Боже зволікання

«Не зволікає Господь з виконанням обітниці, як деякі вважають те зволіканням; але довготерпить заради нас, не бажаючи, щоб хто загинув, а щоб усі прийшли до покаяння» (2Пет. 3:9), – цей вірш часто цитують вірні, коли стикаються з черговим проявом несправедливості у світі. Особливо, коли це стосується їх особисто або ж їх близьких. Проте, цікаво, як часто цей вірш цитують ті ж самі вірні, коли самі коять гріхи? Чи вони вважають, якщо їх не спіткала відплата за скоєне, то ніби Бог «не добачив» чи вирішив «не звертати уваги» на  таку «дрібницю»?

Звучать такі припущення напрочуд безглуздо, проте не поспішайте глузувати з цього, адже ніхто особисто не застрахований від потрапляння в подібну ситуацію: коли скоєний гріх примушує людину поводитися безглуздо, вважати, що Бог «не угледів» її особистих провин. Якби ж то… Петро теж думав, що в жодному випадку не зрадить свого Вчителя: «Хоч би мені належало і вмерти з Тобою, не зречуся Тебе» (Мк. 14:31). Подібної думки трималися інші десять учнів… А що в підсумку? «Не знаю Чоловіка Цього, про Якого говорите» (Мк. 14:71), – клявся він лише через кілька годин. Між іншим, інших учнів, крім Івана, взагалі не виявилося поблизу Ісуса, так що решта дев’ять учнів повелися не кращим чином.

Проте, на превелике щастя, історія про зречення Петра та втечу дев’яти учнів мала добрий фінал: Христос воскрес і всі вони неодноразово змогли зустрітися з улюбленим Учителем, а згодом засвідчити свою віру мученицькою кончиною. На думку багатьох, зрада Бога завжди має свою ціну, так Спаситель напередодні Свого вознесіння передбачив Петрову долю: «Істинно, істинно кажу тобі: коли ти був молодий, то підперізувався сам і ходив, куди хотів; коли ж постарієш, то простягнеш руки твої й інший підпереже тебе і поведе, куди не хочеш» (Ін. 21:18).

І ці слова стосуються не тільки Петра, але й всіх нас: звісно, не в тому сенсі, що кожного вірного очікує мученицька кончина, а в тому, що будь-який наш гріховний вчинок має свої наслідки, і нам так чи інакше доведеться стикнуться з ними. І чим більший гріх – тим більші наслідки, особливо, коли ці наслідки наздоганяють через великий проміжок часу. Так, Бог зволікає, але зовсім «не забуває», Бог дає час усім на покаяння, але навіть попри щире покаяння наслідки скоєних гріхів так чи інакше наздоганяють нас: особисто чи через наших нащадків. Навіть найменший гріх, особливо скоєний багаторазово (звичне явище для більшості з нас),  може спричинити руйнівні наслідки, вже не кажучи про якісь дійсно мерзенні речі, про які люди соромляться спочатку згадувати, а потім просто забувають, помилково вважаючи, що все «минулося».

Насправді все, абсолютно все має свої наслідки, і знову повторимось: навіть за умови щирого жалю за скоєне Бог не скасовує його наслідків. Тому недаремно Спаситель у Своїй молитві наголошує: «І не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого» (Лк. 11:4). Отже, необхідно в усьому покладатися на Бога, невпинно шукати Його у своєму житті і не вважати, що можемо впоратися власними силами і все минеться якось «саме собою».

Редакція сайту

Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
doc

Боже зволікання

Ваш коментар:

Попередній запис

Як подолати страх перед чутками?

Напередодні Своїх хресних страждань Господь Ісус Христос повідомив учням ознаки останніх часів, зокрема Він вказав на той факт, що «люди ... Читати далі

Наступний запис

Що зробиш – те і отримаєш

«Не обманюйтесь: Бог зневаженим не буває. Що посіє людина, те й пожне» (Гал. 6:7), – тобто що зробиш – те ... Читати далі