22:1-6 – Найбільша зрада
Пасха і свято Опрісноків – це святкування, яке триває сім днів, з 15 по 21 ніссана (березень/квітень). Усі євангелисти однозгідно вказують, що розп’яття відбулося під час цього свята. Оскільки єврейські чиновники знали, що Ісус відвідає святкування, для них це стало можливістю спланувати усунення Ісуса як месіянського претендента. Дехто вважає історію зради Юди легендарною. Проте можливо, що оповідь Луки базується на оригінальній історії віроломства цього Ісусового учня. Чотири Євангелія одностайно кажуть, що Юда Іскаріот зрадив Ісуса.
У змові проти Ісуса згадано лише первосвящеників і книжників, дві з трьох груп, які утворювали синедріон. Старших, третю групу, не згадано, зате вони виступають спільниками при схопленні Ісуса в 22:52. Уже в часи Ісуса Єрусалим зазвичай приймав прочан, і атмосфера на Пасху завжди була вибуховою. Саме тому єрусалимська влада шукала спосіб таємно схопити Ісуса, не провокуючи бунту. Юда забезпечив чудову можливість для їхніх дій. Він, мабуть, був учнем-ентузіястом, який очікував, що Ісус захопить царський престол в Єрусалимі, вибивши всіх чужоземних правителів та їхні війська. Як і більшість інших учнів, він сподівався відіграти ключову роль у месіянському царстві. Він став скарбником цієї групи, хоч у Євангелії від Івана його зображено нечесним (Ів. 12:4-6). Чи був Юда щирим послідовником, чи лише опортуністом, який усе більше розчаровувався, коли вони підходили до Єрусалима і Ісус постійно говорив більше про смерть, аніж про вжиття заходів для встановлення месіянського царства? Оповідь Луки дозволяє нам самим робити висновки. Власна ж відповідь Луки на запитання, чому Юда зрадив Ісуса, така: тому що в нього ввійшов сатана. Рання Церква нічого не могла зробити, окрім як вбачати в такій винятково важливій події, як зрада Юди, та в подальшому розп’ятті Ісуса вирішальну битву в космічній боротьбі. За всім цим мав стояти сатана.
Оповідь Матвія про долю Юди (Мт. 27:3-10) трохи проливає світло на цього персонажа. Після того як Ісуса засудили на смерть, Юда відчув сором, повернув криваві гроші та й повісився. Лука подає іншу версію цього інциденту в Дії 1:18-19. Тут саме Юда придбав поле за криваві гроші та, ймовірно, пізнав смерть унаслідок якогось карального чуда. У всякому разі, вчинок і доля Юди очевидно роблять відповідь Луки «сатана ж увійшов у Юду» доречною реакцією на питання мотиву. Чи Юда поступово зробився готовою посудиною в руках диявола, регулярно крадучи гроші зі скарбнички спільноти (Ів. 12:6)? Стародавній африканський вислів каже: «Диявол спокушає чинити зло ту руку, яка не заперечує».
22:7-23 – Встановлення Євхаристії
На початку цієї частини Лука подає детальні вказівки Ісуса Своїм учням щодо підготовки до Пасхи (22:7-13). Вказівки, які Ісус дає тут, схожі на ті, що стосувалися тріюмфального входу в Єрусалим. Лука намагається показати, що все до найменших деталей відбувається відповідно до Божого плану, який виконує Ісус. Приготування до Пасхи мало включати придбання ягняти для жертвоприношення, опрісноків, гірких зел і вина, також треба було зарізати та спекти ягня. Господар того дому мав підготувати для святкування горницю. Там у присутності Своїх близьких послідовників Ісус матиме останню вечерю перед Своєю мученицькою смертю.
Оповідь Луки про Таємну Вечерю має кілька особливостей, які збивають із пантелику. Перше головне питання – текстуальне. Переважна більшість стародавніх рукописів містять те, що називають довшим текстом, 22:19б-20, проте є деякі важливі стародавні рукописи, які опускають цю частину уривка. Та все-таки масові свідчення стародавніх рукописів, які підтримують включення віршів 19б-20, є дуже виразними. Також деякі слова та фрази, як-от «чиніть на спомин про Мене» і «по вечері», мають паралелі в оповіді Павла в 1Кор. 11. У плані часу постання послання Павла є найстарішим письмовим джерелом про встановлення Євхаристії. Лука міг бути послідовником Павла; в усякому разі, він, мабуть, отримав інформацію про цю подію з того ж джерела, що й Павло, або зі схожого.
Інше заперечення, яке висловлювали щодо тексту 22:19б-20, – те, що тут ідеться про смерть Ісуса як про спокутну жертву. Стверджують, що це не типово для богослов’я Луки. Проте це не вирішальний аргумент проти прийняття 22:19б-20 як оригінального тексту. Лука таки використовує термінологію спокути деінде стосовно смерти Ісуса (пор. Дії 20:28). Лука схильний бачити всю подію Ісусової смерти та воскресення як спасительну подію. Як Старий Заповіт було скріплено кров’ю (Вих. 24:1-8), так Новий Заповіт скріплено власною кров’ю Ісуса як вічний союз, який не може бути розірваний (Лк. 22:20). Месія урочисто відзначає початок Нового Заповіту через Свою смерть. Уся вечеря є відлунням давнього Виходу, коли Бог звільнив народ Ізраїля з рабства, і той став вільним народом Божим, щоб вступити в союзні стосунки з Богом. Таємна Вечеря, таким чином, вказує на викуп із рабства гріха та смерти, а також на створення нової спільноти, в якій має бути встановлено царство Боже, що очікує на своє остаточне довершення в приході Месії.
Уся вечеря нагадує нам про священність східних звичаїв. Коли на Сході люди разом розламують хліб, між учасниками цього дійства встановлюється обітниця любови, прихильности та взаємної турботи. Цю обітницю не можна зламати чи затьмарити забуттям, зрадою або відстанню. Це те, що тримає вкупі суспільство та зумовлює міжособистісні та міжнародні стосунки. Але найбільше це зумовлює стосунки між людиною і Творцем. А той, хто розбиває союз, накликає божественний гнів не лише на себе, а й на цілу спільноту.
Новий Заповіт в Ісусовій крові знаменує спільноту відкуплених дітей Божих. Обряди не лише вказують на наше поточне визволення, а й на остаточне сповнення в кінці часів. Згадка про дві чаші також має своє значення. Упродовж пасхальної вечері вино подають кілька разів. Незрозуміло, коли конкретно під час вечері були промовлені слова встановлення. Чи могли слова Ісуса належати до різних моментів вечері? На думку всіх синоптичних євангелистів, не було сумніву в тому, що Таємна Вечеря була вечерею на Пасху і що Ісусова смерть, символізована в Таємній Вечері, була досконалим звершенням Пасхи не лише для Ізраїля того часу, але й для цілого людства. Фраза «оця чаша – Новий Заповіт у Моїй крові, що за вас проливається» наголошує на значущости смерти Ісуса. Його смерть стала засобом звільнення людей від муки гріха, розлуки з Богом і подальшої смерти. На хресті Бог досягнув всезагального звільнення для людства.
