10:1-20 – Місія сімдесятьох двох
Слідом за чотирма згаданими прикладами йде розповідь про послання сімдесятьох чи сімдесятьох двох інших учнів на місію. Їхнє щасливе повернення і радість Ісуса за успіх їхньої місії (10:17-20) демонструють правильність Його уроків щодо учнівства. Лука – єдиний євангелист, який пише про місію сімдесятьох (двох). Мова цього уривку однозначно належить Луці, проте, розповідь, можливо, базується на переказах, які він старанно дослідив. Наголос тут зроблено на значущості Ісусових вказівок. І хоч Його вказівки сімдесятьом двом, здаються розширеними порівняно з тими, які Він дав дванадцятьом, обидві низки цих вказівок фактично ідентичні за значенням (пор. 9:1-6; 10:1-12). І все ж, незважаючи на їхню подібність, між розповідями про дві місії існують помітні відмінності. Місія дванадцятьох передбачала їх призначення на апостольство; їхня подорож мала бути водночас місіонерською та євангелізаційною, а також підтверджувати й демонструвати владу та повноваження, що їх їм дав Христос. За сімдесятьма (двома) не закріплено жодної влади чи повноважень. Головною метою останніх є приготувати шлях до приходу Учителя в конкретних містах і селах (10:1).
В історії тексту Євангелія існує плутанина щодо точної кількости людей, що взяли участь у цій місії. Традиція «сімдесятьох», можливо, сягає своїм корінням того факту, що Бог наказав Мойсеєві привести сімдесят старшин, щоб уділити їм свого духа. Пізніше духа Мойсея отримали ще двоє старшин (Чис. 11:24-30). Здається, текстуальні докази надають перевагу «сімдесятьом двом» над «сімдесятьма». Проте варто брати до уваги різницю між єврейською оповіддю Бут. 10 та її відповідником у Септуагінті. Єврейський текст перераховує сімдесят імен, що символізують народи світу, а Септуагінта містить сімдесят два.
Успіх сімдесятьох (двох) вказує на майбутні позитивні результати тих, що приєднаються до місії як справжні учні. У цьому сенсі місія сімдесятьох двох є прообразом місії ранньої Церкви до язичників. Як Іван Христитель передвіщав прихід Месії на початку Ісусового служіння, так і тепер сімдесят два учні по двоє послані вперед, щоб оголосити про пришестя Месії на початку Його подорожі до Єрусалима й на хрест. Через невідкладність свого завдання вони мусять уникати нести навіть найпростіше дорожнє спорядження. Їм не можна витрачати час на тих, що відкидають їхнє послання, а йти далі до наступного містечка чи села. Врожай уже достиг, і його потрібно зібрати в комори Божого царства. Вони йдуть, несучи послання миру, прощення та надії. Тому метою їхньої місії є представити Євангеліє, приготуватись до приходу Христа в життя людей. Вони мають проголошувати, «що наблизилося Царство Боже». Месія незабаром з’явиться. Спасення вже поблизу.
На тих, хто відкидає Ісуса, очікує кара, гірша за кару пропащого Содому. Згадано три міста, які досвідчили Його чуда, та все ж залишилися нерозкаяними: Хоразин, Віфсаїда та Капернаум. Коли прийде кара, більше толерантности буде виявлено до таких язичницьких міст, як Фінікія, Тир і Сидон, на відміну від тих трьох, що згадані вище (10:13-15). Відкидати Ісуса означає, врешті-решт, зробити вибір на користь знищення.
Ці вказівки учням, за винятком кількох, застосовуються в місіонерській роботі й сьогодні,. Нині ми можемо легко подорожувати та проголошувати близькість Божого царства з наближенням пришестя Ісуса; проте окремі ситуації вимагають додаткових форм служіння. Там, де є голод, хвороби й нужда, наші місії мають везти з собою обладнання, яке задовольняє фізичні потреби людей. Ісус продовжує бути Спасителем тіла й душі. Потреба є значно гострішою, ніж двісті років тому. Проблеми людей ускладнились; усюди натрапляємо на глупоту, зажерливість, жадібність та егоїзм людей і їхньої влади.
Повернення сімдесятьох двох спричинює радісне святкування, бо їхній успіх виражає перемогу над тими злими силами, що тримають людство в рабстві. Це святкування не є перемогою кількох обраних; воно радше є святкуванням багатьох. Усі учні радіють тому факту, що вони тепер є громадянами, записаними на небі (10:20).
