9:51-56 – Самарянське село відкидає Ісуса
Найкоротший шлях із Галілеї до Єрусалима проходить через Самарію. Проте протягом століть євреї уникали стосунків із самарянами (Ів. 4:9). Тому найкоротша дорога була також найнебезпечнішою для єврея. Для Ісуса, Який простягає Свою руку всім, ця дорога, хоч і була найризикованішою, проте забезпечувала можливість проповідувати Євангеліє самарянам.
Самаряни, первісно нащадки північних племен, мали тепер змішану кров. Їхній храм (конкурент єрусалимського Храму) був розташований на горі Герізім, і самаряни заявляли, що всі патріярхи, включно з Мойсеєм, поклонялися тут. Вони приймали П’ятикнижжя як своє Писання. Щоб приготуватися до цієї частини подорожі, Ісус посилає Своїх послідовників, аби вони подбали про нічліг в одному з самарянських сіл. Гостинности годі й очікувати, бо самаряни відкидають Ісусових послідовників. Вони відкинули їх через мету подорожі Ісуса – ворожий Єрусалим. Народ Самарії не знає справжньої причини Ісусової подорожі до Єрусалима – хрест. Яків та Іван обурені таким відкиданням і шукають відплати. Коли учні не пробачають, Ісус знову виявляє толерантність. Християнам потрібно уникати мстивости та жорстокости супроти своїх опонентів. Христос прийшов не знищити, а відкупити.
А що мають робити християни, коли в певних ситуаціях в Африці та деінде спалюються Церкви, християн вбивають і калічать без жодних провокацій, або коли певні люди з егоїстичних мотивів використовують урядові інституції для пригноблювання інших? Християни мають бути терплячими, толерантними та великодушними стосовно провокацій. Вони мусять бути готовими приймати ворожість без відплати чи бажання помсти. І все ж вони мають право захищати себе й не мусять дозволяти безжалісно винищувати себе дощенту. Якби опоненти не знали, що християни не жалітимуть сил для свого захисту, християнство було б знищене в певних частинах Африки й Азії.
Якщо чотири епізоди слугують передмовою до оголошення про Ісусову подорож до Єрусалима й на хрест, поточна розповідь є першою з чотирьох, які йтимуть відразу ж після цього. Перші чотири ілюструють недолугу поведінку учнів, а наступні чотири демонструють справжнім учням потенційні камені спотикання – нездатність до прощення, що вимагає бути терплячим і толерантним. Обрамлюючи оголошення про початок подорожі (9:51) за допомогою цих двох низок епізодів, пов’язаних з учнями, Лука розкриває важливість повчання Ісуса, яке просочує всю частину про Його подорож.
9:57-58 – Неусвідомлення ціни
Ці висловлювання дають зрозуміти ціну учнівства, яку має заплатити той, хто хоче бути Ісусовим учнем. Ця ціна передбачає участь у нестійкому та непевному існуванні з Сином Людським, Який «не має ніде й голови прихилити» (9:58). Якщо Матвій пов’язує цю подію з моментом, коли Ісус проходив через Гадаринський край (Мт. 8:19-22), Лука асоціює її з остаточним відходом із Галілеї перед посланням на місії сімдесятьох. Ті, кого послано на місію, не повинні недооцінювати той рівень зобов’язання, який на них покладається.
Лука зображає Ісуса як того, хто завжди перебуває в готовності сповнювати Свою Богом призначену місію. Він був бездомним не через бідність, а радше через місіонерську діяльність, що передбачала ночівлю в різних домах і постоялих дворах без місця постійної дислокації, до якого Він міг би повернутися. Джозеф Фіцмаєр доречно пише про майбутнього послідовника Ісуса, який «робить спонтанну, сповнену ентузіязму пропозицію безумовної відданости. Ісусова твереза відповідь доводить серйозність учнівства. Син Людський перебуває на шляху; Він живе життям бездомного подорожнього, не маючи ні притулку, ні дому, ні сім’ї – жодної з тих речей, які люди зазвичай вважають необхідними для простого життя, «не має ніде й голови прихилити». Навіть тварини є більш забезпеченими» (The Gospel According to Luke 1, 834).
9:59-60 – Нездатність відповідати безумовно
Найочевиднішою різницею між цим майбутнім учнем і попереднім є те, що перший не є волонтером; його покликано слідувати за Ісусом. Відповідь необов’язково означає, що його батько насправді помер. Вона може означати, що батько дуже старий, і особа, яку покликано, мусить спочатку сповнити свої сімейні обов’язки. В усякому разі перед цим майбутнім учнем стоять першочергові умови, які він має виконати: його відповідь не є безумовною.
Поховання померлих родичів, особливо батьків, було неухильним релігійним обов’язком для євреїв, який перевершував усі інші релігійні обов’язки, включно з вивченням Закону. Головним обов’язком для єврея щодо батьків є належний похорон (Тов. 4:3; 6:14). Книга Сираха 38:16-23 подає деталі тих речей, що їх, як очікується, дитина має зробити для померлого. «Сину, зронюй над померлим сльози… поховай його тіло, як звичай велить, і могили його не занедбуй» (Сир. 38:16).
Прохання дозволити поховати батька узгоджувалося з Божою заповіддю «шанувати батька й матір». Відповідь Ісуса: «Зостав мертвим ховати мерців своїх» – одне з найрадикальніших Його повчань. Ніщо з того, що Він робив чи казав, не могло більш ефективно виокремити Його як пророка-революціонера. Слідування таким умовам зобов’язувало Його учнів бути готовими прямувати за Ним, незважаючи на жодні труднощі.
9:61-62 – Удруге наголошено на безумовності відповіді
Ісусові землеробські аналогії мають чудову форму й багатий зміст. Кожен, хто орав поле, знає, що перша борозна завжди найважливіша. Якщо перша борозна пряма, у результаті ми отримаємо «витвір мистецтва»; борозна за борозною йдуть паралельно, як стріли, до протилежного кінця поля, таким чином утворюючи візерунок, вартий мистецького захоплення. Якщо першу борозну проорано недобре – візерунок буде згубним і на вигляд, і для врожаю. Як проорати пряму борозну? Зосередившись на одній точці на протилежному кінці поля і дивлячись на неї весь час під час оранки. За жодних умов не можна озиратися назад до того, як дійдете до кінця поля, якщо ви хочете, щоб борозна була пряма. Ця історія наголошує на потребі безкомпромісної цілеспрямованости з боку тих, кого покликано бути учнями Ісуса. Коли хтось не здатний зосередитися на одній меті, той не здатний стати Ісусовим учнем.
