12:1-12 – Безстрашна віра та мужність у визнанні Христа
Вірші 1-3 є вступом до наступної частини Ісусової подорожі. Тут Ісус застерігає від поганого впливу («розчини») єврейських очільників. Він використовує слово «лицемірство», що буквально означає «грати роль у п’єсі». Бог надає перевагу відвертому грішникові, який кається, перед тим, хто вдає з себе святу людину. Від Бога нічого не можна приховати.
Доцільно, що одразу ж після «Горе…» та «стережіться» Лука показує, як Ісус спонукає Своїх учнів не боятися тих, хто наділений земною владою над ними (в. 4-12). Бог, Який сотворив, продовжує бути відповідальним. Якщо навіть найменші створіння є об’єктами Божої турботи, це ще більше стосується тих, хто боїться Бога (в. 4-7). Людину можуть контролювати чи навіть переслідувати через її публічне визнання Христа. Тоді вона мусить вибрати з-поміж двох опцій: підпорядкуватись юридичним процедурам нашого суспільства та думці людей або небесному суду в супроводі ангелів, які щодня покірно служать Богові (в. 8-9). Християни можуть очікувати, що їх видадуть і переслідуватимуть у суді (пор. Лк. 12:11 з Мт. 10:17-18). Коли це станеться, Святий Дух зробить їх здатними промовляти. Не проститься тому, хто через власну глупоту зневажатиме Святого Духа та свідчення, дані через Святого Духа (12:10; пор. 12:11-12).
Багато християн з-поза меж західної культури мали підкоритися правовим системам своїх культур, але вони, зносячи переслідування та навіть смерть, не зрікалися своєї віри. Оскільки друга опція нечасто може бути очевидною, християнин надіється на свій «час у суді» перед ангелами Божими, де вердикт буде по-справжньому справедливий.
12:13-21 – Притча про нерозумного багача
Перша частина цього тексту (12:13-15) змальовує тло для притчі. «Хтось із народу» просить Ісуса сказати його братові, щоб той поділився з ним спадщиною. Чим умотивоване таке прохання – незрозуміло. І притча про нерозумного багача, і її вступ є унікальними для Євангелія від Луки. Вона нагадує нам про стосунки між молодшим і старшим братами в притчі про блудного сина (Лк. 15:11-32). У відповідь Ісус спочатку заперечує будь-яку Свою юрисдикцію щодо поділу спадщини, проте одразу застерігає, що в таких справах пріоритети мусять бути чіткими. Жадібність та егоїстичні інтереси можуть легко ускладнити такі емоційні питання (пор. Втор. 21:17).
Притча про безумного багача розповідає про особу, для якої набуття матеріяльних благ стало всепоглинаючою манією. Оскільки цей чоловік не хоче приймати факту минучости людського існування, він розбирає старі та будує нові стодоли, щоб згромадити там всі свої набуті блага. Проблема з усім цим будівництвом і накопиченням запасів полягає, звісно ж, у тому, що коли Бог раптово забере душу цього чоловіка, кому тоді дістанеться все «те, що він зібрав»? Жадібність часто спотворює пріоритети людини. У нашому світі люди надто часто наслідують дії безумного багача. Причиною мерзенних злочинів, що їх вчинюють політичні лідери в багатьох частинах світу, є жадібність, зажерливість і ненаситне бажання накопичувати багатства за рахунок простих громадян, які живуть у принизливій бідності та щодня помирають через нестачу елементарних засобів для життя. Такі лідери, де би вони не були, стають мародерами, а не лідерами, розкрадаючи багаті ресурси того народу, над яким урядують. Більшість багатств вони таємно зберігають в інших країнах, і після їхньої смерти ніхто не має з них зиску через правила приватности, якими керуються іноземні банкіри. Церква, як Божий провісник та голос Ісуса Христа, мусить посідати чільне місце в боротьбі за зміни поведінки таких лідерів і поведінки тих банківських інституцій, політика яких дозволяє такі дії.
12:22-34 – Віра в Боже провидіння
Як жадібність може створити проблеми для християнина, так само й надмірні хвилювання та побоювання здатні стати причиною негараздів. Щоб представити повчання Ісуса про це, Лука використав традицію, яка були тлом для Мт. 6:19-21,25-34. Проміжний уривок Мт. 6:22-24 Лука використав раніше в 11:33-36. Схоже вираження впевнености в Божій турботі про християн знаходимо в Лк. 12:4-12 стосовно поведінки під час суду. Отож, віра в таку турботу дана нам як антидот проти щоденних страхів, які переслідують нас у житті. Хвилювання нічого не варте, оскільки воно не може продовжити людині життя. Власне, воно може його лише вкоротити. Уважне споглядання краси природи, зокрема втіленої у квітах, показує, наскільки прекрасним є наше життя, коли воно випромінює славу Божу. У здобуванні речей першої необхідности ми маємо не дозволити постійному страху та занепокоєнню щодо задоволення базових людських потреб поглинути нас. Якщо Бог і турбується про когось, то це про нас, і Бог нас забезпечить усім необхідним. Водночас ці слова нагадують про плідне партнерство, яке може сформуватися в процесі забезпечення достатньої провізії для тих, хто наполегливо вимагає щоденних засобів для існування. Боже провидіння може передаватись і часто таки передається через людей-посередників, яких закликано утворити таке Бого-людське партнерство. В усякому разі, основна увага має бути зосереджена на царстві Божому – все решта додасться (Лк. 12:31). Саме у внутрішній святині свого серця людина знайде справжній скарб (Лк. 12:34).
12:35-53 – Притча про сумлінного слугу
Якщо жадібність і неспокій не є достойними учня, то як він має поводитися? Якби таке питання було поставлене, Ісусова відповідь, згідно з Євангелієм від Луки, звучала б так: учень повинен завжди бути пильним. Потрібно весь час бути духовно готовим до пришестя Сина Людського. Духовно пильний розум не обтяжений світськими справами, будуванням захисних механізмів чи фізичним накопиченням багатства. Увага має бути зосереджена на підготовці до приходу Господа. Господній слуга постійно чуває, хоч невідомо під час якої «сторожі» з’явиться Господь. Тому найефективнішим захистом для будь-якого дому є постійна готовність. Такий дім не постраждає від вторгнення.
Історія Луки в цьому місці є паралельною до Мт. 24-25. Притчу про десять дів (Мт. 25:1-13) подано в скороченій формі, а об’єднання матеріялу Мт. 24:13 з Мт. 24:42 забезпечує перехід до паралельного уривку Мт. 24:42-51. Тут провідна думка Євангелія від Луки така: будь пильним, бо ніхто не знає точного часу приходу Господа. Перевага, набута завдяки витривалому чуванню, – це сила в часи надзвичайного страждання та розбрату. Євангеліє від Луки 12:49-53 вказує на майбутні поділи серед членів сім’ї, які відбуватимуться в період кризи. Прихід Ісуса прискорює страждання, які відчуваємо, зіштовхнувшись із поділом у сім’ї.
12:54-59 – Суд уже близько
Тепер Ісус звертається до народу і виражає розчарування через те, що люди здатні читати знаки природи (це висловлювання дещо відрізняється від Мт. 16:2-3), але не вміють розпізнавати знаків неминучого суду. Аналогія з судом у 12:57-59 ще більше підсилює слабкість розуміння народу та наголошує на тому, що прийшли серйозні часи. Безсумнівність Божого справедливого суду наприкінці часів має привести людей до пошуку повного возз’єднання з Богом, остаточним суддею.