10:21-24 – Блаженні ті очі, що бачать
Це єдиний випадок у НЗ, де написано, що Ісус «звеселився». Радісна реакція Ісуса є стислим підсумком Його почуттів щодо успіху сімдесятьох двох і майбутньої Церкви. Учні бачать та чують чудесні таємниці вічного Божого плану щодо Небесного Царства. Справді, багато пророків і царів хотіли б побачити те, що тепер бачать і чують учні, але не мали змоги цього зробити. Те, що бачать і чують учні, – це таїна Бога в Ісусі: близька взаємодія між Богом і Сином, об’явлена тим, кого Син обрав (10:22). Це сила, яка руйнує сатану та знищує все можливе зло (10:18-19). Можна зауважити христологічну значущість цього уривка для цілого Євангелія від Луки і ту вирішальну роль, яку він продовжує відгравати в місії Церкви.
10:25-37 – Добрий самарянин
Тло притчі про доброго самарянина складається із запитань, що їх Ісусові висловлює законовчитель, який, здається, допитує Його. Спочатку поставлено запитання (у 10:25): «Що робити мені, щоб вічне життя осягнути?» Хоча воно й не звучить у контексті оповіді про страсті Христові (як у Мт. 22:34-40), це запитання поставлене під час Ісусової подорожі на хрест і вдруге – у Лк. 18:18-30. Тут Ісус відповідає, запитуючи законовчителя, що про це говорить Писання. Законовчитель належно відповідає словами одного з найвідоміших і найшанованіших текстів СЗ, а саме Шема: «Слухай, Ізраїлю: Господь, Бог наш Господь один! І люби Господа, Бога твого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю!» (Втор. 6:4-5), додаючи: «і всім своїм розумом, і свого ближнього, як самого себе». Ісус схвалює цю відповідь, але законовчитель тисне далі, ставлячи ключове запитання (зафіксоване лише в Лк. 10:29): «А хто то мій ближній?»
У притчі, що йде далі, сказано про людину, яка подорожує з Єрусалима до Єрихона – це шлях приблизно в 20 км, який передбачає спуск із висоти 700 м над рівнем моря до 400 футів нижче рівня моря. Дорога вузька, звивиста, кам’яниста та доволі зловісна, оскільки печери обабіч легко ставали укриттям для злодіїв. Персонажів відібрано дуже ретельно. Той, кого пограбовано й побито, – єврей, а той, хто пропонує милосердну допомогу, – самарянин. Між цими двома групами існувала сильна міжнаціональна ворожнеча. У Книзі Сираха самаряни описані як «дурний народ», «моїй душі неприємний» (Сир. 50:25-26). Євреям було заборонено казати «амінь» вкінці молитви, промовленої самарянином. З іншого боку, Симон, син Гамлієла, вважав, що до них потрібно ставитись так само, як і до ізраїльтян (у. Damai 6. 2; у. Веr. 7. І; у. Keth. 27а). У кожному разі самарян вважали «чужими». Суть притчі в контексті Євангелія від Луки полягає в тому, що саме такий «чужий» самарянин і виявляється ближнім.
Сумно, що століттями Церква не завжди вміла робити відповідні висновки з цієї притчі. Церква, промовляючи та діючи, коли не слід було, і не говорячи та не діючи, коли було потрібно, суперечила принципам цієї історії, що виявлялося в толеруванні рабства, сегрегації та апартеїду. В ім’я Христа було здійснено багато негуманних вчинків, і їх супроводжували оглушлива тиша. Самарянин – мій ближній! Ісус продовжує Свою подорож на хрест.
10:38-42 – Ісус відвідує Марію та Марту
Цей епізод містить трохи доброго гумору. Марія вважає, що «сидіти в ногах Господа» є значно змістовнішим, аніж виконувати обов’язки господині (10:39). Марта порається на кухні, тоді як Марія розмовляє з гостем. Свої дії Марії обрала вільно, Марта діяла з почуття суспільного обов’язку. Власне, обоє хотіли бути з Ісусом. Марта критикує свою сестру, а відповідь Ісуса спрямована на те, щоб вона зосередила свою увагу лише на Ньому. Марту, як і тих усіх у попередніх історіях, закликано «бачити» й «чути».
Марта має «побачити» те, що Марія вибрала добру частку, яка «яка не відбереться від неї»; вона сидить у ногах Господа. Розслабся, Марто. Найвеличніші моменти життя ми проживаємо, перебуваючи понад турботами та занепокоєннями, які відчуваємо через добровільні зобов’язання. Сідай біля Марії в ногах Господа. Це відповідна історія, щоб її помістити після розповіді про доброго самарянина. Коли при виконанні наших обов’язків ми скаржимося на поведінку інших, нам варто задуматися, чи часом інша людина не відповідає на вище покликання.
