І змилосердився Він, простяг руку Свою, і доторкнувся до нього, та й каже йому: Хочу, будь чистий!
Занур м’яку губку у воду. Вийми її та поглянь: з неї стікає вода, а від найменшого дотику випорскують цілі струмені. Губка просто-таки не спроможна зберегти цю воду для себе.
Так само й з Богом, із Його благодаттю. Вона теж переповнює Його, переливається через край, витікає цілими струменями. Достатньо торкнутися її короткою молитвою чи навіть молитовним зітханням.
А тимчасом деяким здається, що Господь Бог сховав Свою благодать у броньований сейф. Захланно оберігає її та скупо виділяє. Вони почуваються позбавленими будь-яких шансів і навіть не пробують простягнути до Бога руку – тож нічого дивного, що помирають від спраги.
А достатньо було б лише впасти на коліна.
