Особливою рисою фрагмента Ів. 5-12 є його критичний підхід до розуміння Ісусової ідентичности й місії. Усі події (за винятком тих, що описані в гл. 6) відбуваються в Єрусалимі та Юдеї. Ці дискусії головним чином пов’язані з юдейськими лідерами. У синоптичних Євангеліях служіння Ісуса в Єрусалимі чи Його зустрічі з релігійними лідерами також позначені диспутами, хоч вони не настільки розгорнуті, як у Івана. Докази з синоптичних Євангелій вказують на те, що Іван не придумав цієї полеміки, навіть якщо надав їй форми такого літературного, юридичного та риторичного дискурсу, який дійшов до нас. У цій секції розглянуто дві головні теми: 1) Ісус є Месія, Син Божий, посланий Богом Отцем, щоб віддати Своє життя за світ; 2) віра в Нього – це все, що вимагається від тих, хто бажає отримати це життя.
* * *
Зцілення розслабленого відбувається під час юдейського свята, якого автор не називає (5:1), але яке також припало на суботу (5:9), а отже, виникла подвійна причина для відпочинку. Місце розвитку подій – купіль при Овечих воротах в Єрусалимі – було відкрите під час археологічних розкопок і збігається з тим описом, який читаємо в Євангелії від Івана. Вважається, що це було поганське священне місце уздоровлень, присвячене Ескулапові, богові здоров’я. Вказана обставина пояснює, чому біля купелі перебувало стільки недужих людей. Згідно з деякими свідченнями, ангел Божий сходив у купіль і зрушував воду. Перший, хто поринав у ту воду, був зцілений, що також пояснює в. 7. У цьому епізоді ми бачимо, як відбувається зцілення (5:1-9), та нападки юдеїв на Ісуса після зцілення недужого (5:10-18). Ісус висуває аргументи на захист Своїх дій (5:19-44) та контраргументи у відповідь на звинувачення (5:19-44).
5:1-9 – Зцілення
Ісус навмисне йде до того «поганського» місця і бере ініціятиву в справі зцілення у Свої руки. Він ставить дуже важливе запитання розслабленому: «Хочеш бути здоровим?» (в. 6). Відповідь чоловіка, що нездужав тридцять вісім років, так само викликає інтерес (в. 7). Чому в нього не було нікого, хто допоміг би йому спуститися до води? У синоптичних Євангеліях ми читаємо, що друзі іншого розслабленого чоловіка змушені були розібрати покрівлю будинку для того, щоб доправити свого паралізованого товариша до Ісуса (пор. Мр. 2:4 // Лк. 5:18-19). Як і в інших подібних випадках, Ісус буде асоціювати параліч з особистим гріхом (в. 14), чого не стається, коли Він говорить про інші хвороби (пор. 9:3). Чи існує якийсь внутрішній зв’язок між фізичним паралічем (грецьке слово буквально означає «бути розслабленим, тим, чиї життєві сили висохли») та гріхом. Чи дійсно гріх – це параліч душі, в якій висохло божественне джерело життя? Якщо це так, то розслаблений чоловік мав рацію: у нього не було нікого, хто міг би йому допомогти, за винятком Ісуса, спасителя світу, Який бере на Себе гріх усього світу. Недужий чоловік ухиляється від прямої відповіді на Ісусове запитання, виправдовуючись, що немає нікого, хто допоміг би йому. Ісус приймає цю половинчасту відповідь і наказує йому «встати» і взяти своє ложе на знак того, що він одужав і бажає взяти на себе відповідальність за своє життя. Відтепер він має носити своє ложе до кінця свого життя на противагу тому, що ложе носило його протягом попередніх тридцяти восьми років. Ізраїльтяни провели тридцять вісім із сорока років у пустині в Кадеш Барнеа як покарання за брак віри в Господа, Який пообіцяв їх провести в Обіцяну Землю (Чис. 14). Наказ «уставай» нагадує звернення до мертвої дочки Яіра (пор. Мр. 5:41), хоч у тому фрагменті він прозвучав арамейською мовою. Грецьке слово в Євангелії від Івана аналогічне до вжитого у в. 21 і має значення «воскресення мертвих до життя». Розслаблений був у такому ж нерухомому стані, який можна порівняти з мертвим тілом, до того, як Ісус знайшов його і відновив до життя та цілісности душі й тіла.
5:10-18 – Подвійне звинувачення: Ісус порушує суботу і претендує на рівність із Богом
Зцілений чоловік лежав безпорадним протягом тридцяти восьми років і не привертав жодної уваги до себе. Тепер усі релігійні лідери дуже занепокоєні тим, що з ним сталося, і засуджують його за порушення закону суботи, бо він встав і носить своє ложе. Як відомо з попереднього вірша (в. 7), чоловік перекладає звинувачення на невідомого цілителя, який сказав йому так зробити. Як тільки Ісус визнає в розмові з тим чоловіком, що саме Він зцілив його, той звістив це юдейським релігійним провідникам, і вони одразу ж переключають увесь свій гнів на Ісуса. Дієслово у в. 16 вжите у формі недоконаного виду: таким чином автор намагається показати, що Ісус був постійно переслідуваний, адже Він досить часто зцілював людей саме в суботу. Ів. 6:2 вказує, що він зцілив більше, ніж одну людину, окрім випадку, описаного в гл. 5. Замість оправдовуватися за ту дію, Ісус вказує їм на ще одну причину для Його переслідування: Він заявляє, що є Сином Божим, а отже – проголошує Свою рівність із Богом.
