Справжня велич (Мт. 20:17-28)

Хто великим із вас хоче бути, хай буде слугою він вам.

Деколи апостолів і учнів, які ходили з Ісусом, називали першою духовною семінарією. У мене після того, як я вислухав сьогоднішнє Євангеліє, виникла інша асоціація – виправна колонія. Звісно, це не були карні злочинці, хоча слід було б перевірити бухгалтерію Матвія того часу, коли він ще працював на митниці, а також дослідити, чи Петро, відрізавши вухо слузі первосвященика, не перевищив меж самооборони.

Це Ісусове товариство треба було, однак, постійно виправляти, виховувати. Одного дня, наприклад, у них виникало бажання створити уряд. Яків та Іван мали бути прем’єр-міністром і віце-прем’єр-міністром. Десятьох інших це дуже обурило. Вирішили, що ця пропозиція недоречна, чи, може, вважали себе ліпшими кандидатами на ці посади?

Ісус міг опустити руки, бо згаданий інцидент трапився після того, як Він провістив апостолам про страсті, хресну смерть та воскресіння. Апостоли немовби залишилися глухими до цього. Зрозуміли це тільки згодом. Формування в семінарії або ж перевиховання у виправній колони відбулося успішно.

А що діється з нами? Чи ми пам’ятаємо про те, що єдина перспектива звеличення в Церкві й світі – розіп’яти себе? «Але хто великим із вас хоче бути, хай буде слугою він вам. А хто з вас бути першим бажає, нехай буде він вам за раба. Так само й Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, а щоб послужити, і душу Свою дати на викуп за багатьох!» (Мт. 20:26-28).

Попередній запис

Кмітливість, добрий зір і вразливість серця (Мт. 20:1-16)

Ідіть і ви до мого виноградника Господар у притчі про робітників у винограднику – це Бог. Виноградник – це Церква ... Читати далі

Наступний запис

Мудро просити (Мт. 20:20-28)

Не знаєте, чого просите. Усе начебто гаразд. Мати Зеведеєвих синів підійшла з покорою, вклонилася й почала просити, а не вимагати. ... Читати далі