Якщо усвідомлення учнями того факту, що Ісус – це Месія народу Ізраїля, є критичним моментом у даційній розповіді, то наступна заява Ісуса у в. 31 руйнує всі їхні надії. Хоч раніше тут уже були завуальовані натяки на насильницьку смерть Христа (2:20; 3:6 та 6:17-29), тепер Ісус без приповідок або загадок прямо каже, що на те є Божа воля, що Він мусить бути вбитий, а невдовзі воскреснути з мертвих. (Дієслово dеі «мусить» виражає божественну необхідність [Дан. 2:28-29; Мр. 9:11; 13:7,10; Ів. 3:14; Дії 1:17; 3:21; 4:12; Рим. 1:27; 1Кор. 15:53; Об. 1:1; 4:1; 22:6; 2Клим. 2, 5]). «Син Людський» тут виступає в значенні іносказання для «Я», хоч на той час, коли Марко писав це, всі нюанси зазначеного виразу, безсумнівно, вже використовувалися: людська природа Сина Людського (Пс. 8:4), Його пророцький послух (в Єз. 2:1 та ін.), Його роль апокаліптичного Божого посланця (Дан. 7:13) та Його страждання (Мр. 8:31; 9:31; 10:33). Далі з цього моменту в розповіді Марка домінують згадки про хрест і воскресення Ісуса.
Проте саме цей акцент на стражданні та смерті є тим, що Дванадцятеро, як здається, неспроможні охопити розумом. Те саме усвідомлення, що спонукало Петра та інших визнати Ісуса за Месію, тепер спонукає до несамовитого опору ідеї Його насильницької смерти. Стиль висловлювання під час суперечки між Ісусом та Петром гострий. У приватній бесіді Петро «перечить» Ісусові та у Свою чергу й Ісус «картає» його (8:32-33). Такий стиль висловлювання дозволяє припустити, що як Петро вважає Ісусові розмови про насильницьку смерть «божевіллям», так само й Ісус вважає спротив Петра тим розмовам проявом демонічної сутности («Відступись, сатано, від Мене/Петре!»). Із цього видно, наскільки Петро занепокоєний тим, що Ісус сплутав усі його (Петра) життєві критерії, стер усі обмеження та поставив у самісіньке серце богословських роздумів поняття страждання й смерти. Таємниця навколо Ісуса поглиблюється ще більше.
Долучивши до розмови юрбу, Ісус переходить до повторного визначення поняття учнівства у світлі радикального переосмислення ним поняття месіянства (8:34-9:1). Якщо Месія мусить зректися Себе та прийняти страждання і смерть, то й учень не може уникнути подібної долі. Якщо найперші читачі Євангелія від Марка постійно зазнавали переслідувань із боку римлян, то на практиці мученицька смерть через розп’яття для них була звичною справою, далекою від теоретичних спекуляцій. Якщо Месія мусить зазнати жорстокого з Ним поводження та невизнання, перш ніж Його воскресить Бог, то й послідовники Його також мусять бути готовими припинити хапатися за своє існування та присвятити його Месії й ширенню від імени Церкви Доброї Новини про Нього (про «Євангеліє» див. 1:1).
Усі ті висловлювання стосовно учнівства (8:34-38) свідчать про взаємозв’язок із Ісусом Месією не в категоріях внутрішньої й приватної сфери, а як про спосіб існування у світі. Можливо, ці висловлювання є надто важкими для розуміння окремими особами й церквами, що були схильними розглядати християнську віру як засіб забезпечення схвалення своїх дій іншими, як інструмент влади, безпеки, вищого статусу в суспільстві. Слова, які, можливо, означали втіху для переслідуваних християн, можуть стати закликом до каяття для тих, кому здавалося, що може «здобути світ увесь». Серйозність узятого на себе цим Месією зобов’язання і таке розуміння надежности до Його табору тут підкреслюють два апокаліптичні вислови, які наголошують на неминучості (8:38) та близькості (9:1) остаточного настання царства Божого й суду, який воно приносить.
