18:1-8 – Притча про несправедливого суддю
Мета, з якою розказано цю притчу, чітко зазначена в першому вірші: щоб наголосити учням, «що треба молитися завжди, і не занепадати духом». З одного боку, ця настанова є продовженням попереднього повчання про Сина Людського. Учень має витривало молитися та не впадати у відчай. Син Людський повернеться, як і обіцяно. Нагадаємо, що Ісус навчав Своїх учнів витривало молитися ще раніше, під час Його подорожі до Єрусалима й на хрест (11:1-13). Молитва, якої Ісус навчав тоді, була молитвою про прихід царства Божого. Тут Ісус розповідає притчу, щоб продемонструвати результати, яких досягають ті, хто наполегливо моляться.
Ключовими персонажами притчі є суддя та вдова. У СЗ спотворення правосуддя засуджено багато разів. Судді мають бути неупередженими арбітрами та захисниками безпомічних, бідних, удів, сиріт, чужинців та ін. (Вих. 22:22; 23:6; Втор. 10:18; 16:19; Пс. 68:6; Проп. 5:7; Іс. 1:17; 10:2; Єр. 22:3). У цій притчі суддя, здається, не відповідає цьому стандарту. Вдова – це образ пригноблених і безпомічних, які страждають від рук безжалісних правителів і несправедливих суддів. Бідна вдова, яку позбавив її прав хтось, хто мав більшу владу, у цій притчі просить лише про справедливість. Суддя є різким контрастом до Бога, Який у всій Біблії описаний як той, хто не потурає злу (напр., Бут. 18:25; Втор. 32:36; Пс. 50:5; 98:9; 135:14; Ав. 1:13; Дії 17:31; 2Тим. 4:8; Євр. 10:30). Якщо несправедливий суддя врешті-решт почує наполегливі благання бідної вдови, то ж наскільки більше справедливий Бог почує наші заклики про допомогу, якщо ми просто будемо наполегливими у своїх благаннях. Тому нам слід ніколи не впадати у відчай, а як бідна вдова, наполегливо продовжувати надіятись.
Під правлінням урядів тиранів у різних частинах світу народження справедливости, яка буде повністю актуалізована з приходом Сина Людського, вимагатиме наполегливої та впертої молитви і з боку тих, із ким погано поводилися та гнали, і з боку тих, хто з ними солідарний.
18:9-14 – Фарисей та митник
Лука продовжує тему молитви в притчі про фарисея та митника. Тут наголошено на дусі, в якому людині потрібно молитися. Притча демонструє контраст між лицемірною релігійною людиною та грішником, що кається, вигнанцем, який смиренно стає перед Богом. Молитва фарисея адресована Богові та зосереджена на тому, хто промовляє її, дякуючи Богові, що він не такий, як митник, якого він вважає грішником. Рабинські приклади показують паралелі, які ілюструють картину, що її тут змальовує Ісус. Пропонуємо кілька прикладів. «Благословенний будь, Господи наш Боже, Царю всесвіту, який не створив мене рабом. Благословенний будь, Господи наш Боже, Царю всесвіту, який не створив мене жінкою». Так само як рабинові Шимону бен (бар) Йохаю приписують слова: «Якщо є лише двоє праведних чоловіків у світі, то це я і мій син; якщо є лише один – то це я!» На відміну від цього, митник принижується перед Богом, промовляючи просту молитву: «Боже, будь милостивий до мене грішного!…» Митник не чіпляється за жодні заслуги, а падає ниць перед Богом і просить про милосердя. Ісус каже: «Цей повернувся виправданий [тобто, примирившись із Богом] до свого дому, а не той».
18:15-17 – Ісус благословляє дітей
Лука продовжує тему смирення в оповіді про те, як Ісус благословляє малих дітей, використовуючи грецьке слово brephe (немовля, дитя) замість звичнішого слова на позначення дітей – paidiа. Такий вибір слів ще сильніше виражає почуття любови та ніжности до тих, хто опинився в стані залежности та безпомічности. Учням не треба «дитиніти»; просто малі діти вміліше виражають справжні якості учнівства у своїй сприйнятливості до життя, цілковитій залежності, повній довірі, смиренні, відкритості та готовності приймати дари з радістю.
