Лука каже, що коли Ісус повернуся, Його вітав величезний натовп. Імовірно, люди бачили, як учні та Ісус вийшли в Галілейське море й потрапили в страшний шторм, тож хвилювалися, що Ісус і дванадцятеро могли потонути. Тому вони відчули, мабуть, велике полегшення, коли побачили, що ті повертаються. Дві історії про дивовижну силу Ісуса, які розказано далі, – про кровоточиву (Лк. 8:40-48) та дочку Яіра (Лк. 8,49-56) – відбуваються швидко, одразу ж одна за одною. У Євангелії від Луки помітне пришвидшення темпу оповіді. Події вибудовуються в певну кульмінацію. Якою ж вона буде?
Згадані дві історії ілюструють дуже різні аспекти Ісусової сили оздоровлювати і воскрешати тих, що здаються мертвими. Перш ніж обговорити їхнє значення, нам знадобиться певна супутня інформація. Не встиг Ісус зійти на берег, коли достойник із Капернаума – голова синагоги (сьогодні це могло би бути еквівалентом голови міської ради) – підійшов до Нього з новиною, що в той момент його дванадцятилітня донька вмирала. Ісус негайно пішов разом із ним до його будинку. Проте по дорозі трапилося щось незвичайне. Жінка, яка дуже довго потерпала від кровотечі, торкнулася краю Його одежі і вмить оздоровилася. Що ж то була за ситуація?
Недуга цієї жінки була такою, що робила її «нечистою» за єврейськими законами, які стосуються нечистоти, пов’язаної з хронічним течивом зі статевих органів тіла людини – чоловіка чи жінки (див. Лев. 15). Ці закони відігравали дуже важливу роль у підтриманні гігієни в громаді, тому їх строго дотримувалися за допомогою потужних табу. Для цієї жінки навіть вийти зі свого будинку означало, що вона робить щось надзвичайно небезпечне, оскільки її стан міг бути заразним. У всякому разі вона не мала права перебувати в щільному натовпі навколо Ісуса. А ще гіршим для неї було торкатися когось, не кажучи вже про чоловіка, який навіть не був її родичем. Її вчинок був одночасно і шокуючим, і забороненим. Мабуть, вона була у відчаї.
Лука каже, що вона простягнула руку й торкнулася kraspedos Ісусового himation. Що це таке? Кraspedoi – це чотири короткі китиці, які тоді, як і сьогодні, носили релігійні єврейські чоловіки на чотирьох кутах himation, верхнього одягу або плаща (пор. Чис. 15:38-39; Втор. 22:12; Мт. 23:5). Ця деталь розповідає нам одну дуже важливу річ про цю жінку. Вона настільки болісно усвідомлювала свій стан нечистоти, що не намагалася торкнутись якоїсь частини Ісусового тіла чи Його рукава, чи навіть верхнього одягу. Вона торкнулася краю однієї з китиць, яка звисала знизу одежі, де вона б якнайменше контактувала з Ісусом, та все ж торкнулася чогось, пов’язаного з ним. Миттєво, каже Лука, Ісус відчув, що Його хтось торкнувся. Ісус обернувся і спитав: «Хто доторкнувся до Мене?» Петро намагається заперечити Ісусові, та Ісус його не слухає. «Я відчув силу, що вийшла з Мене». Тремтячи з голови до ніг, жінка виступає і признається, що це була вона. Чи Ісус лютує? Докоряє їй за порушення законів чистоти? Осуджує її за те, що наражала на небезпеку всіх людей у натовпі? Зовсім ні. Він її благословляє!
Тут, у цій історії, ми знаходимо дивовижний урок. Ісус навіть не мав наміру оздоровити цю жінку, і все ж вона оздоровилася. Зауважте, що Ісус зовсім не був злий; Він просто хотів знати, хто ж то зміг скористатися Його Богом даною силою спасати. Це наш ключ до цілої історії. Ми можемо застрягнути в натовпі; ми можемо бути на мерзенній, огидній стадії хвороби. Ми можемо відчувати, що Ісус пройшов повз і залишив нас позаду, та все ж ми мусимо простягати до Нього руку у своєму відчаї, і Божа сила повернеться до нас через Ісуса Христа, нашого Спасителя. Навіть якщо нам здається, що Він дивиться в інший бік, Христос для нас – наріжний камінь Божої зцілювальної сили. У Христі ми маємо справу з Богом, Який спасе нас, а не нехтуватиме нами.
Не встигло це статись, аж тут із дому голови синагоги прибігає слуга, кажучи: «Дочка твоя вмерла, не турбуй же Вчителя!». Ісус відповідає: «Не лякайсь, тільки віруй, і буде спасена вона». Інші реагують зі страхом на те, що бачать фізичним зором. Ісус, Син Божий, одразу ж виправляє їх: «Дивіться очима віри, а не зором людини». Коли вони прибувають до дому Яіра, плачі та голосіння вже почалися. Всі йдуть за органами чуттів, а не за вірою, щоб визначити, що трапилося. Коли Ісус каже: «Вона спить», люди сміються з Нього. Коли ми думаємо так, як думає світ, ми переконані, що це єдиноможливий спосіб думати. Христові потрібно простягнути до нас руку і похитнути нашу довіру до людей, які на таку довіру не заслуговують, – тож Він і робить це. Він бере дівчинку за руку та промовляє: «Дівчатко, вставай!», і вона пробуджується і встає з ліжка. «Дайте їй щось їсти», – каже Ісус. Батьки дівчини вражені таким поворотом подій і відправляють плакальників додому.
Лука оповідає, що Ісус наказав батькам нікому не говорити про те, що сталося. Плакальникам Ісус сказав: «Вона тільки спить». Вони думали, що дівчина померла, та помилялися. Безсумнівно, Ісус не хотів, щоб тисячі роззяв знову напали на Нього, а вони неодмінно зробили б так, якби хтось довідався правду. Це дає нам дуже змістовний урок про Ісуса. Він не хотів, щоб Його шукали через Його чуда, хоч у Ньому перебувала Божа сила, яка дозволяла їх творити. Натомість Він продовжував казати всім, щоб вони вірили в Бога, жили, дотримуючись Божого слова.
Батьки були готові розпочинати похорон. Коли це стосувалося такої багатої та поважної людини, як Яір, це означало б залучення більшої частини міста. Наймали професійних плакальників. Вони б стояли над тілом маленької дівчинки, викрикуючи її ім’я та благаючи її відповісти. До них у криках і плачу приєднувались би родичі та друзі. Сцена жалоби, коли приходить смерть, у більшості ситуацій в Африці схожа на ситуацію в часи Ісуса. У домі панує хаос, якщо померла людина не досягла зрілого віку. Новина про таку смерть спричиняє вибух голосного плачу та лементу, люди впадають у розпач, довідавшись про це, квапляться прибути сусіди й родичі. Люди викрикують ім’я померлої людини; дорікають смерті за те, що вона вирішила забрати цю бідну невинну людину дочасно.
