Спокушання є не лише частиною приготування до служіння; це перша відчайдушна спроба сатани змінити хід місії Ісуса, яка, сатана це знав, мала неодмінно вплинути на його владу та правління над світом. У четвертому Євангелії Ісус називає сатану душогубцем, брехуном і князем цього світу (Ів. 8:44; 12:31). Павло називає його «богом цього віку» і «князем повітря» (2Кор. 4:4; Еф. 2:2). Багато хто сумнівається в існуванні сатани чи уособленні зла, вважаючи його символічним вираженням гріховности людства. Очевидно, Ісус вірив у реальність сатани. І СЗ, і НЗ підтверджують реальність сатани як особи (пор. 1Хр. 21:1-8; Йов. 1:6-12; Зах. 3:1-2; Мт. 4:1-11; Дії 5:3; 1Кор. 5,5; 1Пет. 5:8; 1Ів. 3:8; Об. 12:9). Сьогодні події в нашому світі чітко показують, що сатанинська влада є дуже реальною. Зло, що сповнює світ, не може бути лише результатом людської дурости та порочности. Якщо зло реальне у світі, то сила, яка стоїть за ним, також мусить бути реальною. Повторюючи слова Ісуса: «…Бо де двоє чи троє в Ім’я Моє зібрані, там Я серед них» (Мт. 18:20), ми можемо також сказати, що там, де двоє або троє зібрані разом в ім’я зла, сатана перебуватиме серед них.
Звісно ж, африканські й азійські культури просякнуті вірою в реальність існування злих духів, які володіють певною мірою контролю над людьми та фізичним світом природи. В Африці дуже поширене вірування у відьомство, чаклунство та духів, що населяють гаї, струмки, ліси, гори, повітря й річки. Народ йоруба вважає, що завдяки відьомству людина може здобути багатство. Це називається owogbona – гроші, які обпікають. «Жрець джуджу», який готує трунок для отримання «магічних грошей», завжди каже клієнтам, скільки років вони будуть насолоджуватися цим багатством (зазвичай варіюється в межах від одного до десяти років) і що після того вони згорять у муках.
Ісус і сам зазнавав таких спокус. Перша спокуса мала на меті відвернути Ісуса від шляху страждання, щоб Він став «царем хліба» (пор. Ів. 6:15,25-27), Месією, Який покращить економічні умови народу, забезпечить матеріальні потреби людей. Сатана натякає Ісусові, що такий Месія був би популярніший за того, який висить на хресті. Використовуючи Свою силу для обернення каменю на хліб, Він би отримав прихильність народу та завоював цілий світ. Але Ісус, як очільник нового Виходу, не може цього зробити. Він знає, що стати рабом Своїх пристрастей є всього лише новим рабством. Людська свобода – жити «всім тим, що виходить із уст Господніх» (Втор. 8:3). Світ наповнюють ненажерливі політичні лідери та правителі, які підкуповують громадян матеріяльними подарунками, щоб і далі перебувати при владі. Весь світ катастрофічно потребує людей, сповнених Святих Духом, які не будуть підкуповувати суспільство ні для того, щоб прийти до влади, ні для того, щоб утриматися при ній, і які забезпечуватимуть народ чесним лідерством.
Оскільки його перша спроба була зірвана, сатана змінює місце дії. Він та Ісус тепер стоять на високій горі, звідки видно всі величні імперії світу. «Забирай їх! Усі вони – твої, якщо Ти визнаєш мене своїм Господом!» Цього разу сатана кидає виклик Ісусові, щоб той став політичним Месією. Сатана каже Ісусові, що весь світ перебуває в його владі і що він передасть її Ісусові, якщо той піде на компроміс і визнає його владарювання, поклонившись йому. Але у війні зі злом і сатаною не може бути компромісів. Якби Ісус не встояв перед цією спокусою, Він би не зміг встановити царство Боже на всій землі й повіки. Ісус бачив, що потреби людей були набагато глибшими, ніж політичне визволення. Уся вселенна потребує визволення від спокусника, сатани. Завдяки Своєму стражданню на хресті Ісус поклав Своїх ворогів (сатану та його воїнство) Собі під ноги (1Кор. 15:25; пор. Рим. 16:20; Кол. 2:15). Ісус відповідає сатані, що лише Богові належить поклоніння (Втор. 5:7-10).
Знаючи, якою буде Ісусова місія, сатана дотискає його в останньому наступі. Перенісши Ісуса в повітрі до величного Храму в Єрусалимі, він ставить його на наріжнику й каже: «Якщо ти стрибнеш звідси, ангели тебе захистять, чи не так?» Тут він влучає в найчутливіше місце в Ісусовому серці, у Його довіру до Божої опіки й турботи та захисту від страждань і небезпек. Згадайте тепер про подальшу молитву Ісуса в саду в Гефсиманії, де Він просить Бога віддалити чашу страждань. Цього разу сатана спокушає Ісуса, щоб той став Месією-чудотворцем і завоював прихильність народу за допомогою гідних подиву магічних трюків. Людські істоти за своєю природою схильні вірити в знаки й чудеса. У цілому світі той, хто творить чудеса, завжди має багато послідовників. Ісуса спонукають оголосити про Своє месіянство, стрибнувши з верхівки Храму додолу і приземлившись неушкодженим.
Ісус відповідає: «Сказано: Не спокушай Господа Бога свого!», цитуючи Втор. 6:16. Цю відповідь, можливо, важко зрозуміти без певного знання історії Ізраїля. У Втор. 6:16 читаємо: «Не будете спокушати Господа, Бога вашого, як спокушали ви в Массі». Що трапилося біля Массі? Щоби знайти відповідь, ми мусимо повернутися ще далі до історії, описаної в Чис. 20:2-13, з якої дізнаємось, що ізраїльтяни блукати пустинею та ремствували, бо не мали питної води. «Мойсею, ти привів нас сюди в пустелю, щоб ми померли? Ми хочемо води!» Навіть Мойсей і Аарон перелякались, тому вони поскаржились Богові, що народ Ізраїля не має води і може скоро загинути – так, наче Бог не знав, що відбувалося, і не тримав ці події під контролем. Тепер прочитайте текст дуже уважно і зауважте, що робить Господь Бог. Спочатку він наказує Мойсеєві взяти жезло Аарона (яке він використав, щоб розступилося Червоне море) і перед усіма старшими, аби вони могли бачити, що відбувається, і усвідомити, що Бог робить те, чого вони вимагають, йти до великої скелі (в якій, очевидно, немає води) та двічі вдарити по ній жезлом. Вода линула, люди та їхня скотина напилися. Зверніть увагу, що сталося. Народ, Мойсей та Аарон наважилися наказати Богові зробити щось. Як результат, Бог промовив до Мойсея та Аарона: «За те, що ви не ввірували в Мене, щоб явилася святість Моя на очах Ізраїлевих синів, ви не введете цієї громади до Краю, що Я дав їм» (Чис. 20:12). Це жахливе покарання для великих очільників відтоді й навіки стало для Ізраїля суворим застереженням: ніколи більше не спокушайте Бога, як спокушали ви Його біля Массі.
Звісно, нам потрібно молити Бога про допомогу, коли ми маємо великі проблеми та страждання, але це не означає, що в такий спосіб ми їх уникнемо. Подивіться на приклад Ісуса. Молімося ж і ми Його молитвою: «Нехай не моя, а твоя буде воля». Разом із Давидом ми маємо молитися за визволення від гріха гордости (Пс. 19:14).
