14:1-24 – Трапеза і промови в домі фарисея
Наступні кілька епізодів відбуваються за столом у домі фарисея. Лк. 14:1-6 готує місце дії, кажучи, що в суботу Ісус іде спожити страву в дім «визначного» фарисея. Коментар «вони назирали за Ним» припускає уважне спостереження за Ісусом і, можливо, навіть змову заманити Його в пастку (раratereo «спостерігати за кимось уважно, ретельно, чигати»). Приходить дуже хворий чоловік, і Ісус уздоровлює його в спосіб, який нагадує нам оздоровлення жінки-каліки в шабат (13:10-17). Оздоровлення в шабат дає тим, що назирають за Ісусом, зручну нагоду обмовити Його, і Він це знає. Тут Він не чекає їхнього коментаря, а відразу ж ставить запитання: «Чи вздоровляти в суботу годиться чи ні?» (14:3). Вони не можуть відповісти. Ісус стає моделлю для християнина: незважаючи на постійне прискіпливе стеження з боку опонентів, Він ніколи не дозволяв Собі відмовитись від дотримання курсу Його подорожі на хрест. Християнська Церква не може ніколи коритися тиску «закону» за рахунок нехтування своїми важливішими обов’язками.
Лк. 14:7-11 містить притчу, що вчить поводитись скромно, коли людину запрошено пообідати. Якщо сідати на найскромнішому місці при столі, то ми зможемо його змінити лише на краще місце. Велика честь, коли господар запросить «сісти вище», та буде дуже образливо, коли попросять «посісти останнє місце», щоб звільнити перше місце для когось поважнішого.
Тут доцільно звернути увагу на Лк. 20:46, де є посилання на гордовиті дії книжників та фарисеїв. «Стережіться книжників, що хочуть у довгих одежах ходити, і люблять привіти на ринках, і перші лавки в синагогах, і перші місця на бенкетах» (пор. Мт. 23:6-7). Напевне, були випадки, коли Ісус бачив, як товариші наввипередки намагалися зайняти найбажаніші місця.
У Лк. 14:12-14 читаємо подальші повчання про те, кого запрошувати на святкування. Позиція Ісуса є такою, що коли хтось справляє бенкет, то він має бути і для бідних, убогих, кривих і сліпих; за те отримаєш благословення. Це правда, тому що ці особи не мають змоги відплатити тому, хто милосердно прислужився їм. Запросіть своїх друзів – і ви забезпечите собі зобов’язання з їхнього боку подякувати у відповідь, запросивши вас за їхній стіл пізніше. Проте християнин не ділиться їжею з іншими, щоб забезпечити зворотне зобов’язання: турбота про тих, хто в нужді, відображає турботу Бога.
Лк. 14:15-24 містить історію про Божий есхатологічний бенкет, яку розповідає Ісус. Схожа розповідь є в Мт. 22:1-10. Історія Ісуса починається з заяви, що чітко пов’язує її з Божим месіянським бенкетом. «Блаженний, хто хліб споживатиме в Божому Царстві!» (14:15). Далі слідує історія. Якось чоловік запросив гостей на бенкет, однак запрошені виправдовувалися, що не зможуть прийти. Господар розлютився та послав свого слугу на шлях, аби той запросив бідних, калік, сліпих і кульгавих. Він посилає свого слугу вдруге, щоб заповнити святковий стіл. Проте ті, кого було запрошено спочатку, ніколи не скуштують цього бенкету. Сенс цієї притчі нескладно зрозуміти. Бог розіслав запрошення на месіанський бенкет. Однак ті, кого запрошено спершу, знаходять виправдання і не планують приходити. Ця притча влучає просто в серце лицемірства релігійних очільників, які стали самовдоволеними через свою вправність у релігійних справах. Унаслідок їхньої відмови прийняти запрошення Бога, Бог допустив тих, кого ніхто й не очікував побачити серед запрошених. Запрошення передали тим, хто піддавався релігійному остракізму, – вигнанцям суспільства, митникам, грішникам, навіть язичникам. За допомогою цієї притчі Ісус недвозначно проголошує недискримінаційну природу царства Божого.
Щоб бути учасником царства, людина мусить добровільно прийняти запрошення. Проте фразу «та й силуй прийти» (14:23) використовують, щоб виправдати дії, які ставлять під сумнів вільне прийняття запрошення. Августин використовував цей текст, щоб виправдати релігійне переслідування нехристиян, аргументуючи необхідність примусу людей до християнської віри. Жахливо усвідомлювати, що Церква зловживала Писанням задля захисту інквізиції, тортур, знищення, ув’язнення та залякування «єретиків» і тих, хто відкидав християнство. Тут, навпаки, «наполягати» (аnankason) використано радше в значенні морального та логічного примусу, а не в значенні жорстокого фізичного змушування чи підпорядкування. Ці слова жодним чином не виправдовують застосування будь-яких форм фізичних або психологічних тортур жодною владою – цивільною чи релігійною.
Літературна схема виразно помітна в цьому уривку. Структурно він складається з двох коротких паралельних одиниць (14:7-11 і 14:12-14), після яких слідує довша притча-повчання (14:15-24). Ми натрапляли на схожу структуру в главі 13 (13:2-3 і 13:4-5, після яких іде 13:6-9). Ми знайдемо її знову в главі 15 (15:3-7 і 15:8-10, після яких іде 15:11-32). Проте в цьому випадку всі три фрагменти мають форму притчі-оповіді. Така структура демонструє, як переказам Луки надавали форми повчання й проповідування.
14:25-35 – Ціна учнівства
У цьому уривку різко змінюються і контекст, і авдиторія. Немає посилань на бенкет або святкування чи згадки про перебування в домі фарисея. Цей уривок скеровано до народу, а його темою є ціна, яку платить людина, щоб бути послідовником Ісуса. Можна лише здогадуватися, чому раптом зібралося «багато людей». Можливо, простий народ вірить, що Ісус є Месією Ізраїля і що Його подорож до Єрусалима має бути переможним маршем, що витіснить римлян. Можливо, вони хочуть побачити Його інтронізацію та взяти участь у славі прийдешнього царства. В усякому разі, Ісус відкрито та прямо говорить їм про справжні вимоги, як «супроводжувати» Його в цій подорожі. Ісус не вимагає буквально «зненавидіти» сім’ю чи себе. Семітська думка може враховувати лише два екстремуми: правду й неправду, любов і ненависть, світло і темряву. Так само цей уривок відображає відсутність золотої середини між двома екстремумами – любов’ю чи ненавистю до своєї сім’ї і до себе. Учнівство вимагає свідомої та цілковитої відданости.
Ці слова про відданість підкреслено за допомогою двох паралельних аналогій, які йдуть одразу ж після нього. Ніхто не починає будувати, все ретельно перед тим не спланувавши (14:28-30), і ніхто не веде війну, не зваживши продумано витрат (14:31-33). Далі слідує третя метафора (14:34-35), що ілюструє результат скомпрометованого учнівства, яке не бере до уваги відданости, що вимагається. Не можна не помітити певної зміни в структурній схемі, що, як ми вже казали, складається з двох коротких паралельних історій, після яких іде ще одна, розгорнута. Тут рішуче заявлено надважливе повідомлення. Відтак представлено дві історії, паралельні за значенням; їхній зміст далі акцентує на важливості повідомлення. Після зазначених двох паралельних історій слідує третя у формі метафори, в якій цінність недолугого, скомпрометованого учнівства зображено за аналогією. Це наче сіль, яка втратила свій смак: вона ні до чого не придатна.
