13:1-9 – Три заклики до покаяння
Лука почерпнув матеріал для цього уривка з якогось іншого джерела, відмінного від Матвія. Два заклики до покаяння ґрунтуються на нещодавніх подіях, а третій є притчею. Перші два епізоди мають трагічне звучання. У першому йдеться про розгром групи протестувальників, серед яких були галілеяни. Галілейські зилоти організовували постійні заворушення, і Пилат був безжальний у своєму ставленні до кожного повстання. Хоч Йосип Флавій не згадує про конкретно цей епізод, схожі події описані в Ant. 18. 3. 2; 4. 1. Друга подія, про яку згадано лише в Євангелії від Луки, – це нещасний випадок, а саме падіння башти, яка була розташована поблизу чи пов’язана з Силоамським тунелем, збудованим за царя Єзекії. Падіння башти спричинило смерть 18 людей. В обох випадках виникає подібне запитання. Чи були ті, які постраждали, більш злочинними у своїх правопорушеннях, аніж ті, які не постраждали? Чи ці люди померли внаслідок Божої кари? Ісус розвіює такі популярні уявлення, наголошуючи на всеохопній потребі покаятись. Відповідно, якщо всі люди не покаються і не будуть позитивно сприймати Добру Новину, всі страждатимуть через відчуження від Бога.
Після цих двох історій, що заохочують до покаяння і є паралельними одна до одної за значенням, слідує притча про смоковницю, яку власник виноградинка наказав зрубати після того, як вона три роки не давала плодів. Проте виноградар пропонує, щоб власник почекав ще рік, а тоді, якщо після подальших агротехнічних заходів плодів і далі не буде, зрубав її. Якщо ця історія, здається, дає «дереву» ще один шанс вродити очікувані плоди, не можна не зауважити, що тривалість часу безплідности дерева відповідає трирічному служінню Ісуса, протягом якого людству пропонувалась можливість покаятися. Притча нагадує нам про довготерпеливість Бога, вона також приховано застерігає, що ті, які будуть наполягати на своєму гріховному небажанні покаятись, страждатимуть і врешті-решт будуть «зрубані».
13:10-21 – Оздоровлення жінки в шабат; притчі про гірчичне зерно та розчину
Історія про оздоровлення жінки-каліки в шабат присутня лише в Євангелії від Луки, і це остання згадка про Ісуса, що навчає в синагозі. Текст пояснює становище жінки тим, «мала духа немочі», духа, який, без сумніву, походив сатани і результатом якого стала її «скорчена» постава. Число «вісімнадцять», кількість років, протягом яких ця жінка страждала, слугує ланкою, що пов’язує зазначений уривок із попереднім, в якому йдеться про нещасний випадок, результатом якого було «вісімнадцять» смертей. Лицемірство релігійних провідників стає очевидним, коли, після того як Ісус зі співчуття оздоровив жінку, начальник синагоги нападає на Нього через формальність: Ісус порушив Закон, оздоровивши в шабат. Ісус у відповідь заявляє, що якщо вони можуть при невідкладній потребі в шабат опікуватися свійськими тваринами, їм не варто обурюватися з приводу оздоровлення в шабат стражденної дочки Авраама. Релігійні провідники були посоромлені, а народ радів у Божій славі.
Звісно ж, це оздоровлення є незначним епізодом, якщо його порівняти з «випростуванням» усього народу та відновленням людей до стану, коли вони будуть приносити плоди для царства Божого (як у випадку зі смоковницею). Дві притчі в Євангелії від Луки 13:18-21 слугують нагадуванням про те, що великі події мають скромний початок. Притча про гірчичне зерно та про розчину подібні між собою. Обидві є притчами про царство Боже, які Лука використав і модифікував паралельно до частини з притчами про царство Боже в Євангелії від Матвія (Мт. 13:31-33). У першій ідеться про чоловіка, а в другій про жінку – це ще один приклад того, що Ісус висловлює Свою думку за допомогою ілюстрацій, узятих із життя як чоловіків, так і жінок. Думка однакова в обох прикладах. Великі досягнення починаються з малого початку. Ці дві притчі тісно пов’язані з перемогою над сатаною, яку було здобуто під час оздоровлення жінки зі скорченою поставою. Хоч цього не визнали критики Ісуса, звільнення та відновлення скорченої жінки, яку протягом вісімнадцяти років зв’язував сатана, були наче крихітним зерном (чи малою кількістю розчини в тісті), яке в майбутньому проросте і стане великим деревом (великою кількістю тіста для випікання) – універсальної перемоги над усіма сатанинськими силами. Радість народу з приводу оздоровлення жінки-каліки насправді є радістю про славу Божого царства, яке неухильно розростається завдяки служінню Церкви (що часом може здаватися «малим» і непослідовним) на благо цілого людства.
13:22-30 – Тісні ворота
Ісус продовжує Свою подорож до Єрусалима і на хрест, проходячи «через міста та через села, навчаючи» (див. 13:22), цілковито впевнений у неодмінній перемозі Божого царства. У цьому контексті хтось запитує Ісуса: «Хіба буде мало спасених?» Його відповідь указує на велике зусилля та зосереджену відданість, оскільки брама є справді вузькою. Увійде мало людей! Термін «силкуйтеся» (agonizesthe) – це слово, від якого походить українське слово «агонія». Силкування ввійти мусить бути настільки вмотивованим і зосередженим, щоб його можна було порівняти з агонією, яка мобілізує всю людину – тіло, душу і дух. Багато силкуватимуться; лише невеликій кількості вдасться ввійти (13:24).
Християнське життя – це щоденна боротьба за підняття на найвищу духовну площину. Помилкою є просто відсиджуватись і розслаблятися після того, як ми взяли на себе особисте зобов’язання перед Христом. Ми не можемо залишатися млявими в нашій відданості Божому царству; не рухатись вперед означає рухатись назад.
13:31-35 – Ісус плаче над Єрусалимом
Напруга зростає, оскільки Ісус продовжує Свою подорож на хрест. Попередження, які раніше робили учням, починають справджуватися щодо Ісуса, коли «фарисеї» приносять звістку, що Ірод хоче Його вбити. Може здатися дивним те, що фарисей попереджає Ісуса; проте це попередження могло бути зроблене через єврейське релігійне благочестя або через небажання, щоб популярний єврейський пророк помер від руки римського представника. Однак найімовірніше, що Ісус мав друзів серед фарисеїв.
Ісус відмовляється відступати перед лицем небезпеки. Він залишається стійким на шляху Своєї божественної місії (13:32). І знову необхідність та невідворотність того, що чекає на Нього в Єрусалимі, виходить на передній план, тож Ісус мусить продовжувати Свою подорож на хрест. Проте невідвороність Ісусової долі не послаблює Його почуття до серцевини релігійної спадщини Його народу. Місто Єрусалим засноване Давидом і піднесене ним до висот потуги, яку більше ніколи не вдалося осягнути повторно. Це місто також бачило, як від рук його мешканців гинули Божі пророки. Це місто разом із Його домом, Храмом, буде занедбане. Урок тріюмфу через агонію та знищення буде уроком, який засвоять, коли Ісус досягне кінця Своєї подорожі – хреста.
Зазначений уривок у цілому слугує переходом до подальших вказівок. «Плач» Ісуса над Єрусалимом (13:34-35), який у Євангелії від Луки відбувається, коли Ісус перебуває в дорозі до Єрусалима, є паралеллю до опису Ісусових слів у Храмі, коли Він увійшов до святого міста, в Євангелії від Матвія (Мт. 23:37-39).
