21:1-4 – Пожертва бідної вдови
На противагу поводженню книжників і фарисеїв висувається приклад бідної вдови. На території Храму були різноманітні скарбнички. Ісус сидить поблизу, а різні люди кидають свої пожертви. Приходить убога вдова і кидає, мабуть, по лепті (lepton) в обидві скарбнички. Вони мали найменшу вартість серед усіх монет. Назва lepton означає «тонкий», і це єдина єврейська монета, згадана в НЗ. Її вартість була мінімальною.
Внески заможних залишають Ісуса незворушним, адже вони дають із надлишку, яким володіють, і тому для них це зовсім не жертва, проте вдова, незважаючи на надзвичайну бідність, дає зі свого малого прожитку. На думку Ісуса, у цьому випадку давальник найменшої пожертви є найбільшим давальником. Її дар є даром люблячого та ревного серця, яке цілковито віддалося Богові. Вона йде додому у вірі, довіряючи правдивості та доброті Господа, Який може забезпечити її потреби. Для Господа найбільше значення має не кількість, яку дає давальник, а внутрішня мотивація, яку виявляє такий дар. Коли людина по-справжньому пов’язана з Богом тілом, душею та духом, приношення буде спонтанним і жертовним.
21:5-36 – Есхатологічна промова
Згідно з Євангелієм від Луки, коли Ісус продовжує Своє повчання в Храмі, Ввін виголошує довгу промову про долю самого Храму, а також про те, що станеться зі світом урешті-решт. Існують різні думки щодо виникнення тексту цієї промови. Дехто вважає, що цей уривок є записом довгої промови, яку виголосив Спаситель під кінець Свого служіння, про падіння Єрусалима та долю народів (див. паралелі в Мт. 24 та Мр. 13). Згідно з іншою версією, це збірка багатьох висловлювань Ісуса, мовлених у різний час і оформлених у щось на кшталт довгої промови (Fitzmyer, op.cit. 2. 1323-1323).
Система пророцтв щодо майбутнього є частиною тубільної релігії та ісламу. Передбачення є звичними. Хоч існують сотні лжепророків і віщунів, все-таки інколи звучать правдиві поради та передбачення щодо майбутнього. Ісус та Євангеліє перебувають ближче до цього соціяльного світу, ніж до західної думки Просвітництва. Без сумніву, в очах авторів Євангелія Ісус виносить засуд щодо народу та майбутнього (Лк. 9:44-45; 12:35-48; 13:31-35; 17:20-37; 18:8; 19:11-27,41-44; 20:9-18; пор. Мт. 7:22; 10:23; 19:28; 21:44; 24:25; Мр. 13).
Інше питання, що стосується цього уривка, – чому Лука помістив тут матеріал, схожий на 12:35-48 і 17:20-37? У главі Лк. 21 увагу зосереджено на Храмі. Для Луки доречно було почекати до цього моменту, щоб звернутися до такого питання, оскільки Храм міститься в Єрусалимі. Проте ми мусимо повернутися до питання джерел. Певним чином оповідь Луки є унікальною в порівнянні з паралельними уривками в Євангеліях від Матвія та Марка. Хоча Лука знав інформацію Матвія, він мав інші джерела. Згідно з Лукою, наміром Ісуса було не просто поділитись апокаліптичними таємницями зі Своїми учнями, а духовно підготувати їх до того, що чекає на них попереду. Як ми вже зазначили, увагу зосереджено радше на руйнуванні Єрусалима як на Божій карі, ніж на специфічних ознаках кінця світу. Беручи до уваги таке фокусування, оповідь Луки формує постійне та однорідне пророцтво щодо послідовности історичних подій, а саме переслідування Церкви, кульмінацією якого стане руйнування Єрусалима; останнє було Божим покаранням, що його мали виконати війська поган (21:20-24). Ішлося про те, що містом правитимуть погани аж до повалення імперської влади і остаточної помсти тих, хто йде за Христом. Погани будуть виконавцями Божої кари стосовно Єрусалима, перш ніж самі спізнають на собі Божу кару за свою гріховність. Це узгоджується з розумінням великих пророків Ізраїля. Лука більше, ніж Матвій або Марко, намагається чітко розрізнити час кризи, що, як передбачав Ісус, відбудеться в межах покоління (тобто його остаточне відкидання, розп’яття та смерть, переслідування учнів і падіння Єрусалима), та невизначеного періоду, що називається «час поган». Лише після цього періоду прийде кінець і сповнення всього (21:27-28).
