16:1-13 – Притча про несправедливого управителя
Коли Ісус закінчив промовляти три притчі фарисеям, то звернувся і до Своїх учнів. Однак фарисеї перебувають достатньо близько, щоб випадково почути, як Ісус розповідає притчу про несправедливого управителя (16:14). Ці релігійні лідери неодмінно б побачили паралель між молодшим сином, який «прогайнував» свій спадок, і несправедливим управителем, який погано вів фінансові справи свого пана. Як батько прийняв свого молодшого сина, а господар похвалив несправедливого управителя, такий же «поворот» доступний і для тих, що «спам’ятались» і звертають увагу на те, що їх очікує.
Важкість розуміння цієї притчі (16:1-9) не є несподіванкою. Патристичні коментатори часто не могли зрозуміти її значення чи ті висловлювання, що слідують після неї, тож формулювали гомілетичні тези про різних персонажів і деталі цієї історії (Fitzmyer, op. cit., 2. 1095-1096). Проблема в тому, що через похвалу господаря на адресу управителя Ісус, здається, закриває очі на шахрайську діяльність останнього. Управитель, якого зловили за поганим веденням справ і який має бути усунутий від управління, починає поводитись із рахунками свого пана в спосіб, який би забезпечив йому майбутні засоби до існування. Він починає гасити несплачені борги за зменшену плату, таким чином здобуваючи прихильність тих, хто заборгував його панові. Коли пан дізнається, то не робить зауваження управителеві; він радше хвалить його за второпну завбачливість у підготовці до свого неминучого звільнення.
Подальші висловлювання (16:10-13) продовжують розпочате вище повчання. Належний кінець, на який очікує християнин, – це царство Боже. Якщо нечесні люди можуть застосовувати своє неправдою набуте багатство для здобуття друзів і впливів для своїх негідних цілей, то скільки доброго може прийти з християнських джерел? Кожна можливість – це випробування характеру, і ціль, до якої змагає людина, визначає результат випробування. Християнам слід належно управляти своїми грошима. Не можна ділити свою вірність між двома панами: Богом і мамоною.
16:14-18 – Закон і царство Боже
Фарисеї, яких тепер названо «що були сріблолюбці» (лише в Євангелії від Луки), присутні та чують усе, що сказав Ісус. Вони починають глумитися над Ним. Те, що Ісус сказав у притчі приховано, тепер Він виражає прямо. Бог знає їхні серця, і їхній пошук багатства осоружний Богові (16:15). З Ісусом почалася нова епоха, вона йде слідом за епохою Закону й Пророків і перевершує її (16:16). Ісусові слова про шлюб потрібно розглядати у світлі цієї нової епохи та закону, який вводиться в дію через Ісуса. Всюди, де є жорсткість і непримиренність, страждає стабільність родини та шлюб. Наміром Бога з самого початку було те, що чоловік і жінка житимуть у довічному партнерстві любови.
16:19-31 – Багач і Лазар
Посилання на багатство та на Закон і Пророків у попередньому фрагменті є ланками зв’язку з притчею Луки про багача й Лазаря. Деякі тлумачі вказували на зв’язок між Авраамом і його слугою Елієзером (Бут. 15:2-6) як джерело походження цієї Ісусової історії. Лазар – латинська форма єврейського імені Єлеазар. Елієзер означає «Бог – (моя) поміч», а Єлеазар (Лазар) означає «Бог поміг (мені)». Подібність між іменами та обставинами може бути випадковою.
Сама історія розповідає про дуже багатого чоловіка, який насолоджується своїм багатством на землі, та про дуже бідного чоловіка, якому доводиться жебрати. Бідний Лазар їсть крихти з-під столу багача, і пси лижуть його рани. Коли вони обоє помирають, ангели заносять бідного чоловіка на лоно Авраама, багача ж перенесено до аду. Побачивши бідного чоловіка Лазаря на лоні Авраама, багач просить, аби Лазар приніс йому бодай краплину полегші. Авраам у відповідь нагадує багачеві про ті блага, яких він зазнав на землі. Тоді багач просить, щоб Лазаря послали назад на землю попередити п’ятьох його братів. Авраам різко відповідає, що вони мають Мойсея і пророків, і якщо не слухають їх, то не покаються, навіть побачивши Лазаря («коли хто й із мертвих воскресне»).
Проблема багача була не в тому, що він мав багатство, а в тому, що він став бездушним і себелюбним, сліпим і глухим до потреб та криків агонії бідних і злиденних, які його оточували. У потойбічному житті відбудеться повна зміна умов, і ті, що були бідними та злиденними, утішаться.
