2) Дата й місце написання твору
а) Дата. Однією з проблем, що викликає найбільше дискусій навколо Євангелія від Івана, це дата й місце його написання. Зазначена проблема пов’язана також і з авторством. З одного боку, Євангеліє містить деталі, що стосуються юдейських релігійних звичаїв і практик, які відбувалися до зруйнування Єрусалима Титом у 70 р. по Р. Хр. Деякі наведені географічні деталі підтверджені археологічними знахідками (напр., Овечі ворота з місцем купелі та п’ятьма критими переходами в Єрусалимі, 5:2). В окремих моментах четверте Євангеліє дає точнішу хронологію (напр., коли йдеться про події страсного тижня), ніж це роблять синоптичні Євангелія. Усе це може вказувати на дату написання до зруйнування Єрусалима в 70 р. по Р. Хр. і свідчити про автора, який був особисто обізнаний із палестинськими та юдейськими релігійними звичаями. Окремі географічні та інші деталі, що їх наводить автор, здається, не мають великого значення для датування тексту.
Попри те, найновіші дослідження доводять, що остаточна версія цього Євангелія могла постати в період правління Траяна (саме цим періодом Іриней датує останні дні Івана, сина Зеведея) – між 98 р. та 100 р. по Р. Хр., тобто після юдейського собору в Ямнії (90 р. по Р. Хр.), коли відбулося остаточне розділення між Церквою та синагогою. Таке припущення підтверджує значний розвиток богослов’я та христології, показані в Євангелії від Івана, свідчення патристичних авторів про те, що Іван написав свою працю в досить похилому віці, факти про детальне використання цього Євангелія авторами стародавнього світу і дати створення рукописів, які дійшли до нас, найраніший із яких (Р52, знайдений в Єгипті) відноситься до II ст. Таке пізнє датування завершеного тексту Євангелія не заперечує того факту, що оригінальний текст був написаний набагато раніше учнем Ісуса, який був безпосереднім свідком усіх подій; і все це лише доводить, що остання редакція праці, яку ми отримали, датується більш пізнім періодом.
Знову ж таки питання щодо часу написання й структури Євангелія від Івана залишається відкритим, поки ми не отримаємо беззаперечних археологічних доказів. Це одна з таємниць Євангелія, яка буде супроводжувати читача впродовж цілого його життя. Набагато важливішим є послання Євангелія, що складає серцевину Доброї Новини про Ісуса та про самоусвідомлення Церкви. Незалежно від того, коли саме було написане Євангеліє, з огляду на те, яке місце воно посідає в каноні, і на його вплив на життя Церкви та життя окремих святих, можна твердити, що воно в тому вигляді, в якому ми його отримали, було натхненне Духом істини, Який не може ввести в оману послідовників Христа. Якби знання про точний час написання Євангелія були необхідні для спасення, Святий Дух забезпечив би нам отримання цих знань.
б) Місце написання. Незважаючи на брак доказів про місце написання Євангелія, важко спростувати патристичні свідчення про те, що Євангеліє було написане в Ефесі, де, як вважали, жив Іван, син Зеведея, і де він виконував своє апостольське служіння. Найсучасніші дослідження підтверджують патристичні свідчення і приймають традицію, що син Зеведея міг бути найпершим автором та свідком цього Євангелія.
3) Канонічний контекст
Євангеліє від Івана – безперечно, одне з останніх, якщо не останнє з написаних чотирьох канонічних Євангелій. Останнє місце в ряду всіх Євангелій у каноні НЗ також вказує на його хронологічний статус. Усі доступні патристичні відомості доводять, що Євангеліє від Івана було останнім із усіх написаних, і це твердження ніколи не піддавалося сумніву. Оскільки твір написано найпізніше, він містить найрозвиненіше богослов’я життя, місії та прослави (страсті Христові, смерть та воскресення) Ісуса, порівняно з синоптичними Євангеліями. Патристичні свідчення також доводять, що Іван написав свій текст, щоб доповнити, скоригувати чи краще пояснити (розтлумачити внутрішнє значення) матеріял, викладений у попередніх трьох Євангеліях. Ориген стверджував, що Іванове Євангелія було основою («передумовою») Євангелій, так само як Євангелія вважаються «основою, експозицією» НЗ, а НЗ – Біблії (Іn Іоаnnеm, SС 120:1. 4. 23). Він визначив, що найважливіший внесок Іванового Євангелія полягає в тому, що його автор чітко пояснює доктрину про втілення й божественність Ісуса (1:1-2,14,18; 8:58; 20:28). Адже Ориген, як і всі Учителі Церкви, вірили в те, що Святий Дух був єдиним автором Біблії і що вся Біблія розповідає про Христа.