Бачення учнями преображення Ісуса (9:2-8) прив’язане до попередніх подій відносно точним у хронологічному плані свідченням, яке підкреслює зв’язок між ними (пор. Мт. 17:1; дещо відмінний Лк. 9:28). Кілька характерних штрихів у цей епізод перекочували зі СЗ: «шість днів» і «гора висока» (Вих. 24:16-17; пор. також 1Цар. 19 щодо іншої гори, де відбулася теофанія), сліпучі шати (Дан. 7:9; Об. 3:5; 4:4; 7:9; 1Еноха 62, 15-16; 2Еноха 22, 8), постаті Іллі та Мойсея, згадка про намети (як «кучки» в Лев. 23:42-43 або «намет зборів» у Вих. 27:21), хмара та голос (Вих. 16:10-12 та 19:9,16). Деякі елементи нагадують одну появу після воскресення: гора (Мт. 28:16-20), «переміна» Ісуса (це слово вжито щодо воскреслого тіла у Фил. 3:21 та 2Кор. 3:18; пор. 1Кор. 15:51), Ілля та Мойсей – постаті, які, подібно Ісусові, вже були прикликані Богом (Об. 11:16; пор. 2Мак. 2:1-2; 15:13; 4Езр. 14:9; 4Мак. 7:19; 16:25). Про це видіння апостолам не можна буде розповідати нікому аж до воскресення Христа (9:9). Хоча пропозиція Петра побудувати намети для кожної з небесних постатей, імовірно, є риторичною (в. 6); вона може також свідчити про те, що Петро думає, ніби вони щойно побачили царство Боже, яке саме приходить у своїй могутності (9:1), та пропонує встановити намети для зустрічі нової епохи. Як пояснює голос із хмари, така «реалізована есхатологія» не є головною в цьому видінні. У цю мить головним тут є радше сам Ісус та Його об’явлення людям уперше як Сина Божого. Те, що вже знають читачі (1:1), те, що вигукують демони (1:24; 3:11), тепер знає й ближнє коло учнів. Обидва ключові титули Ісуса, застосовані в Євангелії від Марка, – «Христос» (Месія) та «Син Божий» (1:1) – тепер відомі учням, та й супровідний заклик «Його слухайтеся!» є так само важливим, і він, як видно, повертає нас до того, що сказав Ісус у 8:31-9:1. Глас Божий підтверджує, що прославлений Син Божий – це не хто інший, як той, хто зазнає страждань, буде вбитий та кого Бог воскресить із мертвих. Прагнення Петра захистити Месію від страждань походить від злого духа. Месія бо є Сином Стражденним.
У бесіді дорогою вниз із гори (9:9-13) Ісус наново переосмислює ще одне передання. Коли Ісус наказує учням ні з ким не ділитися щойно побаченим, аж поки Він не воскресне з мертвих, вони розмірковують над тим, що таке воскресення – та не в цілому, а тільки в тому, що стосується Ісуса, і розуміють, що вони щойно почули ще один завуальований натяк на Його насильницьку смерть. Аби відрадити Ісуса від того, що вони й досі сприймають як Його нікому не потрібне захоплення смертю, після того як вони щойно побачили у видінні пророка Іллю, учні запитують Ісуса про мету появи Іллі перед приходом Месії. Прихід Іллі, щоб «усе до ладу привести», не відміняє необхідности страждань Ісуса Месії, та, щоб довести Свою точку зору, Ісус тут навіть інтерпретує Іллю у світлі повчань, наведених у 8:34-37. Посилаючись на насильницьку смерть Івана Христителя, Ісус каже, що приготування Іллі до зустрічі Сина Людського зводилося до того, що той мав пережити точнісінько таку саму долю. Отже, передання про Іллю не рятує Ісуса від Хреста. Кожна постать і кожне передання наново інтерпретуються у світлі цього передання про Іллю.
Об’явлення прославленого Ісуса розташоване між Його повторним визначенням понять месіянства й учнівства (8:27-9:1) та розповіддю про конфлікт із демонічними силами (9:14-29). У цьому, вже третьому випадку батьківського, зверненого до Ісуса благання заради хворої дитини (5:22-24,35-43; 7:24-30) версія Марка є набагато довшою та детальнішою, ніж у Матвія (Мт. 17:14-21) чи Луки (Лк. 9:37-42). Віра, з якою батько приводить дитину (в. 17), його впевненість, що Ісус міг би допомогти (в. 22), та його дивовижна переконаність у тому, що Ісус надолужить від Себе його «невірство» (в. 24), різко контрастують із безрезультатністю дій Ісусових учнів, що є наслідком їхньої невіри (в. 19). Коли Ісус вигнав нечистого духа (назавжди!), Він узяв хлопчика за руку (часта практика для Ісуса: 1:31; 5:41; 8:23) та «й підвів його, і той устав» – вийшов зі стану, подібного до смерти (Ісус «підводить» хворих: 1:31; 5:41 та Сам встає з мертвих: 16:6). Затим у типово Марковій «домашній сцені» Ісус пояснює, що єдиний ефективний засіб проти такого типу демонів є молитва (в. 29). У деяких манускриптах практиці вигнання нечистої сили надано вигляду обряду шляхом додавання до молитви «також і посту», але для Марка це є питанням віри, вираженої під час відсутности Ісуса молитвою, тобто через розмову з Богом, а не з критиками (в. 14).
