19:1-10 – Ісус – гість у домі Закхея
Ця історія починає готувати нас до входу Ісуса в Єрусалим, розкриває мету Його подорожі від її початку в 9:51. Головним персонажем цієї історії є Закхей, який був начальником над митниками. Він також хотів побачити Ісуса, як і сліпий, згаданий вище, та не міг цього зробити через силу-силенну людей. Закхей виказав наполегливість, залізши на дерево, бо був малого зросту і натовп заступав йому Ісуса. Ми знову тут бачимо важливість рішучости та завзятости з боку вірних (пор. 18:1-8).
Як голова над митниками, Закхей не втішався пошаною. Люди уникали та зневажали його через багатство, яке вони вважали нечесно набутим. Загалом його зображують як заблукалого грішника, який через свої статки не може увійти в Царство Боже. Він потребував божественної помочі, і ця поміч приходить через Ісуса, Який фактично сам напрошується на обід до Закхея. Хоч народ нарікає, Ісус сідає до столу з цим «грішником».
Насправді Закхей зробив усе необхідне! Він виказує завзятість, вилізши на дерево, щоб побачити Ісуса. Він приймає Ісуса у своєму домі. Він кається у своїх грішних вчинках і обіцяє поділитися з убогими та вчетверо відплатити тим, у кого він вимагав гроші, завищуючи податки. Мало того, він робить це, незважаючи на протистояння у вигляді нарікання та словесних образ. Власне, Закхей уособлює модель реакції, яку Ісус шукає протягом усієї Своєї подорожі. Тепер Закхей може жити відповідно до значення свого імени – «чистий». Ісус недвозначно каже, що в цей день на дім Закхея зійшло спасення (19:9).
У певних регіонах світу основною причиною бідности, хвороб, голоду і того всього, що супроводить зазначені явища, є ненаситне бажання лідерів накопичувати багатство за будь-яку ціну. Сьогодні в певних країнах світу, які Бог обдарував незчисленними природними багатствами, понад 90% простого люду приречені на принизливу бідність. Школи та шпиталі зруйновано; повсюди голод, відсутність житла та безробіття, а мародерство і грабування національних багатств не послаблюються. Лише покаяння може врятувати ці регіони від неминучої катастрофи та вибуху революцій, схожих на ту, що призвела до виникнення комунізму на початку XX ст. Церква через свій пророчий голос і практичний приклад мусить врятувати ці народи від катастрофи, що наближається, але якої можна уникнути.
19:11-28 – Притча про десять мін
Ця притча про десять мін є останнім епізодом у подорожньому наративі Луки. Її важливість підкреслює той факт, що Ісус «був недалеко від Єрусалиму» (19:11). Хоч ця історія певним чином схожа на Мт. 25:14-30, версія Луки дуже відрізняється. Наголос у розповіді Луки зроблено не так на використанні грошей, ввірених слугам, як на відкиданні пана знатного роду, якого, коли він забезпечив собі царську владу, не вітає як царя його власний народ. Звіт, поданий після повернення пана, не є звітом для господаря дому, а чимось, чого вимагає пан, який тепер є царем. Як цар, колишній пан наказує, щоб тих, хто його відкидав, привели й убили на його очах (19:27).
Притча зосереджена на Ісусові, Який незабаром отримає мандат царя, проте буде відкинутий тими, хто перебуває під Його опікою. Зрозуміло, що ті, кому ввірено дари, будуть притягнуті до відповідальности за спосіб, в який ці дари було розвинуто. Справжнім значенням для Луки має відмова народу приймати царювання Ісуса. Відкидання царя, Ісуса, відобразиться в Його стражданні, на яке були посилання раніше (18:31-34). Але при поверненні царя (parousia) ті, що відкидали його, отримають справедливу відплату – смерть. Одразу ж у наступному вірші написано: «А як це оповів, Він далі пішов, простуючи в Єрусалим» (19:28). Ця притча передвіщає прибуття Ісуса в Єрусалим і вказує на хрест.
19:29-48 – Тріюмфальний в’їзд
Подію, яка є вступом до фінального акту божественної драми відкуплення, мабуть, яскраво пам’ятали та переповідали в ранній Церкві із щонайменшими деталями. Народ, який супроводжував Ісуса, не був озброєний. І все ж, беручи до уваги месіянські очікування єврейського народу щоразу, коли місто було переповнене паломниками, яким би маломасштабним не виявився Його в’їзд у військовому плані, він був, м’яко кажучи, провокативним. Ісус умисно ввійшов в Єрусалим у спосіб, який прямо пробуджував символізм, упізнаваний серед євреїв як прихід царя в мирі (Зах. 9:9). Здається, Його популярність серед народу не допустила жодної жорстокої реакції влади.
Ісус зі співчуття заплакав над містом, що розкинулося перед ним, через його майбутнє невідворотне спустошливе руйнування, про яке євреї навіть не підозрювали (19:41). Відкидаючи Ісуса, релігійні очільники відкидали Його шлях, який провадить до спасення, миру й свободи. На вирішальну природу місії Ісуса вказують слова «цього дня» (в. 42) і «час відвідин твоїх» (в. 44). На жаль, очільники були духовно та політично сліпі: звідси й убогість їхньої реакції на фінальне звернення Бога. На противагу вибуху радости серед учнів за Його прихід, серце Ісуса обливалося кров’ю через невідворотну загибель міста.
У певних частинах Африки танець навколо міста зі свіжим листям та співами є знаком перемоги чи великих радощів при відзначенні події. Жінки зазвичай стелять одяг на шляху монархів або сановників на знак поваги, обожнювання та прийняття. Так само люди простеляли свою одежу на дорозі, коли Ісус підходив до Єрусалима (19:36). Свої передчуття, що Він буде відкинений релігійними провідниками та про остаточне зруйнування міста (19:41-44) Ісус повторить у ще одній промові супроти Єрусалима (21:20-24). Згідно з Лукою, Ісус заборонив неналежні практики в Храмі, щоб підтвердити духовну мету та значення Храму. Його вчинок був не лише протестом супроти меркантилізму. Щоб запобігти тому, що священики не прийматимуть тварин, принесених для жертви (Лев. 1:3), вірні зазвичай купували тих тварин, що їх священики вже визнали належними. І все ж відлуння Іс. 56:7 та Єр. 7:11 відображає більш ранню критику очільників Храму. Тут акцентовано на тому, що він був радше ринком, а не місцем для медитації та поклоніння. Здається, Ісусова критика виявилась основним викликом єврейській владі, тож не могла залишитися непокараною. У Євангелії від Луки Ісус починає Своє служіння в Храмі і там його й закінчує (2:41-51; 20:1-21:38). Там він навчав щодня, аж поки Його не схопили.
