Якщо поглянути на те, як розвивалися стосунки найближчих Христових учнів, втім, як і решти, зі своїм Учителем, то можна відзначити кілька характерних моментів, які можуть стати добрим прикладом, а деколи і попередженням багатьом. Звісно, розгляд цих моментів треба починати із Христового заклику слідувати за Ним: «Ідіть за Мною, Я зроблю вас ловцями людей! І вони зараз покинули сіті, та й пішли вслід за Ним» (Мт. 4:19,20). Можна припустити, що майбутніми апостолами (і вже колишніми рибалками) керувала як цікавість, так і захоплення постаттю Учителя з Назарету.
Другий момент – це Петрове запитання, яке він поставив Христові почувши від Нього, що «верблюдові легше пройти через голчине вушко, ніж багатому в Боже Царство ввійти» (Мт. 19:24). Саме ж питання звучить наступним чином: «От усе ми покинули, та й пішли за Тобою слідом; що ж нам буде за це?» (Мт. 19:27). Тут вже Петрові, і, як з’ясується згодом, решті апостолів не дають спокою суто меркантильні речі: яку матеріальну нагороду вони отримають за своє слідування за Христом? Отже, на перший план вийшли гроші, захоплення залишилося позаду… Що ж буде далі?
Третій момент є прямим слідством жаги апостолів до наживи: «І підходять до Нього Яків та Іван, сини Зеведеєві, та й кажуть Йому: Учителю, ми хочемо, щоб Ти зробив нам, про що будемо просити Тебе» (Мр. 10:35). Що саме хотіли апостоли? Отримати найкращі посади в Божому Царстві! Судячи з реакції решти учнів вони самі були не проти отримати добрі посади в царстві Месії яке, як вони гадали, незабаром настане.
Жага до матеріальних статків захопила всі думки апостолів, тому Христове попередження про те, що невдовзі Він виданий буде, і «засудять на смерть Його, і поганам Його видадуть, і насміхатися будуть із Нього, і будуть плювати на Нього, і будуть Його бичувати, і вб’ють, але третього дня Він воскресне!» (Мр. 10:33,34), пройшла повз їхню увагу. Про що мова, коли вони ділили міністерські портфелі! А що ж далі?
А далі Христові слова стали реальністю: Він помер, а розгублені учні опинилися перед фактом, що всі їхні мрії і сподівання виявилися самообманом. І їм нічого не залишалося робити, як ховатися від юдеїв. Ну, а далі сталося Воскресіння, незабутні і не менш неочікувані зустрічі зі Спасителем, Його Вознесіння, а перед тим наказ бути свідками «в Єрусалимі, і в усій Юдеї та в Самарії, та аж до останнього краю землі» (Дії 1:8). Що учні і зробили, присвятивши цьому решту життя.
Який же урок можна отримати з цього? Подібні етапи стосунків з Христом долає значна кількість вірних: спочатку їх захоплює постать Ісуса, далі вони починають міркувати: а що їм буде за те, що вони вірні? Часто такі думки доходять ледь не до шантажу відносно Бога, а це призводить до неприємних наслідків, аж навіть до розчарування і охолодження у вірі. Хто ж зумів попри всі негаразди, що супроводжують життя у вірі, покластися на Бога, той помалу стає Його свідком для оточуючих, тим самим повторюючи шлях, який свого часу пройшли апостоли. Головне тут – не зневірятися, і не ставити матеріальне над духовним, щоб не «розбитися у вірі» (див. 1Тим. 1:19).
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Непрості стосунки
Ваш коментар: