2:21-40 – Жертвування Ісуса в Храмі
У цьому уривку Лука описує ті церемонії, які мав пройти кожен єврейський хлопчик. Перша – обрізання на восьмий день після народження. Обрізання було дано Авраму як печать союзу, щоб нею позначати його нащадків як вибраний Божий народ (Бут. 17:10-13). Під час цього обряду синові давали ім’я. Інша церемонія – очищення матері після народження дитини (Лев. 12:1-8). Потрібно було жертвувати однорічне ягня, але, якщо батьки бідні, можна замінити цю пожертву на двох горлиць чи голубів. Це офіційно називалося «жертва бідних». Той факт, що Йосип і Марія принесли в жертву птахів, засвідчує, що Спаситель народився в родині, де не було розкоші, родині, члени якої знали, що означає потребувати необхідних, базових для життя речей, родині, де важить кожна копійка. Коли ми як батьки хвилюємося через різноманітні потреби наших дітей і думаємо, як нам звести кінці з кінцями, можемо пригадати бідних Йосипа та Марію, родина яких була такою самою, як і наша.
Лука описує двох осіб, які зустріли молоде подружжя та їхню дитину під час цих церемоній у Храмі, – чоловіка й жінку (Лука любить говорити про пари, ми в цьому ще пересвідчимося). Семенові було точно сказано, що він не помре, поки його очі не побачать Месію Ізраїля. Лука також говорить про Анну пророчицю, яка, будучи вдовою, вісімдесят чотири роки провела в Храмі в молитвах і медитаціях. Натхнені Святим Духом, вони приходять на церемонію жертвування. Пісні обох пророків яскраво говорять про майбутнє Ісуса: одна про те, як Ісус принесе благословення всім народам, інша – про страждання та несприйняття, з якими зіткнеться Ісус.
Питання, що постають із оповіді про народження Ісуса в Євангелії від Луки
Оскільки оповіді про народження Ісуса в Матвія і Луки відрізняються, у багатьох людей виникає чимало запитань із цього приводу. Насправді ж між Євангеліями від Матвія та Луки є набагато більше спільного, ніж може здатися на перший погляд. Зверніть увагу на такі паралелі.
| Паралелі між Євангеліями від Матвія 1-2 та Луки 1-2 | |
| Євангеліє від Матвія | Євангеліє від Луки |
| Марія і Йосип будуть Ісусовими батьками (1:16,18-20,24; 2:11,13, 19) | Марія і Йосип будуть Ісусовими батьками (1:27-56; 2:1-5,16,19,34) |
| Йосип заручений із Марією (1:18) | Йосип заручений із Марією (1:27; 2:5; пор. 1:34-35) |
| Дівство Марії (1:18-23) | Дівство Марії (1:27-34) |
| Зачаття від Святого Духа (1:18-20) | Зачаття від Святого Духа (1:35) |
| Ісусова сім’я походить із дому Давида (1:1,6,17,20) | Ісусова сім’я походить із дому Давида (1:27,32,69; 2:4,11) |
| Ангельське звіщення (1:20) | Ангельське звіщення (1:30) |
| Дитині дають ім’я (1:21) | Дитині дають ім’я (1:31; 2:21) |
| Ісус як Спаситель (1:21) | Ісус як Спаситель (2:11) |
| Дитину відвідують (2:11) | Дитину відвідують (2:16) |
| Поклоніння відвідувачів (2:2,11) | Поклоніння відвідувачів (пор. 2:20) |
| Ісус народився у Віфлеємі (2:1,5,6) | Ісус народився у Віфлеємі (2:4,15) |
| Ірод є царем (2:1) | Ірод є царем (1:5) |
| «Велика радість» (2:10) | «Велика радість» (1:14; 2:10) |
| «Страх» (1:20; 2:22) | «Страх» (1:12,13,29-30,65; 2:9) |
| Авраам (1:1-2,17) | Авраам (1:55,73) |
| Рідним містом сім’ї є Назарет (2:23) | Рідним містом сім’ї є Назарет (1:26; 2:4,39,51) |
| Родовід (1:1-17) | Родовід (3:23-38) |
З іншого боку, незважаючи на ці численні збіги, не можна забувати, що Лука писав для авдиторії, абсолютно відмінної від авдиторії Матвія. Він долав інакший виклик: як донести Євангеліє Ісуса Христа до християн-неєвреїв, які мешкали далеко від Палестини і не знали нічого або майже нічого про єврейські звичаї та мову. Крім їхніх місцевих діялектів, міжнародною мовою була грецька, і саме за грецькими звичаями й законами, змішаними з місцевими традиціями, вони й жили.
Лука відчував покликання зробити щось відмінне від того, що зробив Матвій в іншому сенсі. Він хотів написати історію християнської Церкви у двох частинах. Перша частина була біографією засновника християнства – Ісуса з Назарету, а друга мала описувати початки ранньої Церкви. Він хотів розповісти про головних апостолів, особливо про Петра й Павла, які несли слово правди в міста й містечка Малої Азії та Сирії, Ахаї і навіть Італії. Чому він хотів це зробити? Тому що найчастішим питанням читачів Євангелія від Луки було таке: чи дивовижна історія про спасення в Ісусі Христі є правдою? Чи всі ті речі, про які розповіли нам апостоли Павло й Петро, відбулися насправді? Лука хотів переконатися, що християни, які живуть в оіkоитепе, домі народів, будуть з довірою приймати Євангеліє єврейського Спасителя Ісуса.
