9:18-22 – Ісус питає, за кого Його мають люди та Його учні
Ця подія є одним із ключових моментів у житті та служінні Ісуса. Він щойно вчинив чудо для п’ятьох тисяч людей. «За кого Мене люди вважають?» – запитує Він Своїх учнів. Ісус має всі підстави цікавитися. Великі натовпи людей ніколи не думають однаково. Виникало занадто багато пліток; занадто багато побоювань і неоправданих надій вигулькувало, наче кролики, що розбігаються в усіх напрямках, коли хтось розворушує їхню нору. Очікувано, натовпи мають багато різних (проте помилкових) переконань щодо Ісуса. Один із учнів відповів, що люди вважають Ісуса Іваном Христителем. Усі знали, що Івана стратив Ірод Антипа. Можливо, Ісус виглядав, як Іван; Він говорив із такою пророчою силою, яка була в Івана. Інший учень каже, що деякі люди думають, наче Ісус – це Ілля, який прийшов попередити людей про день Господній, згідно з пророцтвом Малахії: «Ось Я пошлю вам пророка Іллю, перше ніж день Господній настане, великий й страшний! І приверне він серце батьків до синів, і серце синівське до їхніх батьків, щоб Я не прийшов, і не вразив цей Край прокляттям!» (Мал. 4:5,6).
Деякі учні кажуть, що люди вірять, начебто якийсь інший пророк воскрес із мертвих і тепер творив усі ці речі; можливо, Єремія чи Амос.
Зверніть увагу на те, що сказав нам Лука. Кожне з цих припущень щодо Ісуса є помилковим. Усі ці люди бачили Ісуса особисто, чули Його слова, Він навіть особисто нагодував їх у дивовижний спосіб. Чи такий прямий контакт із Ісусом дозволив їм дізнатися, ким Він був? Зовсім ні: жоден із натовпу не знав, ким був той, Хто творив усі ці речі. Поширювались усілякі домисли, недалекі від правди, та все ж вони не були правдою. Будьте обачні з тим, що думає натовп!
Тоді Ісус звертається до Своїх учнів – тих, кого Він обрав, щоб виявляти їм таємниці Божого царства: «А ви за кого Мене маєте?» Симон Петро одразу ж відповів знаними словами: «Ти Христос (Помазаник) Божий!» (Лк. 9:20). Євангеліє від Матвія зберігає його відповідь у довшій формі: «Ти Христос, Син Бога Живого!» (Мт. 16:16). На це Ісус відповів, згідно з Євангелієм від Матвія: «Не тіло і кров тобі оце виявили, але Мій Небесний Отець» (Мт. 16:17).
І знову ми бачимо щось дуже важливе. Недостатньо бути з Ісусом особисто. Не досить мудрости натовпу. Знання про справжню ідентичність Ісуса Бог мусить відкрити кожному з нас. Тоді й лише тоді ми будемо знати всім серцем, розумом і душею, ким є насправді Ісус. Якщо люди мають нечіткі та суперечливі уявлення про Ісуса Христа, то це стається тому, що Святий Дух ще не відкрив їм, ким Він є.
Щоб Його учні не почали мріяти про політичного месію, який очолить військове повстання проти Риму, Ісус продовжує пояснювати їм, що означатиме Його месіанство: «Синові Людському треба багато страждати» (Лк. 9:22). Ісусове розуміння Сина Людського в Євангелії від Луки можна простежити до «стражденного Отрока Господнього» в Книзі пророка Ісаї 52:13-53:12. Учення про те, що Ісус-Месія і Син Людський буде стражденним Отроком Господнім, виявилося найгіркішою істиною, яку мали сприйняти Його учні. Не легше душпастирям і проповідникам, які хотіли б розповідати своїм вірним милі історії про гарного Бога, Який завжди тішитиме нас і оберігатиме від неприємностей. Але це не є Бог Ісуса Христа, Бог Старого й Нового Заповітів, Бог хреста й відкуплення.
9:23-27 – На учнів Ісуса теж чекає хрест
Ісус продовжує пояснювати Своїм учням, які слухали Його в сум’ятті та занепокоєнні: «Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме щоденно свого хреста, та й за Мною йде». Томас Шепард (1665-1739) добре виразив це у своєму гимні «Чи сам Ісус нестиме Хрест?» («Must Jesus Bear the Cross Alone?»)
- Чи сам Ісус нестиме хрест,
- А світ увесь на волі буде?
- Ні, тут для кожного є хрест,
- Я хрест свій не забуду.
Послання Ісуса містило парадоксальну вимогу – ті, хто хочуть бути вільними, мусять позбутися свого палкого бажання безпеки, насолоди та самовдоволення і жити, служачи іншим. Як не дивно, життя в служінні, включаючи жертовне страждання за інших, може бути життям у великій радості та спокої. Це не таке життя, яке ми можемо розпочати без допомоги. Нам потрібно постійно підтримувати зв’язок із нашим Господом Ісусом, з іншими вірними християнами, тримаючи в себе перед очима Його приклад і приклади великих святих та мучеників християнської Церкви. І тоді, з Божою милосердною допомогою, маючи «…навколо себе велику таку хмару свідків, скиньмо всякий тягар та гріх, що обплутує нас, та й біжім з терпеливістю до боротьби, яка перед нами, дивлячись на Ісуса, на Начальника й Виконавця віри, що замість радости, яка була перед Ним, перетерпів хреста, не звертавши уваги на сором, і сів по правиці престолу Божого» (Євр. 12:1-2).
9:28-36 – Ісуса Христа проголошено Сином Божим
Утримуючи наш напружений інтерес за допомогою повторюваного в кількох історіях запитання: «Хто ж це Такий, що прощає й гріхи?», «Хто ж це такий, що вітрам і воді Він наказує, а вони Його слухають?», Лука оповідає надзвичайну історію, в якій на це питання відповідають небеса. «І почувся ось голос із хмари, який промовляв: Це Син Мій Улюблений, Його слухайтеся!» (9:35). І знову ми дізнаємося, що справжня ідентичність Ісуса може бути відкрита лише з небес. Писання постійно повторюють нам у той чи інший спосіб, що люди не можуть самостійно осягати глибокі таємниці Бога. Як писав Ісая: «Бо ваші думки не Мої це думки, а дороги Мої то не ваші дороги, – говорить Господь. – Бо наскільки небо вище за землю, настільки вищі дороги Мої за ваші дороги, а думки Мої за ваші думки» (Іс. 55:8-9). Павло серйозно усвідомлював таку правду: «Їм Бог захотів показати, яке багатство слави цієї таємниці між поганами, а вона Христос у вас, надія слави!» (Кол. 1:27).
Ми можемо виявити, що розповідь про Ісусове Переображення є важкою для розуміння. Це саме те, чого намагається досягти Лука. Наш людський розум нездатен зрозуміти, як би ми не старалися. Погляньмо на Петрову, здавалося б, неадекватну реакцію, коли він побачив, як біля Ісуса стояли Мойсей та Ілля. Він хотів зробити три намети, щоб усі могли побути там довше. Чи можемо ми осуджувати його? Проте божественна сила і слава ніколи не є цілком помітні людям. Бог Ісуса Христа, Бог пророків, поетів, євангелистів і апостолів завжди діє через інших. Бог обрав Девору боротися з Сісерою. Бог обрав Іллю боротися з Вааловими пророками. Бог обрав Ісаю, щоб застерегти царя Єрусалима щодо Навуходоносора. Обрані посланці Бога є Його руками, ногами й голосом. Завдання пастирів і проповідників – не включатися в дискусії щодо способу викладу подій у Євангеліях та їхньої дослівної історичности, а радше – вказати на глибоке таїнство християнської віри, що Бог Ізраїля, Бог Мойсея і пророків діяв через Божого Вибранця, через Божого Сина Ісуса, щоб подати нам повну картину Божих шляхів, яку ми можемо сприйняти. Ми можемо побачити цей намір тут, бо те, про що йтиметься кількома віршами далі, є оповіддю про довгу подорож до Єрусалима, де Ісуса «схоплять беззаконні і розіпнуть». На Своєму шляху Ісус навчатиме Своїх послідовників найважливіших аспектів християнського життя: як молитися, як не облишити надію, як ставитись до багатства тощо. На тлі всього цього стоїть сяйливий образ Христа, Сина Божого, і звучать слова: «Це Син Мій Улюблений, Його слухайтеся!»