5:19-37 – Ісус захищається від звинувачень
Ісус вибудовує Свій захист на Божому діянні. Безперервне Боже діяння полягає в тому, щоб давати й підтримувати життя. Ісус, як Божий Син, не може чинити по-іншому. Юдеї вірили, що, хоч Господь і спочивав у шабат, Він ніколи не перестає давати життя Своєму твориву, бо воно перестало б існувати, якби Господь зупинився на відпочинок. У єврейській культурі, так само як і в переважній більшості традиційних культур, хлопчики повинні були навчатися ремесла своїх батьків. Як людина Ісус став теслею, тому що Йосип, Його прийомний батько, був теслею; сини Зеведеєві були рибалками, так само як і їхній батько. Як Божий Син Ісус наслідував Свого Небесного Отця, і тому чинив так само, як і Отець. Це явище має виражений паралелізм:
- бо що робить Він (Отець), те так само й Син робить (в. 19);
- Бо як мертвих Отець воскрешає й оживлює, так і Син, кого хоче, оживлює (в. 21);
- […щоб усі шанували і Сина, як шанують Отця] (в. 23а);
- Хто не шанує Сина, не шанує Отця, що послав Його (в. 23б);
- Бо як має Отець життя Сам у Собі, так і Синові дав життя мати в Самому Собі (в. 26).
Взаємини між Отцем та Сином і любов, що лежить в їх основі, показані у в. 20. Ісус пізніше встановить такі самі стосунки зі Своїми друзями (15:15) і говоритиме про більші діла, які доручить виконувати Своїм учням (14:12).
Господь доручає Своєму Синові, що став «Сином Людським», судити подібних Йому (в. 27). Ісус дійсно дає життя тим, які прийняли Його слово у вірі (в. 24). Ця віра оберігає нас від суду, на який ми заслуговуємо. Суд – це все одно, що прокляття чи друга смерть. Мовні засоби, які передають дискурс суду/прокляття, можна застосувати лише до тих, хто задіяний у судовому процесі, а не до будь-кого; отже, ті, хто увірували, не будуть засуджені/прокляті. Іванова дуалістична есхатологія, про яку вперше згадано в 3:20-21, отримує тут подальше пояснення. Перейти від смерти до життя означає перейти з темряви у світло. Вірші 28-29 розширюють тему суду/прокляття на час parousia, що в Об. 21:8 названо «другою смертю». Вірш 30 повертається до теми рівности, про що йшлося у в. 19, і завершує самозахист Ісуса: Його суд відбувається згідно з Божою волею.
У 5:31-37 Ісус наводить аргументи на підтвердження Свого свідчення: Іван Христитель (вв. 31-35), Його власні діла (в. 36), Він сам та Бог Отець, що послав Його чинити ці діла (в. 37), як це визнав Никодим (3:2). Дієслово-присудок у свідченні про Івана Христителя вжито в завершеному часі (доконаному виді), так само як і 1:34; невідомо, чи Іван Христитель живий, чи ні, що більш імовірно, – його свідчення продовжує жити.
5:38-47 – Зустрічні звинувачення
Ісус тепер висуває зустрічні звинувачення проти Своїх опонентів: їхнє невизнання Його, посланого Богом, свідчить про те, що вони не знають Бога (в. 38); вони досліджують Писання, щоб знайти там життя вічне, але не приходять до Нього, хто лише один дає життя. Правильне прочитання Писання привело б їх до Нього (вв. 39-40); перешкодою до того, щоб вони увірували, є їхнє егоїстичне прагнення слави, яку вони знаходять у товаристві на кшталт клубу; Ісус відмовляється приєднатись до такого «клубу» (вв. 42-45). Нарешті, Мойсей (у Писаннях), на кого вони покликаються, також буде свідчити про них за їхню невіру. Ця частина завершується двома риторичними запитаннями (вв. 44, 47). Завершується перше судове засідання; суд відкладає слухання справи.
У Ів. 5 наведено один приклад, що є спільним для синоптичних Євангелій, а саме – Ісус, як правило, чинить зцілення в суботу. У цьому фрагменті Іван розвиває тезу Ісуса, яку також наводять синоптики, про те, що Він є навіть господарем шабату. У синоптичних Євангеліях зазначена теза пов’язана з тим, що Він дає життя Своїм учням, які збирали колоски, щоб поїсти. Цей фрагмент дає нам надію, вказуючи, що найперша турбота Бога – дати нам життя і підтримувати його в нас – важливіша за легалістичне дотримування релігійних обрядів. Бог, давши життя, звільнив нас від старозавітного рабства гріха. Будучи грішниками, ми неспроможні допомогти собі. Лише Ісус може дати нам спасення за допомогою сили Святого Духа, що змінює нас. Ця сила наповнює нас надією і радістю, але також нагадує нам про те, щоб ми більше не грішили, бо в іншому разі нас чекатиме гірше лихо.
Остання секція цього епізоду може слугувати осторогою богословам і церковним провідникам. Вони можуть бути настільки захоплені, захищаючи традиційну ортодоксію, намагаючись знайти потрібні аргументи в Писаннях (і тим здобуваючи почесне та авторитетне ставлення своїх колег), що згублять зв’язок з Ісусом, втративши те життя, яке лише Він може дати. Цей епізод промовляє до нас, щоб ми, захищаючи ортодоксію і старанно вивчаючи Біблію, дійсно будували глибокі особисті взаємини з Ісусом. Вірші 39-40 також слугують попередженням сучасним харизматам, які намагаються применшити значення сакраментального життя Церкви, особливо Пресвятої Євхаристії, на користь Біблії. Слово/Бог, Ісус є більшим, ніж слово Боже в Біблії.
