8:1-3 – Жінки-помічниці
Після цих подій Ісус покидає те місце і йде «містами та селами, проповідуючи та звіщаючи Добру Новину про Боже Царство». Він продовжує робити очевидним твердження, висловлене у вступній проповіді в Назареті: «На Мені Дух Господній…,, щоб Добру Новину звіщати вбогим» (4:18).
Лука продовжує тему жінок, що вдячно відповідали Ісусові на благословення, які отримали від Нього. Кілька з них були заможними та допомагали Ісусові матеріально. Сам Господь був бідним і не мав матеріальних статків. Він каже майбутньому учневі: «Мають нори лисиці, а гнізда небесні пташки, Син же Людський не має ніде й голови прихилити!» (9:58). Хоч Ісус творив чудеса, годуючи голодних, Він ніколи не використовував Свою божественну силу, аби забезпечити Свої особисті потреби. Він усмирив себе, а Його потреби забезпечувала невелика групка жінок, яким Він колись допоміг.
Біблійні дані та історія Церкви показують, що для побожних жінок притаманно допомагати священикам, місіонерам, євангелистам та ін. Тому нам зовсім не дивно читати про жіночу групу, яка підтримували Ісуса. Підпорою більшости сучасних місіонерських рухів були саме жінки. Багато молодих жінок відмовляються від шлюбу, багатства та інших привілеїв своїх рідних країн, щоб трудитись і померти, служачи іншим у чужих землях. Жінки завжди були таємними воїнами молитви та фінансували більшість успішних християнських починань. Будь-яка Церква, яка ігнорує унікальну роль жінок та їхню допомогу, є духовно сліпою і втрачає благословення, які через них послано Церкві.
Лука знайомить нас із цими жінками. Вони повернуться і відіграють визначну роль під час Ісусової смерти, поховання та воскресення. Незважаючи на небезпеку, вони стояли біля розп’ятого Ісуса після того, як Його учні-чоловіки втекли (Лк. 23:49); вони допомогли приготувати тіло Ісуса до поховання, попри ворожість влади (Лк. 23:55); вони достеменно повідомили слова ангелів одинадцятьом апостолам-чоловікам. Проте ці чоловіки-провідники їм не повірили (Лк. 24:9-11). Чи припускає Лука, що існував різкий контраст між відвагою й вірністю цих кількох жінок та відвагою й вірністю дванадцятьох апостолів?
8:4-21 – Ті, що виконують Слово Боже
Лука описує, як натовпи навколо Ісуса невпинно зростали. Людям було цікаво, які ж чуда Він творитиме далі. Ісус вирішив, що прийшов час для застереження.
Чому Ісус говорив притчами та історіями? Для того, хто живе в суспільстві, насиченому газетами, книгами та телебаченням, цей спосіб повчання видається дивним, але в Африці підхід Ісуса виглядає природним. Притчі, алегорії, байки та приповідки є звичними ознаками щоденного життя. Їх часто використовують, щоб розповісти історії про легендарних героїв минулого, а також про божества, фей, тварин, дерева, річки, гори тощо, яким надають антропоморфних рис. Такі історії старші розповідають молодшим вечорами, відпочиваючи під місячним сяйвом. Інколи їх розповідають під час нарад старшин, коли вирішують суперечку між двома вождями чи намагаються втішити того, у кого помер близький родич. Вони часто попереджають про наслідки діянь злих осіб, які порушують місцеві табу, спричиняючи великі клопоти для цілого села. Багато африканських християнських проповідників черпають образи з таких притч і байок, щоб донести своє послання людям.
Ісусові притчі докладно відображають умови життя Його рідної культури, однак тим, хто не знайомий із землеробськими практиками Палестини І ст., мабуть, буде важко їх зрозуміти. Наприклад, може здатися, що землероб вчинив по-дурному, нерозбірливо кидаючи зерно по всій землі, не звертаючи уваги, чи зернини падають на дорогу, чи серед терня й каміння. Ісус не пояснює той метод сівби, який використовували землероби в засушливих регіонах. У тих країнах, де є багато дощу, землероб зазвичай спочатку оре поле, тоді висіває насіння, а відтак боронує. Таке повторюване розпушування ґрунту вивільнює в ньому велику кількість вологи і дає насінню можливість «дихати». Тоді землероб чекає, щоб впав дощ (майже щодня) і насіння проросло.
