9:37-19:28 – Ісусова дорога до Єрусалима і на хрест
«Дорога до Єрусалима» в Євангелії від Луки розпочинається щойно в 9:51 і триває аж до 19:28. З богословського погляду, вона є важливою через те, що це розповідь про найважливішу Ісусову подорож, кульмінацією якої є Його смерть на хресті. Деталі подорожі неможливо реконструювати, тому що Лука подає лише нечіткі вказівки, описуючи її сенс (їх знаходимо в 9:51; 10:38; 13:22,33; 17:11; 18:35; 19:1,28,41). Очевидно, для Луки подорож Ісуса до Єрусалима і на хрест має ключове значення; це не просто ще одна «подорож».
Подорож до Єрусалима є настільки важливою, що Лука ретельно готує нас до неї, роблячи вступ із оголошенням про її початок (9:51) у чотирьох історіях, у кожній із яких є учень, що не розуміє, чим насправді є учнівство (9:37-43а,43б-45,46-48,49-50). Після цього оголошення він розповідає чотири додаткові історії, які демонструють схожі слабкості з боку тих, що будуть Його учнями (9:52-56,57-58,59-60,61-62). Видається, що саме потреба повчання про учнівство стала однією з основних причин для розвитку тривалої фінальної подорожі до Єрусалима й на хрест.
9:37-43 – Ісус оздоровлює хлопця, одержимого злим духом
Після досвіду прослави на горі Переображення Ісус повертається в долину людських потреб, сліпоти та лицемірства єврейських лідерів і невігластва Своїх учнів. Він повертається, щоб служити тим людям, які підкоряються злим силам, що роками контролювали людей та їхні суспільства. Старання батька про свого єдиного сина, яке змушує його благати про допомогу, виглядає зворушливо. Ісусове розчарування через нездатність учнів оздоровити хлопця – цінне нагадування про Його людяність. Наполегливий батько, а не Ісус, є головним героєм у цій історії про те, як нам дістатися до джерел невичерпної Божої любови.
9:43б-45 – Ісус передбачає Свою смерть; учні не розуміють
Контраст між невіглаством учнів і величчю Ісуса вкотре являється в передбаченні Ісусових страждань. Очевидна перемога даного моменту, яку отримав Ісус, оздоровивши хлопця з епілепсією, є короткотривалою, оскільки Ісус каже; «Вкладіть до вух своїх ці ось слова: Людський Син буде виданий людям до рук» (9:44). Нам ще раз нагадано про широку безодню між розумінням Свого месіанства Ісусом і популярним тоді розумінням, яке мали учні. Вони пройшли тривалий шлях. Петро визнав, що Ісус є «Помазаником Божим» (пор. 9:20), а троє учнів бачили Месію в славі (9:28-36). Та все ж таки справжнє розуміння продовжує вислизати від них. Поєднання страждання з месіанством для них незбагненне: Ісусовим престолом буде хрест, а короною – терня. Це ключ до божественної містерії; смерть Ісуса стане центром Божого акту відкуплення.
9:46-48 – Хто є найбільшим?
Саме тоді, коли Ісус напружується, щоб підготувати Своїх послідовників до Своєї смерти та відкрити її значення в Божому плані, вони сваряться через свій статус у Божому царстві: а саме, хто з них буде «прем’єром» нового месіянського порядку та його «імператором». Егоцентричний фокус має схильність робити людей сліпими перед Божою метою та справжнім значенням того, що вони переживають. Егоцентричний богословський фокус призводить до духовної нетолерантности, яка, у свою чергу, дає початок поділам Церкви та сектантству. Так само егоцентричне честолюбство політичних і військових олігархій, де б вони не існували, породжує нетолерантність, гноблення, придушення та переслідування. У різкому контрасті до Ісуса, для Якого очолювати означає служити, вони розглядають лідерство як владу, що її можна використовувати з метою контролю. Справді, Господь Ісус є моделлю сумирности, самопожертви та самовідданого служіння на користь іншим. Прийняти й піклуватися про «дитину» означає прийняти Ісуса; прийняти Ісуса в такий спосіб значить твердо стояти в присутності Бога.
9:49-50 – Релігійна еліта
Занепокоєння учнів щодо власного престижу та статусу призводить до елітаризму, який виражається у відкиданні того, хто, хоч і не належить до їхнього числа, та все одно оздоровлює в ім’я Ісуса. Ісус рішуче відкидає таку форму релігійного елітаризму. Очевидно, цей короткий епізод відображає загальноприйняту думку, що прикликання імени людини може мати велику силу. Закликання імени людини так само є звичним в екзорцизмі. Ми побачимо це, коли сімдесят два учні, яких буде послано, повернуться (10:17), кажучи: «Господи, навіть демони коряться нам у Ім’я Твоє!»