17:1-10 – Християнське життя й обов’язок
З початком глави 17 знову змінюється авдиторія. Якщо в попередніх главах ішлося про людей поза межами Ісусового найближчого оточення, як-от про народ, книжників і фарисеїв, – тепер Ісус віддає Свою увагу учням. Висловлювання у віршах 1-6 зосереджені на відповідальності очільників у межах спільноти. Вираз «цих малих» у зазначеному уривку стосується членів спільноти. Очільники мусять бути обережними, щоб їхні дії якимось чином не спричинили того, що інші члени спільноти спіткнуться чи втратять свою віру в Бога. Таких очільників буде суворо покарано. Умілий очільник буде докоряти тим, що грішать, і безперервно прощати тим, що по-справжньому каються в гріхах, незалежно від їхньої кількости. Використання числа «сім» (в. 4) не встановлює межі. Як може хтось жити за такими вимогами? Без сумніву, ми маємо прагнути, щоб у нас «додалося віри». Щоб уникнути введення в оману інших людей своїм поганим прикладом і бути здатними без вагань прощати закоренілим грішникам, учні просять про більшу віру. Вони можуть розпочати з малою вірою, і, як гірчичне зерно та розчина (13:18-21), така віра дозволить тим, хто є істинними очільниками, відповідати на виклики.
17:7-10 – Пам’ятай, ким ти є
Ці вірші застерігають нас від гордовитости. Їхній зміст нагадує нам застереження Павла в Рим. 12:3 про те, що людям не слід бути про себе надто високої думки. Ми виконуємо наші щоденні завдання як вірні слуги Божі. Як такі, ми не претендуємо на становище, престиж або навіть на слово «дякую». Служачи Богові, ми маємо покинута всяку ідею заслуги. Чиста совість після виконання нашого обов’язку є достатньою винагородою.
17:11-19 – Оздоровлення десятьох прокажених
І знову бачимо згадку про те, що Ісус перебуває в дорозі до Єрусалима (в. 11). Він дістався села, розташованого десь між Самарією та Галілеєю. Тут до Нього назустріч вийшло десять прокажених; один із них пізніше ідентифікований як самарянин (в. 16). Спільна нужда деколи створює незвичайні об’єднання. Як було звичним у той час, усі стоять на відстані та просять Ісуса про оздоровлення. Ісус у відповідь посилає їх до священиків. Оскільки такий наказ зазвичай дають після того, як відбулось оздоровлення, можливо, Лука упустив власне акт оздоровлення, натомість забажав сконцентруватися на самарянинові, який повернувся, щоб подякувати. Десять очистилось, а повернувся лише один. Для невдячних дев’ятьох їхнє оздоровлення було ще одним звичайним Божим даром. Проте для самарянина це було нове життя особистої відданости.
Згадка про самарянина та його ідентифікація як «чужинця» (17:18) є влучним нагадуванням про всеохопну любов, приховану в Ісусовому співчутливому служінні. Вона знову нагадує про чужинця, який виганяв демонів в ім’я Ісуса (9:49-50), притчу про милосердного самарянина, в якій «чужинця» ідентифіковано як справжнього «ближнього» (10:25-37), і критику, націлену на Ісусове прийняття митників і грішників (15:1-2).
17:20-37 – День Сина Людського
І ще раз змінюється авдиторія; цього разу це знову фарисей, який запитує, коли прийде царство Боже. Є кілька уривків, в яких поставлено таке чи схоже запитання. У Ів. 10:24 Ісуса питають: «Доки будеш тримати в непевності нас? Якщо Ти Христос, то відкрито скажи нам!» Іван Христитель ставить таке саме запитання, перебуваючи у в’язниці: «Чи Ти Той, Хто має прийти, чи чекати нам Іншого?» (Лк. 7:19; Мт. 11:3). Мабуть, таке саме запитання ставили учні знову й знову. Навіть після воскресення учні запитують: «Чи не часу цього відбудуєш Ти, Господи, царство Ізраїлеві?» (Дії 1:6). В один голос Євангелія пишуть, що Ісус мав коригувати фальшиві уявлення, які стосувалися Месії. Те, що Месія мав бути царем і визволителем Ізраїля від чужоземного правління, тим, хто сам створить всесвітню імперію з центром в Єрусалимі, не було частиною Ісусового послання. Його повчання про толерантність, любов до ворогів і прощення, Його прийняття вигнанців суспільства та грішників викликало сумніви в багатьох людей, які Його слухали.
У 17:22-37 знову відбувається зміна авдиторії. Повертаючись від тих, кому не вдається побачити царство Боже через їхню сліпоту, Ісус ще раз звертається до Своїх учнів, попереджаючи їх про те, що багато хто буде намарно шукати знаки. Будуть чутки про час і місце, та учням не слід дозволяти вводити себе в оману. Коли день Сина Людського таки прийде, він принесе з собою безповоротне знищення покоління, яке цього не очікуватиме. Згадане невірне покоління з головою порине в безбожність, як це відбувалося за днів Ноя та Лота. День, який принесе спасення для вірних, принесе також кару та знищення невірним. Син Людський принесе такий поділ вірних і невірних, який не подолає жоден зв’язок. Для Ісуса шлях до слави та сопричастя йде через відкинення, приниження і страждання. Ісусове воскресення й прослава буде Його оправданням, а повернення в славі стане остаточним тріюмфом Бога.
Навряд чи якесь століття обходилося без плекання думки про точну дату та місце приходу Сина Людського. Наше не є винятком. Церква в усі часи мусить серйозно враховувати застереження Ісуса щодо лжеповчань месіянських самозванців.