21:5-24 – Доля Єрусалима та Храму
Зауваги про велич Храму стали причиною Ісусового пророцтва про неминуче знищення Єрусалима та самого Храму (21:5-6). Одразу ж після того Він застерігає учнів щодо приходу лжемесій (21:7-11). Застереження 21:7-11 є такими ж доречними для Церкви сьогодні, як і в І ст. Знищенню Єрусалима мали передувати голод, епідемії, війни, землетруси й переслідування. Воно мало настати через певний час після відходу Ісуса. Це тому, що Бог бажає дати людям можливість покаятися завдяки свідченню ранньої Церкви (пор. Дії 2:23,36-38,40). Якби очільники Єрусалима бажали визнати свою помилку через те, що брали участь у розп’ятті Сина Божого, й усвідомили милостиву пропозицію прощення та возз’єднання, народ і Храм були б врятовані. І все ж Христос також застерігає, що багато людей не використають можливості покаятись, а тому мусить прийти спустошення, що позначить дні кари (21:20-24). Тому, щойно учні зауважать, як місто оточують війська поган, вони повинні утікати з міста. Це день Божої кари, і їм не потрібно чекати, щоб протистояти їй. На долю міста випаде величезна катастрофа та страждання, а тих, що виживуть, погани заберуть у неволю; Єрусалим залишиться під контролем поган, аж поки не мине час, визначений Богом. Оскільки очільники Єрусалима стали корумпованими та готові побачити, як їхнього Месію стратять руками поган, Єрусалим буде знищено. Зайнятий і розтоптаний поганами, він стане поганським містом, і ним керуватимуть відповідно до цінностей поган, аж поки не закінчиться їхній час.
Тут необхідна додаткова примітка щодо Храму. Храм Соломона було зруйновано в 586 р. до Р Хр., пізніше його відбудував Зоровавель після вавилонського полону; але це був відносно малий і простий Храм. Ірод Великий, деспот, але великий любитель архітектури, розробив грандіозний план відбудови Храму. Священиків вчили будувати, щоб уникнути побудови Храму нечистими руками. Будівництво почалось у 19 р. до Р. Хр., а остаточне оздоблення було завершено аж у 64 р. по Р. Хр. за правління Ірода Аґриппи II та Альбіна, проте будівництво було значною мірою завершене до часів Ісусового служіння. Згідно з Євангелієм від Івана, коли Ісус говорив приблизно в 27 р. по Р. Хр., будівництво Храму тривало сорок шість років (Ів. 2:20). Відновлений Храм займав набагато більшу територію порівняно з Храмом Соломона і був справжньою дивовижею для прочан.
Після місяців відчайдушної облоги римськими військами в 70 р. по Р. Хр. відбулося падіння Єрусалима. Під час облоги мешканці жахливо страждали. Ісус каже: «Горе ж вагітним та тим, хто годує грудьми, у ті дні!» (21:23). Падіння Єрусалима призвело до занепаду єврейської нації приблизно на дві тисячі років. У 132 р. по Р. Хр. повстання, яке очолив месіянський удавальник Бар-Кохба, призвело до спустошливого знищення міста римлянами. Тоді імператор Адріян зробив його містом поган і дав йому назву Елія Капітоліна; це назва, що поєднує його власне ім’я Елій і Капітолін, титул Юпітера, святиню якого було збудовано на Храмовій горі. З часів Костянтина місто перейшло під владу християн, проте в 637 р. по Р. Хр. за правління Умара (Омара) його зайняли мусульмани. Сьогодні на Храмовій горі стоїть Купол Скелі, мусульманська мечеть. Лише в одній із війн у другій половині XX ст. євреї повернули контроль над містом.