Уже до часу написання Іринеєвого Аdversus haereses (3.1) Євангеліє від Івана було додане до євангельського канону. Визнання Євангелія від Івана частиною канону означало, що Вселенська Церква підтвердила та прийняла апостольське авторство книги. По-друге, це означало, що Церква відкинула деякі ранні теорії, які приписували авторство цього твору одному з гностиків. Хоч варто також зазначити, що Євангеліє від Івана вважали канонічним задовго до того, як близько 367 р. по Р. Хр. було остаточно встановлено зобов’язуючий канон НЗ.
4) Катехитичний контекст
Риси самого Євангелія і традиції вказують, що деякий матеріял у ньому доповнювався протягом тривалого періоду усного переказу. Катехиза була головним аспектом життя первісної Церкви. Відомі катехитичні школи існували в Олександрії та Антіохії. Вони не просто займались катехизацією новонавернених чи готували вірних до прийняття святих таїнств, як це відбувається в наш час; катехиза радше була необхідна для дорослих, оскільки більшість новонавернених уперше допускалися до спільноти вірних ще до того, як вони отримали ґрунтовний підготовчий курс про віру (пор. Дії 2:41-42). Мало того, небезпека виникнення єресі вимагала постійного навчання вірних, які були меншістю в стародавньому світі, а отже, могли легко стати жертвою мандрівних лжеучителів, що сповідували різноманітні релігійні культи.
Сучасні біблісти переконані в існуванні Іванових (катехитичних) шкіл, де євангельські традиції були предметом для розмірковування та навчання й передавалися в письмовій формі широкому колу прихильників. Дехто звертався до учнів цієї школи, які розпорошилися через кризу віри, про що йшла мова раніше. Дійсно, окремі діялоги цього Євангелія нагадують перелік запитань та відповідей, які могли бути сформульовані в тогочасних обставинах, але висловлені у творчій і динамічній формі.
5) Літургійний контекст
Окрім катехизації, матеріял, наявний у Євангелії від Івана, також могли використовувати в літургійній практиці у формі читань, що супроводжувалися гоміліями, як про це сказано в Лк. 4:16-21. Іван явно надає перевагу зображенню сцен святкування і натякам на звершення таїнств, особливо це стосується хрещення та Євхаристії. Іванова спільнота могла вбачати в Ісусові виконання чи навіть заміну юдейських святкувань та інституцій, про які говорить Євангеліє. Отже, відповідно, вони відзначали свої власні свята. Богослуження розглядалося, як один із першочергових обов’язків Божого народу (пор. Дії 2:46-47); Ісус проголошує, що таке богослуження має відбуватися в дусі та істині (упродовж життя кожного), а не лише у визначених місцях (4:23-24).
У Євангелії особливу увагу присвячено таїнствам: хрещенню й дарові Святого Духа, який із ним пов’язаний (3:3-21; 7:37-39), Пресвятій Євхаристії (гл. 6; пор. 20:13) та прощенню гріхів (20:22-23). Усі ці таїнства є плодами Ісусової прослави (19:34), де хліб (Його зламане тіло), вино (Його кров) і вода, що полилася з Його пробитого боку, стали їхньою матерією (пор. 4:14; 6:52). Варто згадати також про гимни (1:1-18) й молитовні фрагменти (11:41-42; 12:27-28; 17), деякі з яких використовують у літургії і в наш час.
Нарешті, Євангеліє від Івана показує багатство образів Церкви як тіла Христового (15:1-8), а саме – одне стадо, яке Він об’єднує (10:7-16), чи нерозірвані сіті, повні риби, які Він утримує Своєю любов’ю (21:11), і для якого Він призначає видимого наставника, щоб доглядати за цим стадом навіть ціною власної смерти (21:15-19). Не дивно, що Євангеліє від Івана стало наріжним каменем у літургійному житті Церкви впродовж віків, прослави, яку Христос та Його послідовники віддають Богові.