18:18-30 – Багатий юнак
Ця історія є продовженням теми царства Божого та ілюстрацією безкомпромісних вимог щодо учнівства, які притаманні наративу Луки. Багатого юнака названо «знатний» (аrchon), і це означає, що він міг бути начальником у синагозі, суддею чи членом синедріону.
Багатий юнак звертається до Ісуса словами «Учителю Добрий», від чого Ісус ухиляється під час розмови. Ісус просто каже: «Чого звеш Мене Добрим? Ніхто не є Добрий, тільки Сам Бог!». Поки розгортається історія, стає очевидно, що цей юнак знає традиційну відповідь на Його запитання про те, що потрібно чинити, аби осягнути життя вічне. Він дотримується всіх заповідей. Ісус усвідомлює, що чогось не вистачає, тож наказує знатному юнакові продати все, що той має, і роздати виручені гроші бідним. Смуток, який огорнув юнака, засвідчує, що він не бажав робити те, про що його попросили, бо був «вельми багатий» (18:23б). Тому Ісус коментує, як важко багатій людині ввійти в царство Боже. Інші слухачі тиснуть на Ісуса, питаючи, хто ж здатен зробити те, про що Він просить (18:26). Ісус відповідає, що з Богом неможливе є насправді можливим. Тоді в розмову втручається Петро, кажучи: «От усе ми покинули, та й пішли за Тобою слідом». Неясно, чи Петро цілком розуміє приховане значення Ісусового заклику йти за Ним. Ісус пояснює те, що може бути неясним: ті, хто покинув сім’ю та дім заради Нього, не лише отримають життя вічне, а й знайдуть своє призначення навіть зараз, будуть опікуватися більшою кількістю друзів, домівок і матимуть сім’ю більшу, ніж вони могли уявляти. Вони будуть турбуватися про людство, у тому числі й про тих, хто вражений бідністю і викинутий на узбіччя.
Останні два століття показали астрономічне зростання та поширення християнства. Зростання стало найдивовижнішим феноменом в Африці, Азії та Південній Америці. Воно можливе завдяки жертовній праці тисяч молодих людей, які покинули надійність і безпеку своїх домівок, аби служити місіонерами. Для них багатий юнак був наочним прикладом. Багато таких відданих осіб віддали свої життя на полях місійної діяльности задля людського життя, а деякі навіть наслідували Ісусову подорож на хрест.
18:31-34 – Ще одне передбачення Ісусової смерти й відсутність розуміння в учнів
Лука, звернувши увагу на продовження Ісусової подорожі до Єрусалима (17:11-12), ще раз повідомляє про те, що станеться після його прибуття. «Оце в Єрусалим ми йдемо, і все здійсниться, що писали Пророки про Людського Сина. Бо Він виданий буде поганам, і буде осміяний, і покривджений, і опльований, і, збичувавши, уб’ють Його, але третього дня Він воскресне!» (18:31-33; пор. 9:22; 22:66-71). Як Петрові не вдалося повністю осягнути приховане значення попередніх закликів до самопожертви, так і тепер дванадцять учнів не можуть зрозуміти цього (18:34).
Згадка про поган, очевидно, стосується ролі Пилата та римських солдат. Хрест стане сповненням задумів Бога для людства, як записано в Писаннях Ізраїля (пор. Пс. 22; 69 та особливо Іс. 53).
18:35-43 – Сліпий під Єрихоном
Можна зауважити вражаючий контраст між сліпотою учнів щодо значення неминучого страждання Ісуса, про яке щойно розповів Лука, та завзятим «баченням» з боку чоловіка, який не лише був сліпий, але й мусив кричати вслід Ісусові, незважаючи на докори народу.
Сліпий сидів край дороги і просив милостиню. Коли Ісус проходить повз нього, він викрикує, але йому докоряє багато людей. Лише за допомогою завзятих закликів він привертає Ісусову увагу. З’ясувавши, про що саме просить сліпий, Ісус оздоровлює його, повертаючи йому зір. І знову Ісус відповідає на потреби сліпих і бідних, чужих цьому суспільству. Справді значущим для Луки є те, що відбувається як наслідок завзяття сліпого чоловіка, коли він, власне, зустрічається з Ісусом. Як і у випадку з наполегливою вдовою (18:1-8), відбуваються дивні події, і народ прославляє Бога.
