7:1-10 – Ісус оздоровлює слугу сотника
Місце, де, за місцевими переказами, Ісус виголошував проповідь, розташоване за кілометр від Капернаума. Таким чином, Лука каже, що «коли Він скінчив усі слова Свої до народу, що слухав Його, то ввійшов у Капернаум», оскільки місто було неподалік. Там, у Капернаумі, жив римський офіцер. Він був сотником, центуріоном. Центуріон – латинський військовий термін на позначення офіцера, який командує «центурією», тобто однією сотнею піхотинців. У римській армії в легіоні з шести тисяч вояків було шістдесят центуріонів. У часи, коли Ісус жив у Галілеї, у Палестині були розміщені два римські легіони, а військовий штаб розташовувався в Дамаску на півночі. Вояки цього центуріона, мабуть, мали табір неподалік.
Міць і моральна сила римських легіонів залежали від якости їхніх сотників. Під час найлютіших нападів вони мали бути не відважними і хоробрими, а міцними й надійними. Їм добре платили, і часом вони служили в багатьох різних легіонах. Сотників часто відправляли на ротацію, інколи з одного легіону до іншого, щоб в процесі вони отримували досвід і тренували командні навички. Такі зміни запобігали надмірній прив’язаності сотників до певної групи людей. Багато сотників володіли значним особистим багатством і могли утримувати великі домашні господарства зі слугами й охоронцями. Щодо цього сотника Лука розповідає, що він дав кошти на побудову синагоги в Капернаумі. Це найбільш незвична вказівка на його багатство і зв’язок із усією спільнотою. (Лука часто «узгоджує» сцени чи теми в Євангелії та в Діях апостолів, щоб показати паралелі між діяльністю Ісуса та її продовженням у Церкві. Пор. зображення сотника тут із описом сотника Корнилія в Дії 10.)
Цей сотник просить, щоб Ісус оздоровив його хворого слугу, але робить це дуже обережно. Оскільки він чужинець і офіцер у війську окупанта, сотник не підходить до Ісуса сам. Натомість він зі своїм благанням посилає до Ісуса єврейських старшин. Дізнавшись, що Ісус погодився прийти, він квапливо висилає «друзів» (Ісусових чи своїх), щоб вони зустріли Ісуса по дорозі та передали Йому повідомлення про те, що він «недостойний», аби Ісус зайшов під його крівлю, а також попросили, щоб Ісус зцілив слугу з того місця, де перебував. Було кілька причин, через які він почувався б спантеличеним, якби Ісус зайшов у його маєток. По-перше, безсумнівно, дім був прикрашений римськими військовими символами; по-друге, Ісус міг випадково доторкнутися чогось, що могло зробити Його нечистим згідно з єврейськими законами про чистоту. Ісуса глибоко вразила віра й уважність цього чужинця. Історія прохання цього сотника в Євангелії від Луки є першою згадкою про чужинця, який відповідає Ісусові у вірі. Вона нагадує нам про іншого римського сотника, який, за Матвієм, стояв під хрестом і сказав: «Він був справді Син Божий!» (Мт. 27:54). Ця історія є чудовою ілюстрацією того, як Бог інколи вчиняє чужинців гарним прикладом для нас.
7:11-17 – Ісус воскрешає сина вдови
Лука розпочинає цю розповідь з повідомлення, що Ісус вирушив у подорож із місією проповідувати й оздоровлювати серед єврейських спільнот на ширшій території навколо Галілеї. Наїн – це велике місто за день ходьби на південь, розташоване на підходах до гори Тавор за 12 км на південний схід від Назарету, біля кордону Самарії та Юдеї. Ісусова репутація настільки зросла, що велика сила людей покинула свої щоденні заняття та пішла за Ним і Його учнями. Люди, безсумнівно, були зачаровані Ісусом, і їм було цікаво, що ж Він робитиме далі.
У часи Ісуса Наїн було багатим містом, оточеним квітучими оливковими й інжирними садами, що росли завдяки рясному джерелу. Сучасне село Наїн має лише кілька будинків і десь із сотню мешканців, але в Ісусові часи воно було набагато більшим, мало великий ринок і кілька сотень населення. У Середньовіччі паломникам все ще показували на цвинтарі над селом надгробки молодого хлопця та його матері, головних постатей зазначеної історії.
Це історія про дуже болючу подію. Смерть своєю злою рукою щойно забрала молодого хлопця, єдиного сина вдови. Становище вдів у ті часи було жалюгідним. Вони мали мало прав і не могли успадкувати власність своїх померлих чоловіків. Вдови в усьому залежали від своїх синів чи родичів чоловіка, і часом їм годі було на щось сподіватись. Жорстока смерть сина відібрала в цієї вдови всяку надію та зробила її беззахисною, тому вона плаче гіркими сльозами. Можливо, вона витратила останні гроші, щоб найняти професійних плакальників, аби ті лементували і голосили як слід, щоб усі знали, що вона справила своєму синові належний похорон. У день поховання похоронна процесія плакальників якраз наближалася до міської брами, коли вони несподівано зустрілися з Ісусом і великим натовпом, що йшов слідом за Ним. Мабуть, відбулася страшне замішання, люди почали вітатися, розпитувати тощо. Тим часом плакальники мали продовжувати своє пронизливе голосіння. Коли Ісус побачив похоронні мари, каже Лука, то відчув жаль і співчуття. Його спонтанний імпульс допомогти бідній матері походив з Його величезної ніжности та жалости. «Не плач», – сказав Він удові. Він зупиняє процесію і торкається мар. Усі перестали говорити та кричати, запала очікувальна тиша. «Юначе, кажу тобі: встань!» – наказує Ісус. Мертвий підводиться і починає говорити. Тоді, як каже Лука, Ісус «віддав його матері».
Це такі ніжні слова. Кожна мати, в якої помер молодий син або донька, віддала б усе, щоб Господь Ісус повернув їй найцінніше. Немає горя пронизливішого за горе батьків, які втратили дитину. Ті, що йшли за Ісусом із Назарету, а також натовп, який вийшов із Наїну, були вражені й викрикували: «Великий Пророк з’явився між нами, і зглянувся Бог над народом Своїм!»
Відомі спроби надати цій історії символічного значення. Це помилка. Рання Церква не створювала таких оповідей, щоб прославити Ісуса. Вони вже вірили, що він є Христос, Господь слави, і їхня віра спиралося на їхнє розуміння Ісуса і на те, свідками чого вони стали особисто. І ми тепер знаємо, що Ісус осушує сльози плакальників, кріпить тих, у кого розбите серце, і вселяє вічну надію в безнадійних. Він є Господом життя і одного дня витре всі наші сльози.