Тому нам варто очікувати, що початок оповіді Луки буде відрізнятися від початку оповіді Матвія. У єврейській культурі прийнято розпочинати з родоводу сім’ї, отже, Матвій так і зробив. Але в грецькій культурі письменник починав із передмови до читачів, щоб запевнити їх у правдивості оповіді. Далі Лука розповідає історію Божої діяльности так, що ролі Івана Христителя та Ісуса тут пояснено набагато чіткіше, ніж у Матвія. Іван та Ісус представлені як посередники спасення в уривках, що переплітаються: паралельні оповіді про народження, обрізання, надання імени та проголошення майбутніх місій кожного з них (Лк. 1:57-2:39). Водночас Лука чітко вивищує Ісуса над Іваном як центральну постать у своєму Євангелії. Іван є пророком Всевишнього (Лк. 1:76), Ісус є Сином Всевишнього (Лк. 1:32). Ісус відвідує дім Свого Отця (Лк. 2:41-52); щодо Івана про таке не йдеться. Іван іде перед Ісусом «в духу й силі» Іллі (Лк. 1:17); Ісус вознесеться на небо, як Ілля (Лк. 9:31,51; 24:50-51). І насамперед Ісус є Христом, Сином Бога, Вибранцем (Лк. 9:20,35; 24:26,46). Здається, Лука залишається вірним сутності оповіді, яку ми знаходимо в Матвія, водночас значно її модифікуючи.
Друге, ще викликало велику кількість запитань, – це дівиче зачаття. Нікчемні підозри щодо цього вперше згадано в Євангелії від Матвія (пор. Мт. 1:19). Але якщо ми будемо підходити до цієї оповіді з підозрами, то точно упустимо головне. Ми не можемо чути слово Боже, якщо будемо із сумнівом говорити: «Доведи, і тоді я в це повірю!» Слово життя потребує не доказів, а віри. Християни йдуть за вірою, а не за своїм зором. Світ іде за тим, що бачить, а не за вірою – ось чому він має такі жахливі проблеми. Голос віри каже: «Бог відвідав нас у людській подобі в чоловікові Ісусі Христі, а його матері попередньо обіцяно, що так станеться». Тому ми цінуємо незмінне чудо як одну з найцінніших істин усієї християнської віри: ангел Божий прийшов до скромної жінки та звістив їй, що вона народить Сина Божого задля нашого спасення.
2:41-52 – Дванадцятирічний Ісус у Храмі
У часи Ісуса було прийнято, щоб кожен дорослий чоловік-єврей, який живе за день ходьби від Єрусалима, приходив туди щорічно на свята Пасхи, П’ятдесятниці (первоплодів) і Кучок (жнив). Було також прийнято, що ті, які живуть дуже далеко, мали прагнути прийти на ці свята до Єрусалима бодай раз за життя. Єврейський хлопчик стає чоловіком у віці 12 років, і його приймають до спільноти інших чоловіків під час обряду, знаного як Бар-Міцва, що означає «син заповіді». Це період, коли єврейські хлопчики починають вивчати Тору й читати Писання, щоб могти виконувати всі ритуальні обов’язки дорослого чоловіка.
Лука описує цю подію частково. Пасха вже відбулася, і батьки Ісуса поверталися з Єрусалима, а Він усе ще перебував у Храмі, розмовляючи з учителями. Сумнівним є те, що Ісусові батьки прогледіли Його через недбальство. Зазвичай у караванах жінки вирушають набагато раніше за чоловіків, тому що вони йдуть повільніше. Йосип, очевидно, подумав, що Ісус перебуває з Марією в жіночій групі, а Марія – що Ісус іде позаду в чоловічій частині. Таким чином, коли увечері чоловіки наздогнали жінок, було виявлено, що Ісуса немає в жодній групі. У будь-якому випадку, коли наприкінці денної подорожі Йосип та Марія не змогли знайти Ісуса, вони повернулися до Єрусалима, щоб шукати свого сина. Після трьох днів пошуків вони знайшли Його в Храмі, «як сидів серед учителів, і вислухував їх, і запитував їх» (2:46). На питання Марії: «Дитино, чому так Ти зробив нам?» Ісус запитує її, чи вона не знала, де Він має бути, а саме в домі Його Отця. Ісус не відповів непоштиво: Він просто говорив про Свій унікальний зв’язок із Богом. І все ж Він покірно встає і йде зі Своїми батьками до Назарету. Тут ми бачимо важливий урок: бути християнином не обов’язково означає зруйнувати земні узи, особливо для християн у багатонаціональних регіонах світу. Християни мають бути добрим прикладом, сповнюючи свої людські обов’язки з безперечною відданістю (див. пораду Павла в 1Кор. 7:13-16).
