі (вв. 12-13), пов’язані зі знаком «на горі» (в. 3), мають паралелі з месіянським бенкетом на горі Господній, що очікується в Іс. 2:2-3; 25:6. «Дванадцять кошів», наповнених залишками їжі, – це символічний образ або дванадцяти апостолів, що також розносили їжу (дія, на якій Іван не акцентує), або дванадцяти колін Ізраїля, яким ніколи нічого не бракуватиме. Бажання натовпу зробити Ісуса своїм царем слугує доказом того, що вони поєднують цей знак із обіцяним месіянським бенкетом, а отже – розуміють, що Ісус є обіцяним Месією чи пророком (в. 14). Проте, як сказано в 2:23-25, Ісус не в захваті від їхнього ентузіязму, бо їхнє захоплення далеке від справжньої віри в Нього (в. 15).
Деякі коментатори розглядають знак ходіння по морю як нагадування про верховенство Бога над природою (напр., Йов. 9:8) чи перехід Червоного моря (Вих. 14:15-29). Коли завершився цей перехід, Господь послав манну небесну, щоб нагодувати народ у пустині, і манна була поживою ізраїльтян, аж поки вони не досягли Обіцяної Землі (Вих. 16:4,15,35; Пс. 78:24). Тема «нарікання» (пор. Вих. 16:2-3) також пов’язана з цією традицією. На людському рівні розуміння ходіння по воді демонструє, що Ісус дійсно проявляв турботу про Своїх учнів. Оскільки вони перебували у відкритому морі на одному доступному човні, єдиним способом прийти їм на допомогу було подати цей знак. Це посилило віру учнів і скоротило їхню важку дорогу до берега.
У нашому літургійному контексті хрещення символізує перехід від рабства до нового життя в Христі (пор. Рим. 6:1-14). Нове життя потрібно підтримувати хлібом, що зійшов з небес, аж доки ми не досягнемо нашої Обіцяної Землі – неба. Труднощі, що виникнуть під час нашої подорожі, також полегшить Ісус, Якого ми запросимо подорожувати разом із нами (пор. Мт. 11:28).
6:16-59 – Запитання народу та відповідь Ісуса
Мова про хліб життя розгортається в трьох логічно розгорнутих послідовних твердженнях: 1) справжній «хліб з неба» – це не манна небесна, яку одного разу дав Мойсей, у що вірили люди (в. 31), – це буквально хліб життя, що прийшов з небес 2) Ісус єдиний зійшов із небес (вв. 38, 51а) як дар Божий усьому «світу» (пор. 3:13-16), Він хліб життя (в. 35). Цей факт можна усвідомити та прийняти через віру, почувши і навчаючись від Бога. «Діло Боже» (в. 29) – це слухати й навчатися (вв. 45-46); 3) цей хліб – власне тіло Ісуса (в. 51в). Тут тема Євхаристії, чи подяки, про що автор згадує у вв. 11, 23, виходить на перший план. У синоптичних Євангеліях Ісус говорить про Своє «тіло» (гр. soma) та «кров». Іван використовує грецьке слово (sarks) «плоть», і це підкреслює людськість Ісуса як нашої поживи. Мало того, у Книзі Вихід також ішлося про споживання м’яса (перепілки) і про багате й сите життя в Єгипті. Вживаючи слово «плоть», Іван має на увазі «плоть і кров» (вв. 53, 54). Плоть і кров пасхального агнця мала особливо важливе значення у Виході (Вих. 12:13). Спільне споживання подячної мирної жертви в Лев. 7:18-27 також говорить про споживання м’яса. Отже, юдеї були обізнані з термінологією споживання «плоті», про яку говорив Ісус.
Народ сприймає Його судження, висловлюючи такі два заперечення: 1) Ісус не може бути хлібом, що зійшов з небес, тому що вони знають Його земних батьків (вв. 41-42). Вони аргументують своє судження тим, що Ісус має людську природу. Ісус спростовує це судження у вв. 43-47; 2) Ісус не може дати їм Свою плоть (в. 52). Ісус відповідає на це твердження у вв. 53-58, знову наголошуючи на необхідності споживати Його тіло та пити Його кров, що є важливою умовою для отримання вічного життя.
Це не має жодного стосунку до канібалізму, але пов’язане з вірою, що ми можемо отримати життя завдяки тим засобам, які даються через Бога Отця та Ісуса (в. 63). Ця «віра» (зверніть увагу на динамічну форму дієслова, що вживається впродовж усього тексту) і є тим універсальним ключем, що дає змогу кожному відкрити для себе й самому долучитися до життя в Господі, яке забезпечує Ісус, Господній посланець, через Своє слово і таїнство. У СЗ «кров» є носієм життя, посвяченого Господу. Це пояснює, чому юдеям було заборонено їсти «м’ясо з кров’ю» (Бут. 9:4; Лев. 7:26-27). Кров матері підтримує життя дитини, що знаходиться в її лоні, а після народження дитинка живиться молоком з її грудей. У наш час багато окультних груп вважають, що якщо пити людську кров і їсти людське м’ясо, то це надасть надприродної сили. Вони служать «чорні меси», щоб отримати доступ до «крові Ісуса», яку вважають найсильнішою. «Оновлені» християни вірять у силу «крові Ісуса» і постійно звертаються до неї для надійного захисту від злих сил. Ісус дає нам Своє власне тіло та кров як природну поживу для нового життя, що його Він прийшов дати нам із подостатком. Чи віримо ми в Його спасительну та цілющу силу?
6:60-71 – Реакція на претензії й обіцянки Ісуса
Остаточна реакція людей на претензії Ісуса – це повне відкинення Його тверджень і обіцянок. Віра в традиції та примітивну людську логіку стає на перешкоді вірі в Ісуса. Сумно, що їхня дискусія, під час якої вони піддавали сумніву все, про що говорив Ісус, контрастує з виявом їхнього обурення, коли Ісус пропонує їм живий хліб і Своє товариство, але відмовляється від того, щоб зробити своє вчення не таким категоричним на догоду людям. Його учні також цього не розуміють, але через свого речника Петра вони стверджують, що не мають альтернативи Ісусові (вв. 68-69). Цей фрагмент вважають Івановою версією Петрового визнання (Мт. 16:16 // Мр. 8:29 // Лк. 9:20). Якщо так, то відповідь Ісуса цього разу не є урочистою обіцянкою дати ключі від Царства Небесного; навпаки, у контексті Таємної Вечері Він нагадує про майбутню зраду Юди (вв. 70-71).
У цій главі автор постійно підкреслює, наскільки важливо споживати Ісусове тіло та пити Його кров, і це може свідчити про те, що члени Іванової спільноти не до кінця розуміли, що таке Євхаристія.