У Палестині поля після збору врожаю не використовують, тож вони мокнуть під короткими, але сильними зимовими й весняними дощами. Всюди розпускаються трави, квіти й кущі. Люди скорочують собі шлях і ходять полями, що не використовуються, навпрошки протоптуючи стежки. Коли приходить час знову сіяти, землероб спочатку йде і розкидає насіння по всьому полю, на стежки, рослини, каміння – всюди. Тоді він приорює в ґрунт насіння, стебла бур’янів, розбиває стежки і присипає каміння, що лежить на поверхні. Саме такий спосіб обробітку землі і описано в притчі Ісуса.
Зверніть увагу, Лука каже, що Ісус розповідає притчу силі народу (8:4-8), але пояснює її лише дванадцятьом учням (8:9-15). Чому Ісус використовує таку подвійну стратегію?
Учні запитують Ісуса, чому Він промовляє притчами, чому Він просто не скаже Божу правду відкрито? Ісус знову відповідає за допомогою біблійної алюзії на пророка Ісаю. Версія цього епізоду в Євангелії від Матвія містить пряму цитату з Ісаї (Іс. 6:9-10), і це багато пояснює (Мт. 13:10-15). Ісая намагався проповідувати перед людьми, та вони не слухали. Це схоже на ситуацію, коли ви прагнете допомогти людям, але вони не хочуть, щоб ви це робили. Чуючи ваш голос, заплющують очі і затуляють вуха. Це так, наче ваш голос змушує їх закрити свої серця. З іншого боку, тут присутні учні, які щиро пов’язали своє майбутнє з Ісусом. Він знає, що вони дуже відрізняються від тієї маси людей, яка скупчується навколо Нього з цікавости й бажання чогось нового.
У Мт. 7:6 Ісус каже: «Не давайте святого псам, і не розсипайте перел своїх перед свиньми, щоб вони не потоптали їх ногами своїми, і, обернувшись, щоб не розшматували й вас…». Кожен душпастир знає, як важливо передбачити, що саме готові почути слухачі. Є час, коли Святий Дух відкриває серця людей і вони радісно сприймають усе. Часом, проте, вони нагадують те каміння: що б не казав душпастир – це не має жодного ефекту. Саме це є причиною реакції Ісуса на силу-силенну людей у зазначеній оповіді. Він оповідає їм притчу без тлумачення. Вони не зрозуміють її, але, можливо, все ж таки почнуть цікавитися. Учні залишаються, і Він тлумачить їм «таємниці Божого Царства» (8:10). Ісус знає, що ці таємниці потрібно відкривати лише тим, хто вже зробив перший великий крок до того, щоб віддати Йому ціле життя. Вони спраглі Христової науки і готові до головного послання цієї притчі.
Яким є це головне послання? Воно викладене в Лк. 8:11-15. Усі типи ґрунту пояснено алегорично. Душпастир знає кожен вид таких людей дуже добре. Власне, вони можуть навіть стосуватися однієї й тієї ж людини в різні періоди її життя.
Після тлумачення Ісус наводить кілька додаткових прикладів того, де саме доцільно поставити світильник. Цей приклад смішний, і, мабуть, так само викликав усмішку в Його учнів. Сьогодні нас уже не розсмішить пропозиція запалити світильник і поставити його під ліжко, але висновок, який робить Ісус, є комічним. І все ж нам потрібно додати кілька слів, щоб сказане Ісусом стало зрозумілим: «Тож пильнуйте, як слухаєте [Слово Боже]: бо [в день суду] хто має, то дасться йому, хто ж не має, забереться від нього і те, що, здається йому, ніби має» (пор. 8:18).
Не встиг Ісус це промовити, як хтось забіг і повідомив, що Ісусова мати й брати стоять надворі та кличуть Його, щоб Він вийшов, бо не можуть до Нього доступитися через натовп. Але Ісус не виходить; Він повинен висловити ще одну важливу думку. «Моя мати й брати Мої це ті, хто слухає Боже Слово, і виконує!». Це та глибока головна ідея, яку Ісус приберіг для Своїх учнів. В останній промові Він відкрив їм кілька найнеобхідніших речей, що їх має почути новий учень. У цій Своїй другій промові Він цілком чесний: Мій учень – це людина, яка виконує те, що Я кажу.
Окремі вчені стверджують, що все, чого спочатку навчав Ісус, було лише притчею, без тлумачення. Вони вважають, що тлумачення було додано пізніше, коли послідовники Ісуса забули оригінальне значення притчі та вже не могли її зрозуміти. Учні начебто алегоризували деталі, щоб кожна частина містила якийсь урок для пізнішої Церкви. Як написано в Матвія, спершу притча мала на меті запевнити учнів у тому, що важливо не те, скільки людей позитивно реагуватиме на їхнє проповідування, а те, чи у своєму проповідуванні вони правильно сіяли зерно Божого слова, незважаючи на реакцію слухачів. Бог, а не вони, збиратиме врожай.