Помилка, яку зробили учні, полягала в тому, що вони подумали, нібито «сторонній», який закликав ім’я Ісуса, змагався з ними. Проте Ісус вважав інакше. Усі ми знаємо осіб, які, хоч і не є ідейними учнями Ісуса, а все-таки роблять гуманні вчинки й добрі діла, можливо, навіть у християнському контексті. Такі вчинки і діла не можна осуджувати; радше ми визнаємо, що слово Боже, по-справжньому проголошене і прожите, завжди супроводжується суспільним служінням та дією. Також помилкою є робити радикальний поділ між духовенством та світськими особами в проголошенні Божого слова й житті ним. Ми, будучи спільнотою вірних послідовників, маємо толерувати і сприймати як союзників усіх, хто працює для Бога.
9:51 – Подорож розпочинається
У цьому місці Євангелія від Луки, коли якраз і починається властива подорож, ми досягаємо поворотної точки тексту. Попередня частина була сконцентрована на вчинках Ісуса; ця частина зосереджується головно на Його вченні. Кульмінацією першої основної частини (4:14-9:50) було Ісусове тлумачення Свого месіянства крізь призму стражденного Отрока Господнього (9:18-22). Наступна ж частина (9:51-19:27) показує невідворотний шлях Ісуса до Єрусалима і на хрест. Його намір іти до Єрусалима не випадковий, але задуманий заздалегідь. Те, що Він «постановив піти в Єрусалим» (9:51), наголошує на безальтернативному рішенні Ісуса виконувати волю Свого Отця. Згідно з Євангелієм від Луки, ця подорож приводить Ісуса до зустрічі з власним призначенням, яке визначив Бог у Його базованому на любові плані спасення. Ісус цілковито усвідомлює Свою долю, оскільки до цього Він двічі говорив про те, що Його очікує вкінці (9:22,44). Також лише в Євангелії від Луки описано, що і Мойсей, і Ілля з’явились Ісусові під час Переображення, аби говорити з ним про Його відхід (exodos), а саме – Його стражденну смерть (9:30-31). Ісус є вічним Сином Божим не всупереч хресту, але саме через нього. Він бачив, що це станеться, і пішов назустріч цьому без вагань чи примусу. Ісус демонструє чітке розуміння волі Отця та її покірне прийняття.
Учені вказували на штучну природу поділу цього подорожнього наративу Луки. На основі наведеної інформації не можна реконструювати хід Ісусової подорожі, проте розповідь Луки є водночас буквальною і метафоричною, географічною і духовною. Справжньою метою цієї подорожі є не Єрусалим, а небо через хрест. З огляду на це, точні географічні деталі непринципові. Вони блякнуть, коли вища мета стає найважливішим елементом цієї оповіді. Вся частина укладена довкола цілі Ісусової подорожі на хрест. Усі важливі повчання представлено в тіні хреста.
Лука поміщає в загальну схему цієї подорожі більшість того матеріалу, який він ще не використав і який є паралельним до Євангелія від Матвія 1-18, особливо три головних промови (Мт. 5-7; 10; 13:1-52). З іншого боку, значну частину матеріялу в цьому фрагменті ми знаходимо тільки в Євангелії від Луки. Це так, ніби Лука, якщо він наслідував Матвія чи джерело, паралельне до Матвія, майстерно зробив хірургічний надріз у своєму джерелі точно в тому місці, яке відповідає Мт. 18:5 (настанови спільноті), і вставив у літературний надріз не лише перекази, які знаходимо деінде в Євангелії від Матвія, але й інші – з того джерела чи джерел, з якими ми інакше не ознайомилися.
Не можна переоцінити значення для християнської спільноти таких коштовностей, як притчі про блудного сина та доброго самарянина. Ці, а також інші історії в межах подорожнього наративу, що є унікальними для Євангелія від Луки, роблять величезний внесок у церковне розуміння Ісусового проповідування про природу Божої любови, яка проникає й прощає, та гідности, яка від природи належить кожній людській істоті. Лука досягає всіх цих цілей, не руйнуючи ні змісту своїх джерел, ні неодмінного порядку, властивого обом Євангеліям – від Матвія і від Луки.
